Минулої неділі ми подивляли велику любов і милосердя до свого народу нашого Спасителя через помноження 5 хлібів і двох риб. Після цього чуда Ісус відпустив народ, пішов на гору помолитися на самоті. Як звечоріло, він був там сам один.Мт.14.23 Своїм учням наказує переплисти на другий беріг. Дуже велике випробування для учнів Христових - залишитися без Учителя, в самому епіцентрі бурі. Страх, переляк, малодушність. Це не так, як було до цього, зовсім недавно, коли вони пливли в човні, а Він спав на кормі. Тоді Він був поруч, Сильний, що може заборонити вітру. А зараз - хто розжене відчай, який захльостує човен душі? Але, головне, - це не кинути весла надії! Христос вже йде по хвилях, являючи Свою могутню владу над стихією світу. У четверту варту ночі Він поспішає на допомогу апостолам.
Петро мабуть вирішив особисто переконатись в тому що це до них в човен іде Ісус, а тому каже: «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!» Мт.14.28. Св. Єронім так говорить про дії ап. Петра : «в той час, коли інші мовчать, вірує, що може вчинити завдяки Вчителю те, що Вчитель може робити завдяки своїй власній природі. Повели мені підійти водою до тебе, – каже. Тобто: Ти повели і негайно води стануть твердими, в той час, як тіло моє стане легке, яке з своєї природи є важким».
Іларій з Пуатьє з цього приводу повчає : «те, що він був опанований страхом, показує його слабкість в майбутніх випробуваннях. Хоча він відважився йти по воді, однак відразу ж почав потопати. Слабкість тіла і страх смерті приведуть його до наслідків неминучого відречення. Але він починає кричати і просить Господа врятувати його. Цей крик є стогоном його каяття. Покаявся тоді, коли Господь ще не страждав і отримає у свій час прощення за своє відречення, тому що Христос терпітиме згодом за відкуплення цілого людства».
Блаженний Августин : « Серед бурі Петро, переляканий, викрикує: Господи, рятуй мене! Господь простягає йому руку, хоч і дорікає, кажучи: Маловіре, чого засумнівався? Тобто, чому дивлячись прямо на Того, Кого ти пробував досягти, ти не пишався лише тим фактом, що ти є навпроти Господа? Проте витягує з хвиль моря і не дозволяє загинути тóму, хто визнав свою слабкість і благав Його допомоги».
Апостол Петро, «побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати» Мт.14.30 Він почав сумніватися. З грецької слово «сумніватися» (διστάζειν) буквально означає «мати розділені думки». На перший погляд сумнів полягав у тому, чи можна ходити по воді, чи ні. Та якщо заглибитись далі, то це був непрямо виражений сумнів у силі Ісуса.
Переживши таку пригоду, апостол колись напише: «…відроджені наново не з тлінного насіння, а з нетлінного: словом Божим живим і вічним. Бо кожне тіло, як трава, і вся його слава, немов цвіт трави: трава всохла, і цвіт опав, – а слово Господнє повік перебуває.» 1Пт.1.23-25. Тієї ночі він відчув, він пережив, він переконався, що Слово Боже надійніше за човен, твердіше за землю, сильніше за вітер, міцніше за хвилі.
Петро кричить: «Господи, рятуй мене!», подібно як учні у Мт.8.25. В момент найбільшої людської потреби є тільки один викрик і єдине джерело спасіння – Ісус. «Кожний, хто призове ім’я Господнє, спасеться» Рим.10.13.
Не дивуйтесь маловір’ю Петра: на той час він не був ще обновлений животворним, вогненосним диханням Духа Святого і тому проявляв людські немочі. За те по Зісланні Святого Духа святий Петро був вище всяких сумнівів і мав велику віру, якою воскрешав мертвих. Петро тільки почав потопати тоді миттю звернувся до Господа про поміч : «Господи, спаси мене!» Ми усі слухаючи цей уривок св. Євангелія думаємо і осуджуємо апостола за його рішучість і маловір’я, але забуваємо, що більшість з нас взагалі потопають в гріхах і не звертаються до Спасителя, не молять і не просять: «Господи, спаси мене!» Ми повинні бути усі свідомими того, що Господь завжди є близько біля нас. Тільки нам потрібно на це все дивитись не тілесними очима, а внутрішнім зором, тобто очима свого серця. Подивімось очима серця і з вірою та надією і ви побачите Його, що Він біля нас стоїть. Тоді і ми навчимось як апостол взивати до нього : «Господи, спаси мене!»
У глибинному сенсі вийти з човна і піти по воді, щоб підійти до Господа нашого Ісуса Христа, означає відокремитися своєю душею від тіла, від турбот тілесних і від любові тілесної і відправитися небезпечним шляхом, ведучим до світу духовного, до Спасителя. Такі миті бувають і у звичайних віруючих, у маловірних, у яких радість у Господі змішана з сумнівом. Часто у них виникає бажання відокремитися від свого тілесного облачення і піти до Христа, Царя світу духовного; але, швидко відчувши, що потопають, він повертаються до свого тіла, немов у човен на хвилях. Тільки великі духовні мужі, найбільші подвижники роду людського після довгих духовних вправ та подвигів могли вийти зі свого тілесного човна і піти по бурхливому морю духовному на зустріч Царю Христу. І тільки вони до кінця випробували і страх цього розставання з човном, і жах, що наводяться бурею і вітрами, і невимовну радість зустрічі з Христом. Успіх того, що Ісус врятував Петра полягає у короткій молитві апостола. Короткої молитви в даній ситуації було достатньо. Петро вигукнув тільки три слова, волаючи до Ісуса. Важлива не тривалість молитви, а її сила. Ситуація вимагала апостола до стислості. Як тільки з наших уст зривається крик про допомогу, Ісус відразу ж його чує вухом Своїм і серцем. І рука Його поспішає помогти нам. В останню хвилину ми звертаємося до нашого Господа, але швидкість Його руки заповнює нашу не впевненість. Нам здається, що корабель нашого життя ось-ось піде на дно під натиском життєвої бурі? Тоді давайте звернемо наші душі до Спасителя, перебуваючи в повній впевненості, що Він не дасть нам загинути. Коли ми вже нічого не можемо вдіяти, Ісус може все. Давайте будемо звертатись про допомогу до Нього, і Його могутність та любов до людей прийде на нашу сторону, і тоді все буде добре. Тілесний біль або душевний страх приводять нас до молитви, як хвилі виносять на берег уламки судна. Лисиця ховається у своїй норі, птах шукає захисту в лісі, а випробуваний християнин поспішає до престолу милості, оскільки він знає, що там він у безпеці. Великий порт-притулок неба-це молитва. Вже багато тисяч кораблів знайшли там притулок від шторму. Помітивши, що насувається шторм, ми не можемо зробити нічого розумніше, ніж підняти всі вітрила і вирушити до порту. Короткі молитви мають достатню довжину. Молитва Петра була не більше ніж зітхання; але її було досить, вона проникла у вуха і серце Господа. Важлива не довжина молитви, а її сила. Автентичний зміст деколи довгої чи багатослівної молитви можна виразити в трьох словах, він є подібний до крику Петра про допомогу: «Господи, спаси мене!» Чим більше лихо, тим ближче є допомога Божа. Коли небезпека вириває в нас переляканий крик, тоді Господь Ісус чує нас. Те, що він чує, пронизує йому серце і Його рука не залишається бездіяльною. Навіть якщо ми кличемо до Господа лише в момент найбільшої біди-Його рука так швидка, що вона може виправити наше зволікання. І якщо хвилі скорботи вже майже поглинули нас, ми все ж звернемо наші серця до нашого Спасителя. Якщо тільки Його всемогутня допомога на нашому боці,то все буде добре.
Дивний образ Церкви Христової малюється нам в цьому уривку св. Євангелія. Човен, в якому перебували апостоли зображує Церкву, його борти - це всі правила і канони церковні, учні - це всі ми, християни, а море розбурхане - це наше море житейське. Христос і тепер «зійшов на гору», тобто став по Божій правиці Отця. Він бачить наш корабель церковний і скеровує ним.
Сьогодні особливо торкають слова Томаса Райта (N. T. Wright), якими він в одному з популярних коментарів так говорить про цей уривок Євангелія: «Апостоли, які сиділи в човні бачили багато проявів влади Ісуса, слухали Його проповіді та молилися так як Він навчав. Тепер цим вправним рибалкам було важко: вони боролися з веслами, але майже не могли просунутися проти вітру. І ми сьогодні, хоча й багато винайшли, навчилися, відкрили для себе, все ще не маємо достатньо сил, влади та знань, щоб досягти все те, що необхідне для нас. Ми винайшли велику кількість військової техніки, але поки-що не придумали таких машин, які могли б встановити на землі мир. Ми готові відправити людину на Місяць, але не можемо нагодувати голодних на планеті Земля. Наші прилади дозволяють слухати звуки, які видають кити в глибині океану, але ми не здатні почути крик людини, яка живе на сусідній вулиці».
Дорогі в Христі! Ми повинні завжди пам’ятати про те, що Господь є присутній у нашому щоденному житті, а ми зажди перебуваємо у цьому бурхливому морю житейських спокус і нам є важко вистояти в цій боротьбі. Тому нам як ап. Петру завжди потрібна підтримка і допомога, тож не встидаймося молитись і просити допомоги в Спасителя так як це робив апостол Петро : «Господи спаси мене!» Амінь.
Протоієрей Тарас Огар.