Сьогоднішнє торжество Господа нашого Ісуса Христа - Царя всесвіту, вінець літургійного року, відзначає також завершення Року віри, оголошеного Папою Бенедиктом XVI, до якого ми зараз подумки звертаємося з величезною любов'ю і вдячністю за цей дар, який він нам зробив. Цією провіденціальною ініціативою він дав нам можливість знову відкрити для себе красу того шляху віри, який почався в день нашого Хрещення і навернення, який зробив нас чадами Божими і сестрами і братами в Церкві, - того шляху, кінцевою метою якого є наша повна зустріч з Богом, і протягом якого Святий Дух очищує, піднімає нас і освячує нас, щоб ми змогли увійти в щастя, якого жадає наше серце.
Хочу також адресувати сердечне і братнє вітання присутнім тут Патріархам і Верховним Архиєпископам Східних Католицьких Церков. Знак миру, яким я обмінявся з ними, - це, насамперед, знак вдячності єпископа Риму до цих Громад, які сповідують ім'я Христа з гідною наслідування вірністю, часто оплаченою високою ціною.
Цим жестом - через них - я також хотів би обійняти всіх християн, що живуть на Святій Землі, в Сирії і в усьому Сході, щоб випросити у Бога для них дар миру і злагоди.
В проголошених сьогодні біблійних Читаннях червоною ниткою проходить тема центральної ролі Христа. Христос знаходиться в центрі, Христос Сам є центр. Христос - центр творіння, Христос - центр Свого народу, Христос - центр історії.
1. Апостол Павло, у другому читанні, взятому з Послання до Колосян, пропонує нам глибоке бачення центральної ролі Ісуса. Він представляє нам Христа - як Первенця всього творіння: все суще було створено в Ньому, через Нього і для Нього. Він є центр усього сущого, Він є початок початків. Ісус Христос - Господь: Бог дав Йому повноту, цілісність, щоб у Ньому всі примирилися (пор. Кол. 1,12-20). Господь Творіння, Господь примирення.
Цей образ допомагає нам зрозуміти, що Ісус є центром всього творіння; і тому від істинно віруючих - якщо ми хочемо бути ними - потрібно визнати і прийняти у своє життя центральність Ісуса Христа в наших думках, словах і в справах. І, таким чином, наші думки стануть християнськими думками, думками Христа. Наші слова стануть християнськими словами, словами Христа. І навпаки: коли цей центр втрачається, тому що Його замінюють чимось іншим, то це не приносить нічого, крім шкоди, всьому, що оточує нас і нам самим.
2. Крім того, що Христос є центр творіння і центр примирення, Він є центром народу Божого. І саме сьогодні Він тут, посеред нас. Зараз Він тут, у Слові, і буде тут, на вівтарі, живий, присутній серед нас - серед Свого народу. Ми бачимо це в першому читанні, в якому розповідається про те, як одного разу племена Ізраїлю прийшли шукати Давида і помазали його на царя над Ізраїлем перед Господом (пор. 2 Цар. 5,1-3). У пошуках ідеального царя ці люди шукали Самого Бога: Бога, Який був би поруч з ними, Який був би згоден супроводжувати їх на шляху, Який став би їх братом.
Христос, нащадок царя Давида, є саме «братом», навколо Якого утворюється народ. Він піклується про Свій народ, про всіх нас, навіть ціною Свого життя. У Ньому ми всі єдині: ми є єдиним народом; з'єднані з Ним, ми поділяємо один шлях, одну долю. Тільки в Ньому, - як у центрі, - ми знаходимо свою ідентичність, як народ.
3. І, нарешті, Христос є центром історії всього людства, а також центром історії кожної людини. Йому ми можемо говорити про радощі і надії, печалі і прикрощі, з яких зіткане наше життя. Коли Ісус є центром, то навіть найпохмуріші хвилини нашого життя стають з Ним світліше, і Він дає нам надію, як доброму розбійникові в сьогоднішньому Євангелії.
Тоді, як інші кричали Ісусу з презирством - "Якщо Ти - Христос, Цар Месія, врятуй Себе, зійшовши з хреста! " - ця людина, яка тяжко помилялася в житті до самого кінця, щиро розкаюється, чіпляючись за розп'ятого Ісуса, благаючи Його: «Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє» (Лк. 23,42). Ісус обіцяє йому: «Нині ж будеш зі Мною в раю» (ст. 43): у Його царстві. Ісус вимовляє тільки слово прощення, не засудження; і щоразу, коли хтось знаходить в собі мужність дійсно просити цього прощення, Господь ніколи не залишає марним подібне прохання.
Сьогодні всі ми можемо подумати про нашу історію, про наш шлях. Кожен з нас має свою історію, точно так само, як кожен з нас має свої помилки, свої гріхи, свої щасливі хвилини і похмурі моменти. Буде корисним сьогодні подумати про нашу історію і, дивлячись на Ісуса, повторювати - кожному, в мовчанні, багато разів: «Пом'яни мене, Господи, тепер, коли Ти знаходишся у Царстві Твоїм! Ісус, пам'ятай про мене, тому що я хочу стати хорошим, я хочу стати хорошою, але у мене немає сил, я не можу: я - грішник, я - грішниця! Але пам'ятай про мене, Ісусе: Ти це можеш, бо Ти - в центрі всього, Ти - в Твоєму Царстві!». Як це прекрасно! Зробимо це сьогодні, кожен у своєму серці, багато разів. «Пам'ятай про мене, Господи, Ти, що в центрі всього, Ти, Який в Царстві Своїм!».
Обіцянка Ісуса доброму розбійникові дає нам велику надію: вона говорить нам, що Божа благодать завжди більша, ніж молитва, за допомогою якої просять. Господь завжди дає більше, ніж у Нього просять, Він - дуже щедрий: Його просиш про те, щоб Він згадав про тебе, а Він веде тебе у Своє Царство! Підемо всі разом по цьому шляху.