Дорогі брати і сестри!
Давайте на хвилинку припустимо, що Ісус, прийшовши в Єрусалим серед захоплених вигуків натовпу, чинив би саме так, як натовп, а надто місцевий бомонд, і чекав від Нього: Він, прийшовши до храму, не став би вигонити звідти торгівців, а якраз навпаки: приміром, заплатив би їм гроші, купив жертовну тварину, обміняв гроші в міняйлів – чинив би так, як, мабуть, мав би чинити очікуваний тогочасними Його співвітчизниками та їхньою старшиною Месія. І, нарешті, найголовніше: Він мав би укласти угоду із єрусалимськими елітами, насамперед із синедріоном, мав би прихилити до Себе фарисеїв. Словом, Він мав би піти на компроміси!
А Ісус цього не зробив. Він зробив щось зовсім протилежне. Він, Котрого вітали як уявного царя юдейського, раптом руйнує ілюзії натовпу. Він заходить до храму і вчиняє там переворот, вигонить звідти тих, хто прилаштувався займатися при храмі своїм бізнесом (Мт. 21:12-13). Він не йде ні на яку угоду із синедріоном. Навпаки, конфлікт доходить до того, що навіть не римська окупаційна влада, а сам синедріон – представники вищих релігійних кіл, які несли у народ Тору і заявляли про себе як про тих, хто пильнує дотримання Мойсеєвого закону, – саме синедріон першим і виніс Йому вирок.
Якби Ісус був таким, яким Його хотіли бачити, Він був би звичайним земним бунтівником-революціонером. Як ті, котрі ввійдуть майже через сорок років після Нього до Єрусалиму і піднімуть весь Єрусалим, увесь народ на запеклу збройну боротьбу з окупантами-римлянами. Фатально й дуже трагічно для повсталих, урешті-решт, закінчиться ця нещадна й вельми кривава, жорстока боротьба: і Єрусалим та тамтешній храм, як і передбачив Спаситель, будуть знищені вщент. І навіть місце, де стояло місто, буде розоране, а на тому місці буде засновано римську колонію Елія Капітоліна. Ісус же діє всупереч земній логіці. Він діє радикально і послідовно. Він не приймає жодного профанування святині. Він дає нам приклад боротьби із гріхом, боротьби зі злом.
Поширеною ілюзією нашого часу є думка про те, що християнство – це релігія і мораль, яка кличе тільки до пошуку мирних виходів із будь-якого конфлікту, до пристосування до зовнішніх обставин, до апатичного очікування на майбутнє. Але не можна ввійти в Царство Небесне, сидячи за комп’ютером і нічого не чинячи, втупившись в екран телевізора і не виходячи на вулицю у реальне життя. Потураючи своїм слабкостям і виправдовуючи себе тим, що всемилостивий Господь і таким прийме тебе у Небесне Царство, бо є люди, гірші за тебе. Ні! Господь кличе нас до невпинної боротьби і нагадує: “Царство Небесне здобувається силою” (Мт.11:12). Силою, але не насильством. Силою благодаті Святого Духа, яка передбачає постійне духовне зростання і вдосконалення, реальну активну боротьбу зі своїми слабкостями і вадами, з гріхом. Господь очікує від нас подолання гріха тим духовним мечем, яким є життя за заповітами Євангелія.
Ісус кличе нас боронити справедливість у світі і вміти спільно протистояти тим небезпекам, які падають на наш народ, на нашу країну, які чигають на ближнього. Він кличе нас боротися за свободу і боронити свою країну у хвилини небезпеки. Недарма Сам Ісус, Якого ми бачимо втіленням миролюбства, розуміючи, що торгівці не залишать храм самі по собі, бере бича, вигонить їх звідти силою і перевертає лавки міняйлів. Він іде, щоб боронити правду, і дає нам приклад використання сили для того, щоб утвердити правду в світі.
У цей важкий час, який дає нам несподівані, неочікувані нами виклики, ми також маємо пам’ятати про приклад Христа. Якщо у нас самих не вистачає вже і віку, і сили для того, щоб взяти в руки зброю і в лавах української армії протистояти небезпеці[1], ми маємо знаходити безліч способів для того, щоб протистояти їй кожен на своєму місці. Протистояти своїм спокоєм, упевненістю, доланням панікерських настроїв довкола.
Ми повинні пам’ятати, що Христос завжди з тими, хто бореться за правду! І ніколи – хай би там який завгодно ряджений у священичу одежу не приходив до ворогів – ніколи Христос не буде разом із тими, хто, руйнуючи святість посту, вторгається в чужу країну, хто на кожне велике свято – чи на Благовіщення, чи на Квітну неділю – вчиняє бешкети по наших містах[2]. Христос завжди даватиме нам нагоду засвідчити свою належність до Його Церкви демонструванням того, наскільки ми здатні адекватно реаґувати на всі ці події, вміти знаходити, в межах своїх можливостей, силу протистояти злу.
Ісус, беручи в руки бича і вигонячи торгівців і міняйл із храму, показує, як християнин має ставитися до незаконного, кримінального бізнесу. Ми не повинні йти з ним на жодні угоди, не повинні пристосовуватися до нього. Наше покликання – боронити від нього свою країну, своїх дітей, своє майбутнє. І ми не можемо давати цьому загрозливому бізнесові диктувати свої права, виводячи з підпілля свої “бойові загони” для того, щоб захоплювати відділення міліції чи обласні адміністрації[3].
Христос дає нам сьогодні надію. Він закликає нас дивитися у майбутнє впевнено і спокійно, не лякатися тих викликів, які допускаються нам для того, щоб і ми зуміли показати, чи здатні ми наслідувати Його приклад, чи здатні ми захистити себе самих і те, що нам дороге. Христос завжди буде з нами у цій боротьбі. І завжди, коли в нас самих забракне сил, Він допоможе нам знайти підтримку і наснагу. Але Він чекає від нас дії. І навіть зараз, коли ми, відкриваючи Страсний тиждень, входимо у величне, тріумфальне видовище входу Господнього в Єрусалим, Ісус дає нам можливість відчути: Він іде не в це стародавнє близькосхідне місто – Він іде до кожного із нас, щоб подолати наші недоліки і слабкості та зцілити немочі й недуги, щоб допомогти нам стати переможцями над гріхом. І щоб разом із Ним ми могли простувати у той Новий Єрусалим, який відкривається перед християнами через Його славне Воскресіння. Амінь.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)