Всесвітліші та Всечесніші, Преподобні та Преподобні отці!
Преподобні сестри та брати!
Достойні представники Влади!
Дорогі брати й сестри, що молитеся з нами у церкві та біля телеекранів!
Насамперед, звертаюся до вас словами радісного вітання, що керуємо одні до одних в період Різдва Христового: «Христос раждається!» Вірю, що це вітання приносить спокій та радість у кожну християнську душу, котра прагне його та має віру, що внутрішній мир, довірившись Богові, можна посідати. З приходом Спасителя на землю, світ наповнився великою радістю і це звістив ангел, коли народився Ісус Христос: «… звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу» (Лк 2,10). Ще далеко перед приходом Ісуса Христа пророк Ісая з радістю вказує на Спасителя: «Ось я поставив його свідком для народів, князем-володарем народів» (Ісая 55,4). Боже Дитя приходить в окреслений Господньою волею історичний час. Господь, що став людиною, ввійшов в конкретну людську культуру - юдейську. Від цього часу – Боже сталося людським, а вічне - дочасним. Бог став людиною з усіма її властивостями, крім гріху. Щоб це здійснилося, Марія з Йосифом спішать до Галилеї, на південь у Вифлеєм.
Все при народженні відбувалося звичайно, без особливої шани від людей для Спасителя, «чудесного порадника, сильного Бога, Князя миру». Бракувало піднесення, про яке згадував пророк Ісая, не спостерігалося «помноження радощів та збільшення веселощів» (пор. Ісая 9,2). Не було радості в малому Вифлеємі, не знайшлося навіть місця у заїзді - для Марії та Йосифа, що ж говорити про куток в помешканні? Людно було по причині прибування подорожних на перепис у містечко. Виняткова нагода була у прибулого люду до Вифлеєму, що мали можливість вітати народженого Месію. На жаль, так не сталося, люди були зайняті своїми справами, котрі вважали важливішими за те, що відносилося до народженого Спасителя світу, заодно й до свого власного спасіння. Ангели сповістили про народження Сина Божого пастушкам, ці – людям; прийшли аж з далекого краю мудреці, а вифлеємський люд був байдужий до народження Спасителя. Це продовжується і в наш час, бо кожна особа старається мати час для себе, для своїх потреб, але для любові Бога, для вшанування його через зберігання заповідей, - часу й бажання бракує. Для Ісуса чомусь не було місця і не дивно, що забракло теж місця для Йосифа і Марії. Месію, можливо б люди прийняли, але вагітної матері і її мужа - ні! Тому і Месія народився поза містом. Та й більшість із людей не дуже люблять побожних й простих осіб, їм краще бути з ними на відстані. Христос входить в положення людської біди, в закам’янілість людського серця, в його духовну низину, стає бідним та пониженим, щоб нас учинити багатими й піднесеними до небес...
Чувся ангельський хоровий спів. Показався блиск величної Господньої слави. Хто ж звернув увагу? Хто побачив усе це? Такі питання не важні, не мали значення, - прийшов Спаситель світу до людей. Важливо те, що і хор ангельський, і відблиск Божої слави не залишають сумніву відносно гідності новонародженої дитини. «Невже й ви бажаєте відступитися?» (Ів 6,67), - запитував пізніше Ісус, маєте всі на це право, але я не перестану бути Сином Божим, вашою любов’ю та вашим спасінням. Це - Спаситель, Месія, Син Божий. Важливо, - до нього приближаються пастирі. Вони швидко пізнали його і прийняли. Він теж - Пастир. Добрий пастир, що знає кожну людину-овечку до глибини серця (пор. Ів 10,14), знає усіх своїх, дуже їх любить, розшукує їх й умирає за них. Він, не забуваймо, народився у домі пастирів, там, де часто перебували їх вівці, - і пастухи з ними. І ясла «пізнали» вагітну, і стаєнка прийняла її «мужа», вони разом прийняли його у холодному місці, Спасителя, дорогого Пастиря. Бідність і простота вийшли назустріч Володарю, а він не відштовхнув їх, кинувся у їхні обійми. Тому, ради убогості, Бог буде дарувати багатство, а ради простоти й пониження - любов. Люди очікували Бога, а не зауважили чоловіка, тому й не прийняли Бога. В серцях мешканців Вифлеєму не було місця для мандруючого Бога з неба на землю... І тепер чуються розмови про Бога, але люди не бажають мати його в серцях і його науку у своєму житті.
Святий ап. Павло закликає, «щоб ми, зрікшись нечестя та грішних бажань цього світу жили тверезо, праведно й благочестиво в нинішньому віці» (Тит 2,12). Так, наше життя як християн, не може бути яким-небудь, але – праведним. Чому у нас особисто та у державі безлад та нетерпимість? - Бракує правди, любові та бездоганності у наших душах. Говориться багато – робиться мало. Не вистачає праведних людей, бракує харизматичних лідерів. Бог народився убогим і простим, а люди бажають багатства, посад та значення. Христос навчає, що багатим трудно здобувати Царство Боже; що без несення хрестів й терпіння, любові до кожної людини, людина перестає бути людиною. Навчімося із сьогоднішнього свята того, що мешканці Вифлеєму, відкинувши Марію та Йосифа, відштовхнули від себе Спасителя. Не зробили, здається, жодного зла, мали оправдання, що бракує місця на господарстві для убогої Родини, - згубили Бога. Всевишній не відійшов, знайшлося скромне місце в полі, поза містом, поза людськими оселями та серцями. У своїх навчаннях Ісус стверджував: «… усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25,40). Він був найменшим, - Дитятком, але люди його не приймали. Хай сьогоднішня історична подія Різдво ГНІХ, надихає нас чинити добро усім, не дивлячись на обличчя та не заглядаючи ближньому в кишеню, що він може мені дати за послугу. Хто чинить добро ближньому, той почує слова Господа: «Гаразд слуго добрий і вірний! … Увійди в радість твого пана» (Мт 25,23). Не будьмо людьми обіцянок, а станьмо виконавцями добрих діл для ближнього. За обіцянки ніхто не нагороджує й вони нікого не оправдають. Чинімо щоденно добрі та скромні послуги одні одним, а незабаром почуємо Господні слова запрошення, щоб стати учасниками вічного щастя й радості у небі.
Вітаю усіх зі святом Різдва Христового: мешканців Львова та околиць, наших парафіян та прихожан, тих, хто берете участь у моліннях біля телеекранів; хворих й немічних, подорожніх, в’язнів й тих, хто на службі, багатих й убогих; тих, хто при владі й усіх, хто очікує мудрого її керівництва.
P.S. Користуючись нагодою телевізійної передачі, дякую всім, хто придбав у наших церквах «цеглинку» на будівництво собору в Києві, хто цього не зробив, прошу, придбайте.
Із болем у серці повідомляю вас про те, що певна група священиків та вірних, під проводом священика Ковпака Василя не слухаються голосу Католицької Церкви. Вони пристали до відлучених від Католицької Церкви єпископів із-за кордону, першим був монсеньйор Лєфевр, що вже «на Божому суді». Ця група утворила так звану семінарію та їздять у Польщу, щоб чужі, некатолицькі єпископи, святили їх на священиків, хоч семінарію має право засновувати тільки правлячий архієрей. Священик Ковпак В. відкликався до Риму і звідти, в імені Конґреґації Доктрини Віри отримав Велику екскомуніку, тобто, відлучений від Католицької Церкви. Але він не слухається голосу Церкви, що є голосом Божим і продовжує діяти як священик, звичайно, що як некатолицький. Хто слухає таких священиків обдурює сам себе. Святіший Отець Іван-Павло ІІ закликав не підтримувати такого роду схизматиків, тому що це велика образа Бога. Прошу вас, не приймати святих Таїнств від схизматиків, бо тим самим ображається Бога та стається схизматиком. Закликаю вас, дорогі брати й сестри, молитися за повернення у лоно Католицької Церкви священика Ковпака Василя і тих, хто пристав разом з ним до схизми.
† Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ
св. Юр, 07.01.2008