31 І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само. 32 Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Так бо й грішники люблять тих, що їх люблять. 33 І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. 34 І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. 35 Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо Він благий для злих і невдячних. 36 Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. (Лк. 6, 31-36).
Якщо і є якісь місця з Біблії, які важко піддаються осмисленню, то це якраз одне з таких. Напевно багатьом з нас, як християнам, жилося б спокійніше, якби цих віршів не було взагалі. Але в тому-то і справа, що в цих віршах криється вся серцевина християнства: любити всіх - ближніх і дальніх, навіть своїх ворогів. Якщо ми уважно придивимося до слів Євангелія, осягнення любові не є нашою самоціллю. Навчившись любити, ми стаємо синами Всевишнього. Як би це не здавалося неможливим для представників інших вір, релігій та світоглядів, але - саме і якраз християнство - дає своїм послідовникам можливість богосинівства. Іншими словами, обожествлення.
Як багато на цю тему ми можемо почерпнути у Святих Отців! Майже всі вони - в один голос і лише дещо по-іншому - казали одне і те ж: «Бог став людиною, щоб людина стала Богом» (св. Атаназій Великий). Життя християнина - це є щоденне «вправляння у богосинівстві», постійна праця над собою: й, насамперед, через боротьбу з гріховними пристрастями та осягнення Божественної благодаті. У щоденному житті ми можемо часто чути, коли хтось із друзів чи знайомих спостерігає за нашою дитиною, каже такі слова: «Він - просто ваша копія!». Щось є таке велике і глибоке в тому, що діти - хочуть цього вони чи ні - у жестах, усмішці, поведінці є певним відображенням своїх батьків.
Так само і в християнстві: ми є дітьми одного Отця, тож і вчинки наші і, найперше, супроти наших ближніх мають іншим вказувати, Чиї ми духовні діти. Не один раз доводилося у сповіді переконувати людей, які не хотіли прощати. Ніякі умовляння, повчання, просьби не дають жодного ефекту, коли хтось геть не розуміє, для чого потрібно прощати. Кожна образа, нанесена нам, є подібною до рани на тілі. Людина, яка не бажає простити, сама добровільно заносить до цієї рани бруд і мікроби. Ними є: погані думки, осудження, ненависть, бажання помсти. Через цю рану хвороба може поширитися на все тіло.
Так і з духовними ранами: занадто довго "кровоточачи", вони можуть зробити всю душу людини хворою. А, зрештою, і навіть спричинити якісь фізичні проблеми. Якщо вчасно не надати допомогу, процес перетікання хвороби може вийти з-під контролю. Прощення ж подібне до пластиря. Сам пластир не лікує, але не дає проникнути до рани різним хворобливим мікробам. Так і прощення: на початку начебто і не приносить якоїсь видимої, відчутної полегші, але не дає розвинутися хворобам душі. Має пройти час, коли рана загоюється. Ніхто не накладає пластир на рану, через яку поширилася гангрена. Наслідки запізнілого лікування є страшними – ампутація. І навіть, коли рана на тілі зростається, то після кваліфікованої допомоги на тілі залишається шрам, який ми відчуватимемо ще довго, але все найстрашніше позаду. Так і з образою: ми, мабуть, її не дуже скоро забудемо, але біль не буде таким, яким був на початку. Найголовніше - вийти з найменшими втратами для себе.
Для багатьох може бути справжнім відкриття те, що Господь Бог є «благий для злих і невдячних». Якби багатьом з нас хотілося, щоб Він неодмінно був караючим для тих, хто згрішив, провинився супроти нас! Скільки є випадків серед наших знайомих, що проводять свій час у довгих молитвах і благаннях про покарання Богом осіб, через кого вони втратили в аварії чи на війні сина, були кимось обдурені, ображені і т. п. Часом людині важко усвідомити, чому Бог є милосердним, наприклад, до того наркоторговця, що торгує смертю для власної наживи; жінки, яка чинить вбивство власної дитини, чи чоловіка, що змушує до аборту свою дружину? Як Бог може «толерувати» осіб, причетних до грабежів, знущань тощо, і, зрештою, розв'язання і ведення кривавих війн?
Для багатьох з нас це є проявом, мовляв, "несправедливості" та "алогічності" Бога. Але ми забуваємо, що безліч понять, якими ми оперуємо у своєму щоденному житті, зовсім не підходять для характеристики Творця. Він і Його світ є зовсім відмінні від нас і нашого світу. «Думки бо Мої - не ваші думки, і дороги ваші - не Мої дороги, – слово Господнє. Бо так, як небо вище від землі, так Мої дороги вищі від доріг ваших і думки Мої вищі від думок ваших», – наголошував про це ще пророк Ісайя.
Давайте пригадаймо: що саме для поган, які слухали проповідь апостолів Христових, здавалося найбільшим безглуздям у їх навчанні про Христа-Месію? Відповідь однозначна – хресна жертва Спасителя. Смерть Бога задля прощення і спасіння людини є парадоксом, який руйнував всі уявлення не лише про Бога, але і про людину, - в головах людей як першого, так і другого тисячоліття н. е. Євангеліє Христа, Його Добра Новина стосувалися правди про милосердного і люблячого Отця. Людина ніколи - до і після Христа - не почула більшого Одкровення Згори, від того, що ми є люблені. І люблені ми – Отцем! І люблені ми не через якісь наші заслуги, а БЕЗУМОВНО! І навіть коли ми явно грішимо, чинимо зло й беззаконня, Отець не відвертається від нас, а продовжує нас любити! Давайте не зраджувати цю Любов і не зловживати Нею, адже це, зрештою, робить нещасними нас самих.
о. Олег Кобель