Минулої неділі ми з вами слухали притчу про злих виноградарів, зміст притчі вказував на обставини до хресних страждань Спасителя: саме на Провидіння Боже про юдеїв, на їхню вибраність, на побиття їхніми релігійними проводирями пророків і, нарешті, на вбивство Самого Спасителя. Прослухана ж нині притча про весільний бенкет, вказує на обставини після хресних страждань, називаючи шлюбним бенкетом - таємничий союз Сина з Церквою віруючих. Господь Бог - за допомогою Закону і пророків - запрошував юдейський народ вступити в Царство Боже. Потім послав Свого Сина Ісуса Христа із звісткою про те, що наблизилося Царство Небесне: «Ідіть, бо вже все готове» Лк.14.17, але вожді вибраного юдейського народу - первосвященики, книжники та фарисеї відкинули Месію Христа, цим відмовилися від Божественного запрошення в Царство Боже, залишившись поза ним. Святитель Іван Золотоустий повчає нас: «зауважте, як там (в притчі про злих виноградарів) перш закликає не язичників, а юдеїв, так і тут. Але як там, коли юдейські верховоди не хотіли прийняти Його, і Він навіть прийшов до них, вони - руками римських окупантів - вбили Його, Він віддав іншим виноградник, так і тут, коли вони не хотіли прийти на шлюбний бенкет, Він покликав інших. Чи може що бути гірше такий невдячний - бути покликаним на шлюбний бенкет, і не прийти? Спаситель проповідував Євангеліє і простому народу, і фарисеям, але оскільки останні відреклися, то замість них були покликані на бенкет вічності з простого народу язичники, митники й грішники. Як стверджує святий Євтимій, «ті, хто відреклися, були книжники та фарисеї, всі знатного і почесного роду і стану: Оці ж, які замість них введені, є прості, грішні та ганебні». Це були, перш за все, апостоли з простих рибарів, що вийшли на проповідь, які проповідували вчення Христове по всі кінцях світу і перемогли грішний світ. Євтимій Зігабен : «Зверніть увагу, з одного боку, на злобу юдейських старшин, а з іншого - на благість Спасителя. Вони Його - руками римськими - вбили, а Він їх, Своїх убивць, знову закликає до вічного весілля, але вони ухиляються від нього». Ми повинні під час нашого земного життя зайняти місце в ряду запрошених на цей Божественний бенкет.
Господь кличе нас на шлюбний бенкет, де, за словами блаженного Феофілакта: «Наречений - Христос, а наречена - всяка християнська душа». Господь усіх нас - з усіх соціальних станів і верств, політичних поглядів та переконань, з усіх народів і націй, мов, рас і племен - запрошує бути учасниками цієї трапези. Це є не що інше, як таїнство з'єднання Спасителя з людською природою, коли Христос кличе нас: «Беріть, це - Моє тіло. Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі. Та й сказав їм: Це - Моя кров Завіту, що проливається за багатьох» (Мк.14. 22-24). І наша відмова прийти на цей заклик є недбальство про свій порятунок, порятунок своєї безсмертної душі. Господь закликає всіх людей до спасіння обіцянкою вічної радості або загрозою вічної муки, але, щоб стати обраними, ми повинні бути готові душею, повинні мати бажання, тобто добру волю і, звичайно, - віру. Не хочуть йти на бенкет вічності ті, хто має розпусну волю і закостеніле в гріху серце. Це є ті, хто полюбив більше темряву, а ніж світло. Часто, коли ми дивимося на присутніх у храмі, дивуємося: як це можна у свято чи в неділю залишитися вдома, коли тут відбувається щось надзвичайне, тут відбувається частування, тут завжди добре. Не хотів би називати так людей, але скажу інакше: треба бути зовсім бідним, щоб так себе постійно обкрадати. Кажуть, мулла вранці кричить з мінарету : «Вставайте, правовірні, бо молитва краще сну». І це - правда. Люди залишилися вдома. Закінчилась літургія, і Христос повертається один, забираючи приготовані нам Дари назад. Подивімось на це з іншої сторони.
Дуже близька нам людина, а особливо, яка любить нас, отримавши на запрошення таку відповідь, тобто, тут дивімось на те як ми поступили – ми не прийшли, їй буде дуже прикро. Подивімось на наших батьків коли вони нас запрошують на якесь свято, а ми не приходимо, а якщо приходимо то сидимо і нічого з приготованого не коштуємо – то цим засмучуємо їх. Напевно багато хто з нас пережив відхилену любов і знають як це гірко. Але Ісус - Бог. Він тихий і незлобивий, смиренний і лагідний, знову і знову простягає нам руку в наступне свято та неділю. Та виявляється, що багатьом з нас не потрібна любов Бога. Ця любов багатьох лякає і напружує. Любити не хочеться, любити страшно. У цьому всьому відповідь така: на жаль, людина любить, насамперед, самого себе, своє "Я". Та бачимо в такій закоханості, на жаль немає успіху. Любов до себе, на противагу любові до іншого, завжди є важка і корислива. Людина помиляється, коли думає, що в жертві себе Богові існує трагедія руйнування своєї свободи. Другою сучасною проблемою в наших церквах є те, що люди приходять до церкви, але не приступають до св. Євхаристії. Виникає питання: чому? Христос нас покликав на бенкет. А ми за трапезу не сідаємо, а лише спостерігаємо. Для чого ми сюди прийшли? Подивитись на когось? Послухати когось? Виходить так, що Ісус марно за нас проливав кров? Даремно нам місце замовлено було? Пам’ятаймо: ми всі є покликані. Ми всі Йому є милі і бажані. Ми - улюблені діти Отця Небесного: Як же ми відштовхнемо Його руку? Хіба не шкода тих ран Ісуса на хресті, які Він прийняв за нас сьогодні знову? Закінчується сьогоднішнє євангельське читання дуже страшними словами: Багато покликаних , а мало вибраних ... Господь, Який створив світ для того, щоб поділитися з ним вічною, Божественною радістю, зустрічає в цьому світі холодну відмову. Він закликає всіх - але обрання залежить від нас; Він усіх створив з любов'ю для радості і вічного життя - але ми повинні відповісти любов'ю на любов і увійти в ту радість, яку нам пропонує Господь.
І картина, яка нам дається в сьогоднішньому Євангелії, така проста і так точно описує всі стани нашої душі, всі причини, за якими нам на Бога немає часу та й до вічності не маємо жодного інтересу. Мало обраних не тому, що Бог суворо вибирає, не тому, що Він мало кого знаходить гідним Себе, а тому, що мало хто знаходить Бога гідним того, щоб поступитися клаптиком землі, годиною праці, миттю ласки... Багато покликаних, - всі ми покликані: хто ж з нас відгукнеться? Достатньо на любов відповісти любов'ю, щоб увійти в бенкет вічності, в життя. Невже ми не відповімо на Божу любов одним словом: Люблю Тебе, Господи! Нехай же серце кожного з нас завжди горить вірою і любов'ю до Бога, нехай це неодмінно проявляється у справах віри. Нехай кожен віруючий застосує всі зусилля на те, щоб бути на шлюбному бенкеті Господа Ісуса Христа та мати весільну одежу, бути в одязі чистоти душі і тіла, щоб у Царстві благодаті отримувати благодатні дари - ті, які для них приготовані. Амінь.
Протоієрей Тарас Огар.