У цьому Євангелії нам Господь розкриває повноту таємниці заповіді любові, про нашу відповідальність у вживанні важливих та святих слів, особливо таких, як слово «любов». Традиційно євреї мали своє особливе бачення чи можна сказати так розуміння, що має бути найголовнішим пріоритетом у дотримуванні та виконані заповідей Господніх. Серед законників та фарисеїв були на цей рахунок різні точки зору. Одні вважали, що найголовніше це жертвопринесення, інші - що обрізання, а деякі найважливішим вважали дотримання спокою в суботу. Цей нерозв'язне, на їх думку, питання один з книжників і задає сьогодні Ісусу Христу. Відповідь виявилася простою і абсолютно несподіваною: головних заповідей в Законі Божому дві : «Перша - возлюби Бога твого всім серцем твоїм. І друга - возлюби ближнього свого як сам себе.» На цих двох заповідях тримається увесь Закон Божий. Любов є жива і завжди бере діяльну участь в добробуті іншої особи. З цього приводу дуже влучно говорить ап..Павло : « коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли має спрагу, напій його…. Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром.» Рим.12.20. Ось образ справжньої любові! Ця відповідь Ісуса законовчителю вчить багато чого і нас. Бо справді не слід називати себе доброчинцем або запевняти когось що ти завжди є готовий послужитися навіть своєму супернику, - слід бути такими справді. Говоріть до своїх ближніх серцем і підтверджуйте ваші запевнення справами.

Якщо докладніше повернемось до слів Євангелія, то бачимо один з цих законників - богословів, запитує Господа, яка заповідь найбільша. Може, не всі знають, що книжники вчили, що якщо уважно вивчати закон, то в ньому можна нарахувати 613 заповідей. 248 з них є стверджувальними, тобто говорять про те, що треба робити, а інші 365 - негативними, попереджувальними, чого робити не повинно. Що про це думає Христос ? До Нього звертається професор богослов'я. Природно що ми з вами не чуємо інтонації його голосу - з повагою він звертається до Христа або з торжествуючої насмішкою. Якщо Господь підійме одну заповідь, то Він применшить інші, а всі заповіді рівноцінні перед Богом, кажуть вони. І Христос говорить про любов не тому, що ця заповідь виключає інші, а тому що вона включає в себе всі заповіді. Христос не протиставляє любов законом, але показує, яка найбільша заповідь прихована всередині закону, який скарб зберігається в його глибині. Весь закон і пророки, говорить Він, затверджуються на цих двох заповідях. Це означає, що все Писання позбавляється сенсу - всі заповіді - якщо немає в них любові, принаймні, спрямованості до любові.

Один з високопоставлених достойників церкви щодо цих двох заповідей любові навчає нас : «Досконалість християнства - в досконалій любові до ближнього. Досконала любов до ближнього - в любові до Бога, для якої немає досконалості, для якої немає закінчення в досвіді навчання. Навчання в любові до Бога - нескінченне : бо любов є нескінченний Бог. Любов до ближнього - підстава в будівлі любові.» Тому ми можемо спостерігати наступне. Виконання заповідей Спасителя - єдина ознака любові до Бога, що приймається Спасителем. З цієї причини всі догодили Богові, не інакше , як залишивши свою правду, пошкоджену гріхопадінням, і кинулися до шукання правди Божої, викладеної у вченні і заповідання Євангелія. У правді Божій вони знайшли любов, приховану від занепалого єства. І Господь, заповівши багато про любов, повелів перш шукати правди Божої, знаючи, що вона - мати любові. Якщо бажаємо здобувати любов до Бога, возлюбім євангельські заповіді: продамо наші похоті і пристрасті, купимо ціною зречення від себе – наше серце, яке без цієї купівлі не може належати нам; обробімо його заповідями і знайдемо заповіданий на ньому небесний скарб - любов. При створенні людини Господь дав йому заповіді: любові до Бога і ближнього.

 І ці заповіді ми повинні виконати. І Господь, що прийшов на землю, прийшов для того, щоб врятувати людину, але як? Він виконав заповідь любові до Бога і ближнього і дає нам сили виконати цю заповідь. Італійський письменник, а пізніше чернець, Carlo Corett, який помер декілька років тому, написав книжку, в якій описує своє покликання. Коли вирішив вступити до чину французьких монахів - пустельників отця de Foucauld, які мешкають в одній із пустель Африки. Хотів перед тим випробувати на собі, що це є самітне говіння в пустині Загарі. Взявши собі між іншим тільки дві ковдри. Першого дня вечором знайшов якусь печеру, щоби переночувати. Положився та прикрився двома ковдрами, бо на Загарі в день є дуже висока температура, але в ночі низька, різниця є велика, тому в ночі дуже зимно. Carlo Вже засинав, а тут раптом в печеру входить якийсь старий араб. Сів собі в кутку і трусився з холоду. Carlo подивився на нього и прийшла йому думка, що треба би було з ним поділитися ковдрою. Та якщо він так поступить дасть йому одну ковдру, то буде йому зимно і араб також не загріється, бо однієї ковдри для цього не вистарчить. І так він боровся з такими думками, а через те, що був дуже змучений, заснув. Сниться йому сон, що він помер и стоїть на суді перед Господом. Ісус дивувався з такого вчинку і наказав суворо покарати. Христос каже до нього: Іди від Мене геть у вогонь вічний, бо ти більше любиш власну шкіру ніж твого ближнього. Carlo перестрашений негайно пробудився і тепер був готовий віддати обидві ковдри арабові, але араба вже не було. Відійшов, можливо, щоби пошукати собі кращого і більш теплішого місця. Тоді Carlo каже сам до себе: - Який я дурний. Тож я вибрався в пустинно, щоби зустрінути Бога. І Бог об'явився мені в цій людині, а я його не пізнав. І так виникла його книжка «Числиться тільки любов» . Отже дорогі в Христі прагнемо ж всім серцем, всією душею, всіма помислами, всією силою щоб набути цю найвищу з чеснот, Божественну любов, яка творить людей воістину дітьми Господа Всевишнього і спадкоємцями Царства Небесного. Амінь.

Протоієрей Тарас Огар.