«Радійте, праведні у Господі, праведним належить похвала!»

Земля, на якій проживаємо, - це місце вигнання, терпіння і повсяк­часної боротьби зі злобою диявола і світу. Переможцями у цій боротьбі стають люди, сильні духом, які вміють панувати над собою, а у потребі не вагаються навіть життя своє віддати задля високих цілей. Такими героями є мученики за віру у правдивого Бога. Вони притягують до себе серця найперше своїми жертовними подвигами, стражданнями, мученицькою смер­тю.

Сьогодні свята Церква вшановує пам'ять святих мучеників Макавеїв, їхньої матері Соломії, а також їхнього духовного наставника Єлеазара, які були замучені у 166 році до Різдва Христового за віру у правдивого Бога нечестивим сирійським царем Антіохом Епифаном, схильним до язичництва, який запровадив у Єрусалимі та по всій Юдеї язичницькі обряди. Він захотів, щоб усі його піддані розмовляли лише грецькою мовою і поклонялися грецьким божкам, тобто ідолам. Багато хто з юдеїв підкорився цареві, але були й такі, які були готові померти, але не відступитися від правдивої віри.

Старця Єлеазара царські правителі змушували їсти заборонену за­коном Мойсея їжу — м'ясо свині. Коли ж він відмовився, його почали вмовляти, щоб лише зробив вигляд, немов споживає заборонене зако­ном. Та Єлеазар на це гідно відповів: «У мої роки негідно лицемірити. Якщо молоді дізнаються, що дев'яносторічний Єлеазар схилився до язич­ництва, то й вони можуть спокуситися і відійти від віри». Тоді його повели до мучителя, і Єлеазар мужньо вмер за віру у правдивого Бога.

Одного разу до царя привели жінку Соломію і семеро її синів. Цар і їх змушував їсти свинину, та вони сміливо відповіли: «Ми краще помре­мо, ніж переступимо закон наших батьків». Тоді цар віддав їх на муки, їм відрізали язики, відсікли пальці на руках і ногах, здерли шкіру з голів і живими пекли на розпечених сковорідках. Так було замучено шестеро братів. Наймолодшого цар лагідно переконував не чинити спротиву, обіцяючи щедро нагородити його, і нарешті звернувся до матері, щоб вона порадила своєму синові виконати вимоги царя. Та вона підійшла до сина і сказала: «Сину, не бійся цього мучителя і зустрінь смерть так само, як твої брати, щоб я могла вас усіх разом зустріти у майбутньому вічно­му житті».

Тоді цар віддав на смерть і молодшого сина, піддавши його ще більшим мукам. Після цього була замучена і їхня матір. Ця родина мучеників відома нам під ім'ям мучеників Макавеїв.

Сьогоднішнє свято переконливо промовляє до всіх нас, що мученики за віру приймали смерть, залишаючись при своєму переконанні. Тому задумаймося на якусь мить і запитаймо себе, чи ми гідно називаємось християнами? Тому що дуже часто ми у погоні за приємностями цього світу втрачаємо свою суть, не задумуючись над тим, що прийде остання година і смерть, хочемо ми цього чи ні. Застукає у двері нашого життя, а який вигляд нашого обличчя в годині нашої смерті? Щасливим буде той, хто зберіг віру у правдивого Бога не на словах, а на ділі своїм життям.

Тож будьмо й ми сильними духом, споглядаючи на мучеників Макавеїв, міцно тримаймося своєї віри, шукаймо Бога, якщо бажаємо стати переможцями та увійти колись до щасливої вічності! Амінь.