У сьогоднішньому Євангелії сказано, що Христос чинить з нами так як цей євангельський герой, який, вирушаючи в далеку країну, покликав своїх рабів і передав їм своє добро. Коли Христос вознісся на небо, Він був подібний до цього чоловіка. Вирушаючи в дорогу, Він подбав про те, щоб забезпечити Свою Церкву всім необхідним під час Своєї відсутності. Христос довірив їй все, що у Нього є, і роздав між своїми слугами свої таланти. Одному Він дав п'ять талантів, другому два, а третьому один - кожному по його силі.
Різні обдарування є у людей, різний послух ми виконуємо в Церкві. І всі ці дари Христа незліченно дорогоцінні - вони куплені Його Святою Кров'ю. Ретельністю і працею - каже нам сьогодні Господь - можна багато чого досягти в духовному житті. І чим більші дари має людина, тим більше вона повинна трудитися. Від кожного, хто отримав таланти, Господь чекає, щоб кожен примножив їх. Якщо вони зроблять за силою того, що їм дано, вони будуть прийняті в Царство Небесне.
Для чого сьогодні свята Мати Церква показує нам цю Божественну науку Христа. Для того, щоб кожен з нас зрозумів, що настане час коли Господь, як господар нашого життя запитає нас як ми розпорядилися з отриманими талантами.
Слухаючи цю притчу ми довідуємось, що очікування свого пана виправдали тільки два раба. Третій закопав талант у землю, і сховав отриманий талант Мт.25.18. Під землею треба розуміти самого володаря таланту : він або погубив дані йому обдарування, або звернув їх для себе : для задоволення гордині і честолюбства, користолюбно використовував тільки заради свого збагачення. Він нічого не приніс панові, став перед ним з пустими руками. Перші ж два раба виявилися вірними. Вони за допомогою благодаті Божої і своєї праці помножили одержане ними. Якщо ми над цим фрагментом більше розважимо то побачимо, що тут в алегоричній формі йдеться не про що інше як про Царство Небесне. Тоді нам відкриється зміст слів Спасителя. Той, хто, виконує волю Бога, зберігає і примножує дані йому обдарування, і за те отримає ще й блаженство в Царстві Небесному – «кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру» Мт.25.29. Той же, хто лінню і недбальством погубив дані йому можливості або розтратив їх заради суєтних, неугодних Богу цілей, його буде вкинуто в пекло і тому позбудеться навіть того, що мав за свого життя – «а в того, хто не має, заберуть і те, що має». Мт.25.29
Багато з вас напевно хоче зрозуміти глибше, чому ті, що мали більше талантів працювали над собою, а той, хто мав виключно один не зумів навіть один свій талант розвинути і примножити? Господь усім нам пояснює, що одного таланту є достатньо, щоб жити на це багатство все життя і цілу вічність. Але цей талант не повинен бути заритий у землю. Що означає закопати свій талант? Що значить зарити талант у землю? Земля - це є не що інше як наше тіло, яке створене із землі і призначене землі, але жадібне до їжі і пиття, ненаситне в задоволеннях. Земля - це земне багатство, честь і слава, людська похвала і людська заздрість. Віддаючи життя служінню своєму тілу або суєтному марнославству, ми зариваємо дані нам від Бога таланти у поросі. Про те ми чуємо який суворий вирок прорік таким Господь !
Християни покликані не проспати своє життя, вони повинні помагати в справах благочестя, невпинно нести на собі тягар сімейного та суспільного служіння, докладати всіх зусиль до того, що випало на їхню частку праці. Розніжена лінь, лукаве неробство, допущені навіть на короткий час, можуть стати для всіх нас непереборною перешкодою на шляху до порятунку. Витривалість у служінні Богові і ближнім, постійний порив до досконалості, бажання працювати над собою - тільки так примножуються наші таланти, тільки так протоптується стежка в Царство Небесне.
Якщо ці слова почує не духовна людина, а душевна, повна пристрастей, інакше кажучи людина світу цього, вона не тільки не зрозуміє це, але буде обуреною, як так, «кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має» Мт.25.29
Не розуміє вона, що мова йде не про блага земні, про якісь матеріальні речі; не розуміючи, що мова йде про інше. Люди тілесні, що не духовні, живуть тільки матеріальним життям, не думаючи про духовне, а тому багато чого не можуть з почутого в Євангелії зрозуміти.
Хтось не розуміючи може запитати : Які дари отримуємо ми від Бога? Це дари благодаті. Благодать - це благі дари Божі; благодать - це разом з тим велика допомога Божа до множення дарів духовних. Примножуйте віру, любов, милосердя, твердо і терпеливо стійте у духовному подвизі, бо терпіння є теж один з великих дарів Святого Духа.
Розум свій ми повинні вправляти старанним і постійним читанням релігійних книг, в яких можна почерпнути добрі, глибокі, та справжні знання про Бога, а такими є насамперед ті книги, які написані святими людьми. Їх слід читати з ретельністю, і тоді наш розум буде освічуватися світлом Христовим. І мудрість, що зверху, зійде в наші серця.
Ніхто не позбавлений таланту, хоча б одного. Святі отці кажуть, що один талант - це життя. І навіть не маючи ніяких особливих талантів, ми можемо його віддати іншим, тобто використати цей талант у служінні своєму ближньому. «Чому ж ти не віддав свій талант іншим? Тоді б ти отримав не менше, ніж той, хто має більше всіх талантів». Мт.25.27
Працюючи над собою, ми розвиваємо у собі Божі чесноти, ми примножуємо благодать, а намагаючись просто її зберегти , чи не примушуючи себе до цієї Божественної торгівлі, ми втрачаємо все і опиняємося «нікчемними слугами».
Деяким здається, що їх обділили коли роздавали таланти, такі люди іноді навіть впадають у нарікання й заздрість до більш талановитих. Але маємо розуміти, що на кожному місці можна догодити Господу! Працьовитий селянин чи робітник може зійти до висот Царства Божого, а сильні світу цього навпаки можуть бути викинуті на саме дно пекла.
Коли людина перестає над собою працювати вона послаблює свою позицію в цій невидимій боротьбі. Для прикладу подивімось: м'язи атлета, залишившись без вправ, поступово слабшають - і красиве потужне тіло перетворюється на тіло, яке обростає жиром. Ось так само в'яла і розніжена душа, яка не загартована в праці, стає нездатною до духовної боротьби, а від так з легкістю поневолюється дияволом. «Страх, браття, обіймає душу, коли побачиш, що між християнами є безліч ледачих рабів, які живуть безтурботно, в задоволеннях і зовсім не думають про цю страшну, вічну темряву, де їх очікує безперестанний плач і скрегіт зубів», повчає святий праведний Йоан Кронштадтський.
Чи не шокують нас такі слова? За те як людина розпоряджається з Божими дарами, вона особисто відповідає перед Богом. Нерівність талантів не має значення, важливе є те, щоби отримані таланти ми примножували, а не закопували.
Перші двоє слуг в притчi розвинули свої таланти й усе віддали Богові. Для себе можемо зробити певний висновок, що сучасна людина не спішить віддавати Богові все, що Йому належиться, лише думає про себе. Приклад третього слуги, який свій талант сховав у землю на жаль показує, що багато людей сьогодні так чинить. Не переконуймо себе, що ми нічого не отримали від Бога. Треба відкрити в собі найменші Божі дари й не ховати їх у землю. Віддаймо ввірені нам таланти торгуючим, примножимо їх і станемо рабами благими і вірними. Амінь.
Протоієрей Тарас Огар.