Сьогоднішні християни все ще не відчули смак, та й не хочуть покуштувати цілющого вчення нашої Церкви. Через майже дві тисячі років найдосконаліша жертва, яку Син Божий приносить на Голгофі заради всього роду людського, все ще залишається не зрозумілою. На сьогодні правлять людством все ще грубі тваринні інстинкти та злочинні діяння.
Євангельський уривок, який ми прослухали говорить зовсім не про немилосердного священика чи левіта. В цій науці Спасителя є звернення до кожного з нас, особливо до тих, хто називає себе християнином, і він ним є лише по букві, але не по духу закону. Приклад Ісуса є насичений подією в якому знаходимо два діаметрально-протилежні вчинки. Здається нам на перший погляд, що не правильно поступають ті особи, які мали би проявити своє милосердя до ближнього, але на жаль цього не виконують, та натомість правильно чинить поганин, від якого ніхто цього не сподівався.
Згадка про міста, Єрусалим і Єрихон, між якими все відбувалося є досить символічною, бо ми маємо розуміти під цими словами дещо інакше значення. Цей приклад, який наводить Ісус, зарозумілому законовчителю попробуємо з Божою допомогою розкрити вам.
Людина, яка попала в руки розбійникам, - це є Адам, але також і весь рід людський. Єрусалим - це рай, вічне щастя і радість, а Єрихон - це земний, матеріальний світ. Тут Єрусалим означає сходження, підйом, а Єрихон означає сходження вниз, падіння. Так, через свій непослух Адам був вигнаний звідти, де були вічні щастя і радість, і зійшов у цей світ, в земне життя, до розбійників, а ким якщо не демонами пекла, могли бути ці розбійники? Ці розбійники пограбували Адама, відібравши у нього те почуття радості і щастя, яке у нього було в раю. Але і на цьому вони не зупинилися, вони завдали йому ще й інших ран, поранили його - це означає, що вони жбурнули його в безодню тяжких гріхів, бо як рана розриває тіло, точно так само і гріх ранить людську душу.
Священик, який пройшов повз зраненого людини і не проявив ніякої жалості до нещасного, це священик старого, раніше діючого Закону, священик Старого Завіту, який не міг йому допомогти - не міг врятувати, бо не мав в собі повноти Божої милості. Ось чому в повному розумінні цього слова він і не міг називатися священиком, бо милість та правда, що приніс нам Господь Ісус Христос, ще тільки належало розкритися. І Мойсей, і Аарон, і всі старозавітні первосвященики не могли конче врятувати світ від рабства цих розбійників - демонів пекла. Левіт, який проходив повз слідом за священиком і який надійшов таким же чином - залишив пораненого там, де він лежав, - був пророком Старого Завіту, який також не міг допомогти людині, тобто врятувати його.
І ось до того місця, де лежав чоловік, наблизився якийсь самарянин, який в цей час здійснював свою подорож (тут «подорож» означає «місію, місіонерство»). І коли він побачив цього зраненого чоловіка, то змилосердився над ним, обв'язав йому рани, наливши на них масло і вино, потім посадив його на свого осла і відвіз в готель. Тут він передав цю людину господарю готелю і заплатив два динарії. Він віддав їх господарю готелю, кажучи йому : «Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся» Лк.10.35. Хто ж такий насправді цей милостивий самарянин?
Вникаючи у зміст і висновок цієї притчі, ми бачимо, що вона не цілком відповідає питання законника. Останній запитував: «хто є мій ближній?»Лк.10.29 Притча ж зображує, як і хто з тих трьох зробився ближнім чоловікові, який попав у руки розбійникам; через це навчає законника, як йому треба чинити по відношенню до інших людей, тобто не розбираючи між «ближніми» і «далекими», надавати всім зустрічається на шляху нещасним посильну допомогу. Законник запитував: «хто є мій ближній?»Лк.10.29, наче побоюючись, чи не полюбити б йому людей , яких він не повинен любити. Господь же відповідає йому : сам зробися ближнім тому, хто тебе потребує, а не питай, ближній він тобі чи ні. Потрібно дивитися не на людей, а на себе, на своє серце, щоб у ньому не було холодності і черствості, а було б милосердя, доброзичливість і співчуття самарянина. Кому ми надамо милість, той і буде наш ближній, хто б він не був по вірі й світогляду, мові, кольору шкіри та національності. А так як всі люди мають потребу у взаємній допомозі, то всі люди повинні бути ближніми між собою.
У цій притчі Господа нашого Ісуса Христа можна знайти багато духовних повчань, які вчать тому, як з'єднувати милосердя з любов'ю, оскільки без них немає порятунку. Кожному з нас зустрічаються люди, які духовно і тілесно побиті, розчавлені чи пошарпані. Їм слід протягнути руку, щоб врятувати їх. Ми повинні глибоко усвідомити, що найжахливіші хвороби - це хвороби духовні. Душа пошкоджується і страждає найбільше! І наш обов'язок - виявляти милосердя і співчуття до всіх цих пригнобленим людям, так що, сповнені любові, ми повинні звалити їх на свої плечі - навіть якщо після того, як вони видужають, вони відплатять нам злом за нашу доброту, як це трапляється досить часто.
Господь наш Ісус Христос сказав, що слід полюбити свого ближнього як самого себе. Якби ми страждали від сильного болю, лежачи на лікарняному ліжку, залишені усіма, як були б ми щасливі, якби прийшов хтось посидіти поруч, втішаючи і зміцнюючи нас. Однак спочатку ми повинні першими зробити подібні добрі справи, щоб, коли буде наша потреба в них, зроблені були вони і для нас. Ось чому Господь наш Ісус Христос сказав законникові , щоб той виявляв милосердя, допомагав і любив своїх ближніх. І нам наказав Він робити так само, за нашими силам .
Один старець молився Господу Богу, щоб і у вічності, як і в цьому житті на землі залишитися зі своїми учнями. Його молитва була почута. Ось з чого він зрозумів це. У сусідньому монастирі був престольний празник, на який запросили і старця з його учнями. Старцю не хотілося йти, і він відправив своїх учнів одних. Вночі у сні він почув голос, що йому слідувати за своїми учнями. Він піднявся і пішов слідом за ними. Коли учні були вже на півдорозі до монастиря, вони побачили молоду людину , що лежить біля дороги і плаче. Вони запитали його, що трапилося і чому він плаче, і той відповів : «Я їхав верхи на коні, і мій кінь скинув мене і поскакав. Моє тіло поранене, і немає нікого, хто б допоміг мені!» Учні сказали :«А що ми можемо зробити? Ми піші і поспішаємо, щоб потрапити на свято». Вони залишили пораненого чоловіка і продовжили йти. Деякий час по тому і настоятель монастиря добрався до цього місця. Бачачи чоловіка, що впав, він запитав: «Хіба ченці тут не проходили, і хіба вони не бачили тебе?» І чоловік цей відповів: «Так, якісь монахи проходили тут. Але у них не було часу на співчуття і співчуття : вони поспішали на свято». Старець запитав: «Ти можеш хоч якось йти?» Коли молодий чоловік відповів, що не може, настоятель сказав, що понесе його сам. Чоловік запитав: «Як же ти понесеш мене?! Чи не краще було тобі просто помолитися за мене?» Але настоятель не міг залишити його; він звалив його до себе на спину і відправився в дорогу. Спочатку він відчував всю тяжкість ноші, але потім цей святий старець з подивом помітив, що ноша стає все легше і легше. Раптом чоловік, якого він ніс спині, зник, тому що це був ангел Божий, а настоятель голос почув, що йому : «Ось, ти молишся про те, щоб учні твої були з тобою в Царстві Небесному. І Бог показав тобі, чому ти повинен вчити їх для цього - чинити так само, як ти поводишся, трудитися тим же важкою працею, як і ти трудишся. І тоді будуть вони з тобою і у вічному житті!»
Єдино гідною «суперечкою» між представниками різних конфесій і релігій бачиться змагання у скоєнні справ милосердя, добра і братолюбства. «Якщо хочемо, щоб нам вірили, будемо жити добре, і якщо хочемо, щоб нас любили, будемо любити», - говорить преподобний Ісидор Пелусіот. Наша можливо найбільша провина є в тому, що ми називаючи себе християнами, не поширюємо навколо себе чисте світло християнської любові, яка би зігрівала і притягувала до нас людські серця.
Нам також слід чинити так, як ми хочемо, щоб інші поступали по відношенню до нас. Давайте проявляти милосердя, любов і терпіння до кожного, хто потребує, бо можливо одного разу прийде час і ми будемо безпорадно лежати з болем, і захочеться нам, щоб і нас прийняв хтось милосердний, добрий і люблячий як цей самарянин. Амінь.
Протоієрей Тарас Огар.