Християнам загрожує небезпека набагато більшою мірою, аніж будь-кому іншому з вірян, – двомстам мільйонам християн, згідно з опублікованою книгою Руперта Шорта.
Шорт - редактор текстів релігійного спрямування у «Times Literary Supplement» та автор декількох релігійних книг - нещодавно видав свою найновішу працю «Християнофобія».
До терактів 11 вересня багато християнських спільнот зазнавали нетолерантного ставлення до себе, -пише автор у своїй передмові. Упродовж останнього десятиліття проблема загострилася досить таки драматично.
«Це має стати актуальним питанням політичного процесу по всьому світі», - пише він.
Шорт відзначає, як багато труднощів мусять переживати християни у своїх стосунках із мусульманським оточенням. У країнах, що сповідують іслам, люди, що навертаються до Христа і християнської віри, зазнають неабияких утисків. Небезпечно те, що християнські Церкви можуть зникнути зі своїх автентичних територій.
Цитуються дані соцопитування 2008 року, проведеного Freedom House, які свідчать про те, що, доки існуватимуть мусульманські громади, тут християнам не буде місця.
Р. Шорт задається питанням - чи проблема в самому ісламі як такому? Адже деякі його аспекти явно акцентують на тому, щоб чинити зле. Однак вибірки із Корану не підтверджують цього. До того ж, чи надане мусульманам право критикувати релігію, яка розвинулася і набула ширшого розповсюдження завдяки самокритиці, терпінню й смиренню? Із цього приводу автор книги відзначає, що віра збирає мільйони людей працювати задля справедливості, щоб підтримати людські права та допомогти тим, хто страждає.
Арабська весна
Єгипет – одна з країн, які Шорт досліджує дуже ретельно. Тут він спостеріг, що президент Хонсі Мубарак не сприяв вирішенню проблем тих, хто сповідує християнство. Окрім переліку фактів гоніння у період т. зв. Арабської весни, Шорт описує й антигуманні дії влади у цьому напрямку.
Не кращою є ситуація в Іраку, де кількість християн зменшилася із 1,2 мільйона до 200 тисяч. Помилково вважають, що режим Саддама Хуссейна захищав хриситян. Насправді ж у цей час віряни були піддані екстермістським нападам. У період з 2003 до 2011 року кількість церков зменшилася до (лише!) 63.
Влада
Туреччина, Пакистан, Нігерія та Індонезія також представлені у книзі Шорта. Тут, а також у Китаї, Венесуелі та на Кубі, люди, що не належать до релігійної (чи ідеологічно-світоглядної0 більшості, обмежені у правах на свободу світогляду та віросповідування.
Однак, упродовж декількох останніх років, ставлення до християн у цих країнах дещо покращилося, хоча суспільні процеси, приміром, на Кубі все ще лишаються загалом незмінними. Конфлікти, що стосуються вірян, певною мірою замовчуються.
Багато хто вважає, що релігія – це джерело агресивної поведінки, а тому люди повинні обмежувати свої релігійні потреби. У деяких країнах, як, наприклад, Пакистан, християнство сприймають як явище аномальне.
Однак автор книги все-таки завершує на оптимістичній ноті, висловлюючи надію на те, що й іслам зможе перейнятися такими цінностями, як християнство. Вірить автор у те, що християнські чесноти допоможуть пережити усі складні обставини.
Ольга Сопачова для християнського порталу КІРІОС за матеріалами zenit.