Дорогі брати і сестри!
«Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром» (Лк. 2:29), – яким смутком і водночас піднесеною радістю перейняті ці слова! Вони відображають сам сенс того, що відбувається в Єрусалимському храмі. Вірні законам Старого Завіту, Марія та її обручник Йосип приносять до храму первістка – Дитя, Яке несе в Собі не тільки виповнення Старого Завіту, але й ствердження Нового Завіту, завіту Божого прощення, милості і любови, який скасовує певні обмеження, накладені Старим Завітом. Він відкриває той дух, який часом важко було прочитати крізь хитросплетіння букв Старого Завіту.
Саме цей дух відчув праведний Симеон, приймаючи на свої руки в Єрусалимському храмі Ісуса. Того, Кого, як виявилося, він чекав довгі-довгі роки. Чекав, щоб прийняти на свої руки Месію, благословенного Спасителя світу.
«Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром», – так могла б сказати і праведна Анна, жінка важкого, духовно насиченого і скромного життя (Лк. 2:36-38). Вона провела своє життя в очікуванні, яким тоді було перейнято ледь не весь світ. Античний світ сподівався, що має прийти хтось, хто змінить усе довкола. Змінить те, що набридло, стало важким, що переросло вже в якусь гнилизну, відчутну особливо там, де панувала римська окупація. Світ чекав нового. А це "нове" раптом приходить у такій скромній формі безсилого Немовлятка, Яке не відповідало нічим образові воїна-переможця, що його сподівалися бачити на Близькому Сході виснажені правлінням римлян народи, а надто - Святої Землі.
Ісус приходить до Єрусалимського храму, який згодом зникне назавжди, знищений римлянами так, що й сліду по ньому не залишиться. Але Він іде, щоб на тому самому місці спорудити новий храм – всесвітній храм, святу Христову Церкву, яка виявиться незмірно більшою і потужнішою за унікальний Єрусалимський храм і здатною прийняти, вмістити в себе не один лише старозавітній вибраний народ, виведений Мойсеєм із єгипетської неволі, а всі народи світу. І ось, виконуючи припис Мойсеєвого закону приносити первістків до Господньої святині, Марія і Йосиф водночас приносять до храму Того, Хто стане Сам храмом Всевишнього Бога. І через Його жертву, на цій Його жертві і твердій, незламній вірі людей в її повну й довершену - спасенно-відкупительну місію і спорудиться цей новий храм. Храм, що стане прообразом Небесного Царства, через який кожен із нас може дістати дорогу до воскресіння.
Як належні до найбідніших верств тогочасного суспільства Близького Сходу, Йосиф і Марія приносять найменшу жертву з усіх, передбачених на відкуплення за первістка. Це - двоє голубенят. І водночас вони, не знаючи цього, приносять Того, Хто Сам стане найбільшою з усіх жертв. Коли ці двоє голубенят мали символічно відкупити в Бога первістка, який, за законом Мойсеєвим, мав посвячуватися Богові, то в цей час вони дають Того, Хто Сам стане жертвою відкуплення за безліч гріхів і провин кожного з нас, за хиби і провини, починаючи від гріха праотців Адама і Єви. Бо не було такої жертви в усьому світі, яка здатна була б відкупати ці людські провини і падіння.
А Христос такою жертвою стане! І кожного з нас Він зробить милим Богові первістком, здатним прийти у небесну оселю завдяки відкупительній жертві Христа. Саме тому сьогоднішній день є днем великої зустрічі не тільки Старого і Нового Завіту, які єднаються у Єрусалимському храмі через Божого Сина. Це - наша зустріч із нашим покликанням. Це - наша зустріч із шансом і великою надією на майбутнє. І саме тому, можливо, слова, які виголошує в єрусалимському храмі праведний Симеон: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром», – хочеться підхопити і самому, з сумом думаючи про власні помилки і провини. І водночас радіючи із того, що, дякуючи Богові, прийшов Той, Хто знімає з тебе ті прогріхи і провини і з незбагненною любов'ю допомагає тобі, випроставшись, впевнено іти туди, де на тебе з нетерпінням очікує Отець. Амінь.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)