18 березня 2013 року, з нагоди 139-річчя з дня народження видатного українського науковця-педагога, громадсько-політичного діяча, Президента Карпатської України (1938-1939 рр.), Героя України Августина Івановича Волошина (17.03.1874-19.07.1945 рр.) ректором Ужгородської української богословської академії ім. свв. Кирила і Мефодія та Карпатського університету імені Августина Волошина, Уповноваженим Української Православної Церкви з питань вищої освіти і науки, професором, архімандритом Віктором (Бедєм) була відслужена заупокійна літія за достойним сином українського народу.
Заупокійна літія була відслужена біля пам'ятника Президенту Карпатської України, Герою України Августину Івановичу Волошину в м. Ужгороді, - повідомляє християнський портал КІРІОС з посиланням на УУБА.
Участь у співслужінні також взяли: помічник ректора з духовно-патріотичного виховання ієромонах Ігор (Богдан), керівник перс-служби протоієрей Ігор Ковальчук та академічні хористи - студенти V курсу богословсько-філософського факультету УУБА-КаУ Юрій Ропонич і Роман Горничар.
Біографічна довідка:
Августин Іванович Волошин (* 17 березня 1874 р., с. Келечин, нині - Міжгірський р-н, Закарпатська обл. - † 19 липня 1945 р., м. Москва) - український політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття, у 1938 р. - прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 р. став президентом цієї держави, Герой України (посмертно).
Народився Августин Волошин 17 березня 1874 р. в с. Келечин Волівського округу (нині - Міжгірського р-ну) на Закарпатті, в сім'ї сільського священика. З 1884 по 1892 рік навчався в Ужгородській гімназії. Після цього він поступає на теологічний факультет у Будапешті, де провчився лише рік через поганий стан здоров'я. 1893 р. повернувся в Ужгород і закінчив тео-логічні студії. У 1897 р. його було висвячено на священика і призначено на парохію в Цегольнянській церкві.
1900 р. закінчує Вищу педагогічну школу в Будапешті з дипломом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. З 1900 по 1917 рр. пра-цював професором, а з 1917 по жовтень 1938 рр. - директором учительської семінарії в Ужгороді.
Активною політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях Закарпаття почав займатися з 1919 р. 17 грудня 1919 р. увійшов до складу Директорії Підкарпатської Русі. Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923-1939 рр.), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925-1929 рр.). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси.
26 жовтня 1938 р., після того як, празька влада заарештувала прем'єр-міністра Андрія Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустила уряд, Волошин був призначений новим прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 р. став президентом цієї держави.
Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився в Празі, де працював у тамтешньому Українському вільному університеті професором педагогіки, деканом, ректором.
У травні 1945 р., після вступу в Прагу радянських військ, заарештований більшовицькою спецслужбою СМЕРШ. Помер у московській Бутирській в'язниці 19 липня 1945 р. від жорстоких катувань з боку НКВДистів, за офіційною версією - від паралічу серця.
15 березня 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав указ про надання Авґустинові Волошинові посмертно звання «Герой України» з удостоєнням ордена Держави.
Сім'я, приватний сиротинець.
Августин Волошин одружився із донькою професора Ужгородської гімназії Іриною Петрик, родичкою Будителя русинів Духновича. У подружжя не було дітей, тому вони вирішили опікуватись цілим приватним сиротинцем (дитячого будинку сімейного типу), опікуючи 22 сиріт. Діти жили у великому двоповерховому будинку, який для цих потреб купив о. Августин. Вони були забезпечені харчуванням, гарним одягом, навчанням, вихованням та розвитком творчих здібностей. Існував цілий домашній оркестр, танцювальна група і хор.
13 березня 1936 р. Ірина Волошин, після двох днів хвороби, несподівано померла. Велелюдний похорон видатної громадської діячки жі-ночого руху та просто милосердної жінки відбувався в Ужгородському кафедральному соборі. Від різних організацій та діячів краю було півсотні вінків із синьо-жовтими стрічками.
Наукова, редакторська діяльність
Протягом 1899-1944 рр. написав і видав підручники та посібники (понад 40) майже з усіх названих дисциплін.
Упродовж 1903-1918 рр. був редактором єдиної в Угорщині української газети «Наука»; за часів входження Закарпаття до складу Чехословаччини (1920-1938 рр.) вона виходила під назвою «Свобода».
Редагував релігійний журн. «Благовісник» (1922-1938 рр.). Ініціатор заснування на Закарпатті товариства «Просвіта» (1919 р.) та «Учительської громади» (1929 р.), які проіснували до окупації Закарпаття Угорщиною в березні 1939 р..
Волошин відомий також як автор праць з проблем літературно-писемної мови в українському Підкарпатті. Перший посібник Волошина «Методическая грамматика утро-русского литературного языка для народныхъ школъ» (1901 р.), перевиданий під назвою «Методическая грамматика карпато-русского языка для народныхъ школъ» (1919 р.) і насичений народно-розмовними елементами. Третє видання, що вийшло 1923 р. вже під назвою «Методична граматика карпато-руського языка для низших клас народных школ», повністю базується на народному мовленні підкарпатських українців і до Другої світової війни витримало кілька перевидань.
Свою прихильність до народної мови Волошин виявив ще в «Практичній граматиці малоруської (рутенської) мови», виданій угорською мовою в Ужгороді (1907 р.), де фактично описав живу систему мовлення закарпатців, трохи «олітературивши» її традиційно-книжними елементами та етимологічним правописом.
У вступі до цієї праці Волошин обстоює окремішність української мови.
В писаній живою мовою «Читанці для руської молодежи», що виходила кілька разів у 20-30-х рр., він уміщував твори як місцевих, так і загальноукраїнських письменників. Його брошура «О письменном языце подкарпатских русинов» (1921 р.) відіграла помітну роль в історії української літературної мови Закарпаття і фактично була відповіддю москвофілу І. Гусьнаю, котрий у брошурі «Языковый вопросъ въ Подкарпатской Руси» (1921 р.) заперечував існування української мови взагалі і вважав, що літературною мовою на Закарпатті має бути російська.
Волошин спростував ці вигадки, довівши, що зближення літературної мови на Закарпатті із загальноукраїнською (це й сталося в кінці 30-х рр.) є природним.
Волошин активно боровся проти намагань угорських властей на початку 20 ст. замінити на Закарпатті й Пряшівщині кирилицю угорсько-латинською графікою (ст. «Оборона кирилики. Як оборонялися підкарп[атські] русини проти останнього атаку мадяризації перед переворотом?», 1937, та ін.).