Дорогі брати і сестри!
Слова Євангелія від Луки, переказуючи детальніше викладену євангелистом Матеєм Нагірну проповідь, впроваджують нас сьогодні в таємницю архипастирського служіння святителя Миколая. Ідилічні картинки з різдвяних оповідань, образ казкового Санта-Клауса, що поширився зі Сполучених Штатів у цілому світі, дитячі вистави на день пам’яти святого – все це, на жаль, загрожує нині підміною реального близькосхідного ієрарха наївною, примітивною схемою ідеального доброчинця. Тим часом євангельські слова, на перший погляд не пов’язані з особою вшановуваного святого, вказують, насамперед, на служіння слова – сферу, яку не люблять чіпати автори пасторальних оповідань про доброго дідуся з Мир Лікійських.
На іконах святителя Миколая Мир-Лікійського архиєрей майже завжди зображений із книгою в руці. Якою самою книгою – не треба пояснювати. І упорядники чину святкового богослужіння, й іконописці виділяють за визначальну рису християнського подвигу Миколая не доброчесні вчинки, не чудовний порятунок загрожених бурею моряків і купців, не захист життя несправедливо засуджених – вони наголошують на проповіді Божого Слова. Проповіді як із церковного амвона, так і прикладом власного повсякденного життя, що послідовно втілювало євангельські настанови. Недарма ж видіння, про яке розповів згодом Константинопольський патріярх Мефодій, попередило свт. Миколая про майбутнє рукоположення явленням йому Самого Спасителя. Господь тоді вручив був Миколаєві Євангеліє, прикрашене золотом і коштовним камінням.
У картині прощання Господа з Його апостолами, якою завершується Євангеліє від Матея, навчальна місія Церкви виділяється за безперечно пріоритетну. «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи.., навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт. 28:19, 20). В останню зустріч з учнями Господь, коли кожне Його слово набуває особливої ваги, не говорить про суспільне служіння, про допомогу хворим і знедоленим – Він говорить про проповідь Євангелія. У жодному разі Господь не нехтує суспільним служінням: адже Сам Христос вчив бачити Його в скривдженому ближньому, в хворому й немічному, голодному і спраглому, ув’язненому, нагому, та бездомному. Але самодостатня доброчинна діяльність, як і захист прав людини, природного середовища, як будь-яка інша форма суспільної активности, може втратити сенс, коли не матиме міцного духовного підґрунтя. Що, хіба мало бачимо ми в ці дні демонстративних акцій впливових чиновників і багатих бізнесменів: доброчинних обідів, відвідання притулків і в’язниць, роздавання подарунків? І майже всі вони перетворюються на доволі недорогу політичну рекламу, малоефективну для адресатів допомоги й часом руйнівну і згубну для душ самих учасників цих акцій.
Архиєпископ Мир Лікійських завжди бачив свою місію в порятунку людських душ і провадженні їх до спасіння. Його жертовна матеріяльна допомога ближньому лише зростала на цій духовній основі, сприяючи наверненню постраждалих до Христа. Він ще священиком у Патарах потай кидає у вікно збіднілому багатієві раз за разом три вузлики з золотом не просто виводячи його з незвичних злиднів, а насамперед для того, щоб врятувати від гріхопадіння його доньок. Під час прощі до Єрусалиму, коли здійнялася морська буря, він дає супутникам урок молитви і захищає їхнє життя, аби прочани могли здійснити свій подвиг благочестя й ворог людського роду не перешкодив їм у цьому. Відвернення нещасть обумовлюється необхідністю провести прочан далі шляхом, котрий провадить до спасіння їхніх душ. А коли, вже ставши єпископом, Миколай молитвою до милосердного Господа врятував корабель, що плив із Єгипту до Лікії, то відразу по прибутті корабля з вдячними мореплавцями він використовує суворий морський урок для того, щоб застерегти врятованих людей від повторення гріхів, котрі стали причиною цього нещастя.
Християнська доброчинність – це, насамперед, засіб захисту й віднови людської особистости задля спасіння її безсмертної душі. Дуже важливо сприйняти цей урок святителя Миколая, не розмінюючи свої сили на показові епізодичні акції. У посткомуністичному світі Церква, котрій протягом сімдесяти років було суворо заборонено займатися доброчинністю, лише вчиться організувати жертовність своїх вірних для здійснення тривалих і плідних програм допомоги бідним, знедоленим, неповносправним. При цьому важливо звільнитися від психології утриманства, нав’язуваної нам політичними демагогами. Для християнина людина, котрій він допомагає, ‑ це Божий дар, покликаний реалізувати наші духовні таланти. Ставлячись до цієї людини зверхньо, зневажливо, ми марнуємо унікальну нагоду зустрічі з Самим Христом, Котрий знов і знов постає перед нами в образі убогого перехожого. Цей убогий перехожий потребує від нас не здалеку кинутої копійчини, а входження в його проблеми, спільного пошуку виходу з них. Потребує живого взірця євангельської турботи про ближнього. А це можуть бути і християнський притулок для сиріт, і реґулярне гаряче харчування для бездомних людей, і підприємства для безробітних, і багато інших проєктів, котрі не виставляють напоказ нашу доброчинність, а визволяють від приниження й деґрадації людські особистості, кожна з яких являє образ і подобу Божі, гідні нашої пошани.
Святий Миколай приховує своє втручання в чуже життя не лише через властиву йому скромність. Він делікатно сприяє самостійному подоланню людиною власних духовних і матеріяльних проблем, шануючи її гідність і навчаючи інших шанувати її. Адже, скажімо, звільнення несправедливо засуджених – це був не лише акт порятунку їхнього життя. Це також і застереження для держави, для її силових структур: бути відповідальними й чуйними, не розглядати свою каральну функцію як дозвіл чинити сваволю. Це - нагадування про вищий суд, про Божу справедливість і правду, котрі ми, християни, зобов’язані захищати на землі.
«Блаженними» називає сьогоднішнє євангельське читання вбогих, голодних, засмучених, скривджених і зненавиджених людьми. Цей дар блаженства помітив у них великий чудотворець і святитель, Миколай, саме́ ім’я котрого дослівно означає «переможець народів»: від nike- (перемога) та -laos (народ). Світло євангельської правди, котрим він осявав довколишнє життя, відкривало йому людський біль і страждання не лише як волання про допомогу – він помітив у них і Божу ласку, що впроваджує християнина в спасительні справи любови й милосердя. І сьогоднішнє свято вчить нас помічати не лише яскраве світло Миколаєвих вчинків милосердя, а й джерело цього світла: Христову правду, втілену в слово Євангелія, котре міцно тримає в руці святий мир-лікійський архиєпископ на православних іконах. Амінь.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)