Стрітення Господнє - проповідь.
Наступив 40-й день від дня Різдва Христового. Пресвята Богородиця Марія, виконуючи припис Закону Мойсея, приносить Богонемовля Ісуса до Єрусалимського храму. Після народження дитини віруючі юдеї звершували ряд релігійних обрядів. Це хотіли, щоб виконали і над Немовлям Ісусом. Господь наш Ісус Христос виконує «всяку правду» Старого Завіту: у восьмий день Його обрізують і дають ім'я Ісус. У сороковий день очікувався інший обряд: посвячення Його, як первородного, - Господу. «Як же сповняться дні очищення її, чи за сина, чи за доньку, принесе ягня-однолітка на всепалення та голубеня чи горлицю в жертву за гріх, до входу в намет зборів, священикові» Лев.12.6.
Згідно Закону, всі єврейські діти-первістки чоловічої статі, в 40-й день після народження, приносились до храму і присвячувалися на служіння Богу. При цьому батьки приносили за первістків узаконену пророком Мойсеєм жертву очищення і сплачували невеликий грошовий внесок, який звільняє новонароджених від постійного перебування на службі при храмі. В цей день Марію супроводжував до храму Йосип Обручник - Опікун Богонемовляти, - так само, як і звичайні батьки, приніс за Нього в храм встановлену грошову плату і в жертву очищення Богоматері - двох голубиних пташенят. За словами святителя Андрія, архієпископа Критського: «два голубиних пташеня в справжньому випадку символізували майбутнє очолення Спасителем новозавітної Церкви, яка буде складатися з юдеїв і язичників».
Від першої обіцянки послати людському роду Месію, всі праотці Старого Завіту очікували Його прихід на Землю – «Кажу бо вам, що багато пророків і царів хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули.» Лк.10.24. Святе Євангеліє говорить нам, що сам Авраам хотів зустрітись із Спасителем: «Авраам, ваш батько, сповнений був радощів звидіти день мій - і звидів, і втішився». Ів.8.56. Хотів та не зміг. Однак не очима тільки віри, як старозавітні праотці, але такої радості сподобився Симеон. Він побачив Господа свого наяву і удостоївся прийняти Його у свої старечі руки, а в той час серце його переповнилося небесною радістю, бо у свій час він отримав запевнення від Творця, що буде жити так довго, поки не побачить прихід Месії-Христа.
Всі ці дивні речі, які були пов’язані з Ісусом, ніхто із сторонніх людей не бачив: мається на увазі Його народження. Але ця подія, яка має відбутись у цей день в Єрусалимському храмі, була відкрита двом єрусалимським праведникам - духоносцям досить похилим: Симеону та Анні-пророчиці. Вони розуміли це з особливої ласки Св. Духа. Принесення Богонемовляти Ісуса в храм Пречистої Дівою ці праведники розуміли, що це було боргом за очищення, але як спосіб запевнення людей в істинному прийнятті Спасителем плоті від Діви. Христос, як Господь, Який очищує всіх людей від гріхів, зберіг Пречистою Свою Матір – Діву, Яка не потребувала жертви очищення. Симеон Богоприємець і Анна Пророчиця, натхненні Св. Духом, зустріли святу Родину у внутрішньому дворі Єрусалимського храму.
У день Стрітення Господнього яскраве світло осяяло древню скинію. Збулися слова пророка Малахії: «Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій». Мал.3.1. Раптово, - тобто не так, як Його очікували юдеї, Він приходить в незвичайному вигляді: сорокаденним Немовлям, в образі жертви за гріх всього людства Своєму Небесному Отцеві. Старець Симеон був представником Старого Завіту, і він був гідним побачити свого Господа, бо, за словами св. євангелиста Луки, «Святий Дух був на ньому» Лк.2.25.
Ким були ці двоє праведників, яким сьогодні відкрилось, те про що ніхто не знав в Юдеї, але кожен бажав побачити. Одним із них був старець Симеон. Його ім’я означає «слухати». Це узагальнюючий образ старозавітних пророків, які чули голос Божий, розуміли волю Божу, і прорікали її, проповідуючи прихід Месії, прихід Сина Божого, прихід Нового Завіту - Завіту любові, з носієм цього Заповіту – Ісусом Христом. Одні стверджували, що він був законовчителем, сином Гіллеля і батьком Гамалиїла наставника апостола Павла. Інші говорили, що він - один із сімдесяти тлумачів, перших перекладачів Біблії на грецьку мову, і що Бог зберігав його життя до пришестя Месії протягом 350 років. Літургійні тексти прославляють праведного Симеона, як найбільшого пророка. Симеон був більшим за Мойсея носити це гідне звання «Боговидця». Йому було відкрито Святим Духом, що він не помре до тих пір, поки не побачить обіцяного Богом роду людському Месію. Того дня, коли Богоматір приносить Младенця Ісуса до храму, Симеон також прийшов «за натхненням» в храм і прозрів духом, що Немовля, Яке спочиває на руках Марії, є Той, про Кого пророкували старозавітні пророки. З трепетом прийнявши Його на свої руки, праведний старець виголосив ті хвилюючі серце кожного християнина слова, які Свята Церква щодня повторює у вечірній пісні на заході дня: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…»
Симеон, будучи «праведним і благочестивим», не міг не відчувати моральних мук, спостерігаючи протягом свого довгого життя на ту духовну спокусу й оману, в яку все більше занурювалося чимало його одноплемінників; він бачив, як встановлення Закону, в своїй повній суті глибокого змісту і духовних сподівань, згасали в черствих і лицемірних серцях фарисеїв та саддукеїв... Спливали пророчі терміни праотця Якова; проходили томливі роки і десятиліття; Симеон старів, а жаданий для всього Ізраїлю і обіцяний йому особисто «Ангел завіту» все ще не вступав до Свого храму. І ось, нарешті, він тримає на руках своїх довгоочікуваного Спасителя світу. Треба було мати таку чистоту серця, сповнену Божественного натхнення душу, щоб у цьому безпорадному сорокаденному Немовляті побачити славу Ізраїлю.
Святитель Методій Патарський пише: «Старець Симеон, скинувши неміч віку та зодягнувся силою надії, поспішив зустріти перед лицем закону Подателя закону, самовладного Вчителя, Бога Авраама, Захисника Ісаака, Святого Ізраїлевого, Наставника Мойсея, який обіцяв відкрити йому, немов би з іншої сторони (див. : «я заберу мою руку, й ти побачиш мої плечі; лиця ж мого бачити не можна.» Вих.33.23… Божественне втілення, .... Він весь виповнився бажання, весь - надії, весь - радості і став уже сам не свій, а про Того, Хто був предметом його надії Святий Дух сповістив йому, і він, ще перш прибуття в храм, окрилений очима розуму, захоплювався, як би вже володіючи бажаним. Спонукуваний такими відчуттями, він швидко сходить по східцях і входить в древній священний храм, але не піклуючись про храм розпростирає священні обійми для Владики храму. Сьогодні разом із старцем Симеоном радіє Адам, через Симеона до Христа він говорив : «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром» Лк.2.29.
Святитель Кирило Єрусалимський про це говорить наступне : «Його під храмом Симеон, взявши на руки і споглядаючи на дивну таємницю всім народам(мовам) і юдеям звіщаючи, грає і радіє ; і світлим і ясним голосом про Нього говорить : Цей є Сущий, і першим Був, і Отцю рівний : Єдинородний, Єдинопрестольний, Єдинославний, Єдиносильний, Всесильний, Безначальний, нестворений, Незмінний, неописаний, Невидимий, невимовний, Незбагненний, Невловимий, Недомислимий, Необмежений».
Старозавітний храм відкрив перед Марією і Богомладенцем свої світлі входи і приготував Їм дари достойної хвали Богові. Жахалися цього видовища самі Ангели, бачачи Бога Слова у плоті сидячим на старечих руках, як на престолі.
Тим часом, праведний Симеон, тримаючи Господа в обіймах, оспівує в своїх богослужіннях Церква, натхненно промовив такі безсмертні слова: «Владико! Нині Ти зі світом відпускаєш мене до того блаженства. Мої очі побачили Таємницю, заховану від віків, яка явилася наприкінці днів. Я побачив у Тобі Світло, яке розсіює затьмарення невіруючих народів і дає славу новообраному Ізраїлю. Побачивши мого Спасителя, я нині звільняюся від уз земного життя». Богонемовля як би всьому світу при такому загальному мовчанні говорив: «Старець не Мене тримає, але Я тримаю його (життя на землі), так як він у Мене просить відпустити з нього».
Анна з єврейської перекладається як милість, благодать. Вона була дочкою Фануїла, пророчиця з коліна Асирового, згадана в Євангелії від Луки в розповіді про Стрітення Господнє, «вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами». Лк.2.36-37. Анна - єдина жінка, названа в Новому Завіті «пророчицею», можливо, св. Лука проводить порівняння зі старозавітними пророчицями, такими, як Девора або Юдита, яка була посвячена, дожила до 105 років і не вийшла повторно заміж, коли її чоловік помер. Юд.16.23.
Подія Стрітення відзначає межу між Старим і Новим Заповітом; настав, нарешті, час, коли Старий Завіт з його прообразами і обрядовими встановленнями повинен піти, поступившись місце новозавітним звершенням, а, проте, в особі праведного Симеона, йдучи, Старий Завіт пізнає своє призначення, сенс свого томливого буття у закритих воріт раю, - і в богонадхненнім «Нині відпускаєш» сповідує радість з приводу закінчення часу очікування.
Згадуючи нині цю подію в Єрусалимському храмі, прославляючи Господа, Який вподобав з'явитися на нашу грішну землю, молитовно шануючи пам'ять праведного Симеона і Анни пророчиці, ми повинні пам'ятати, що і в житті кожного з нас рано чи пізно настане година, коли потрібно буде і нам сказати : «Нині відпускаєш раба Твого, Владико». Ніхто цієї зустрічі не промине: чи хоче він цього, чи ні, чи вірує в Бога, чи служить Йому вірно, чи ця людина невіруюча – всі предстануть перед Господом на Страшному Суді і отримають належне за свої вчинки. На землі дані нам час, сила, засоби і можливості зустрічатися з Богом, щоб ця остання зустріч була не страшною, а радісною й блаженною, щоб зустріти нам радісно Господа, коли вдруге Він прийде до нас, навчімося зустрічати Його тут, на землі, у всі святкові й буденні дні; в храмі, вдома і на кожному місці, в постійній молитві – розмові з Богом, в частому і чистосердечному покаянні, в смиренні й благоговінні, щирій подяці і повній довірі Господеві та Його рятівному промислу щодо нашого життя, в спасительних ділах віри, любові та добра, особливо у творінні милостині, в достойному причасті Святих Христових Таїн. Тоді нам, напевно, буде дуже приємно почути від Господа: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу». Амінь.
Автор: протоієрей Тарас Огар