Посол Святого Престолу в Російській Федерації - Апостольський нунцій архієпископ Іван Юркович 28 лютого, у останній день перебування Бенедикта XVI  на Папському престолі, дав інтерв'ю, в якому оцінив понтифікат Бенедикта XVI і відзначив роль Папи Римського у розвитку відносин з Росією, Білоруссю і Україною, а також православно-католицького діалогу.

-  Сьогодні Папа Римський Бенедикт XVI йде на спочинок. Ваше Високопреосвященство, як Ви особисто сприйняли новину про те, що він покидає престол святого Петра? У чому важливість цього прецеденту для Католицької Церкви?

-  Його Святість Папа Бенедикт захотів повідомити про свій відхід з кафедри Святого Петра таким чином, щоб першими дізналися про це його найближчі співробітники, тобто Колегія кардиналів. У цьому він слідував певного еклезіологічним критеріям: сама Церква в особі кардиналів має стати першим адресатом цієї звістки. Таким чином, навіть близькі співробітники Папи, в т. ч. і його дипломатична служба, дізналися про це тільки після цього першого - формального кроку.

 Враховуючи надзвичайний характер оголошення, мені видається дуже вірним, що слова Папи були відразу ж доступні в аудіоформаті на сайті Радіо Ватикану: таким чином всі католики змогли почути Його слова власними вухами. Це - епохальна, унікальна і безпрецедентна історична подія. При цьому, як мені здається, був обраний, мабуть, найкращий спосіб оголошення новини такого масштабу Церкві і всьому світу.

Про канонічний і юридичний сенс цієї події, ймовірно, будуть ще написані багато сторінок. Аналогічні ситуації в історії Церкви траплялися дуже рідко, і, найчастіше, це відбувалося в неясних обставинах, в розпал історичних утруднень і напруженості. Папа Бенедикт, навпаки, захотів підійти до цього рішення спокійно і тверезо, дотримуючись тільки двох встановлених канонічним правом критеріїв, а саме: повної особистої свободи в ухваленні рішення і публічного характеру його проголошення. І, звичайно, неможливо було знайти кращий спосіб, ніж оголосити про прийняте рішення на консисторії Колегії кардиналів.

 Якщо ж торкнутися питання про прецедент, то Папа підкреслив, що ажніяк не бажає змінювати практику, що склалася в Католицькій Церкві і фактично у всіх інших християнських Церквах, згідно з якою, Предстоятель Церкви здійснює своє служіння до кінця життя. Зречення Папи Бенедикта, отже, треба розглядати як рішення, яке він прийняв, вважаючи, що його сили вже недостатні для настільки відповідального служіння, яким є служіння Римського єпископа, глави Церкви.

-  Ви були нунцієм - представником Папи Римського - в Білорусі, Україні і Росії. Яким був понтифікат Бенедикта XVI для католиків у цих країнах?

- В останні сто років понтифіки Католицької церкви з надзвичайною чуйністю ставилися і до потреб Церкви, і до потреб сучасного суспільства. Здавалося б, це - очевидне твердження. Але якщо взяти до уваги, що відбулися в ХХ столітті величезні політичні, економічні та соціальні зміни, можна краще зрозуміти масштаби виклику, прийнятого папством у минулому столітті.

Ми добре знаємо, що зовсім нелегко вести діалог між Церквою, яка є, в першу, чергу духовною реальністю і яка переслідує свої духовні та релігійні цілі, і суспільством, керованим панівною культурою, яке не ставить перед собою - в якості головної мети - збереження пов'язаних з вірою цінностей. Деякі говорять про конфлікт між двома розуміннями призначення людини, але, можливо, слово «конфлікт» є занадто сильним. Явище, про яке йде мова, завжди присутнє в людському суспільстві. Але вірно також і те, що зміни виявилися настільки крутими, що дезорієнтували багатьох людей і стали важким випробуванням в ряді країн, які зіткнулися не тільки з новим культурним середовищем, але і з радикальними світоглядними змінами, особливо гостро проявляються в нових інтерпретаціях у сфері сімейного життя.

Однак, на мій погляд, у Східній Європі, яка також бере участь в цьому процесі, повніше збереглася вірність традиціям і цінностям, які протягом століть становили невід'ємну частину життя суспільства цих країн. Цікаво відзначити, що найчастіше саме ці країни з найбільшою готовністю вставали на захист тих традиційних позицій, які відстоює Католицька Церква на міжнародній арені.

Понтифікат Бенедикта XVI з самого початку відрізнявся особливою відданістю християнській традиції, і цей аспект був високо оцінений в Східній Європі.

-  Що змінилося за ці роки в православно-католицькому діалозі?

- Розвиток діалогу з православ'ям - це, мабуть, найкращий доказ вищесказаного. Я думаю, можна говорити про те, що понтифікат Папи Бенедикта XVI запам'ятається, в т. ч., й особливо позитивним сприйняттям з боку багатьох Східних Церков.

Мені здається, це стосується і Російської Церкви, підтвердженням чому є прекрасна стаття, написана митрополитом Іларіоном кілька днів тому для "L'Osservatore Romano" - офіційного видання Святого Престолу. Стаття є справді унікальним свідченням такого ставлення, що виявляється і в тому, як саме в ній аналізується діяльність Папи Бенедикта, і в її поважному і серечному тоні.

-  Якими рисами, на ваш погляд, повинен володіти новий Папа Римський, щоб Католицька Церква могла гідно відповідати на виклики сучасного світу?

- Коли мова йде про служіння такого масштабу і публічності, природно, очікувати появи екстраординарної особистості. Не тільки Церква, але й весь світ чекає нового Папу з великим інтересом. Кажуть, що число інформаційних агентств, акредитованих при прес-службі Святого Престолу, може перевищити рекорди минулого.

Очевидно, що світ не перестане звертатися до нового Папи з численними питаннями, від нього будуть очікувати активної участі в житті людства. Ця сторона папського служіння отримала нового розмаху під час правління Іоанна Павла II і Бенедикта XVI.

Але Папа є, насамперед, главою Церкви, громади віруючих, і його служіння - це служіння релігійне і духовне. Папа - це, перш за все, дар Церкви, теж обтяженої безліччю явищ, притаманних сучасному світові. Часом і Церкві важко дати адекватну відповідь на багато складних питань, поставлених людством, і, передусім, на питання, пов'язані зі стражданнями, породженими несправедливістю і нерівністю між людьми, відсутністю миру, на хвилюючі людину питання етичного і морального характеру. У цьому сенсі Папі належить - часто на самоті - слідувати своєму духовному покликанню і шукати натхнення і розради в житті Церкви, щоб і надалі залишатися загальним орієнтиром.

    Християнський портал КІРІОС з посиланням на RIA.