Дорогі брати і сестри!
Є кілька днів у церковному році, в які присутність Бога відчувається у церкві особливо могутньо і водночас – ніжно і тремтливо. Ці дні позначаються в церковному календарі зокрема й тим, що священики облачаються у білі ризи. Білі ризи завжди є знаком чистоти.
Чи можемо ми самі, люди, зважитися претендувати на чистоту? Ми, котрі вже пройшли довге життя, сповнене помилок і падінь? Самі з себе – ні. Але Бог її нам повертає! І радість цих днів, радість Преображення Господнього, Богоявлення, Різдва і полягає в тому, що Бог, приймаючи нас такими, якими ми є, бажає від нас одного: щирого покаяння за всі гріхи й помилки і готовности бути із Ним.
Бог приходить до нас не тому, що раніше Його біля нас не було. Бог споконвіку є з людиною. Він нас створив, Він провадить світ. Але Він - як добрий, люблячий Отець - дає нам розвиватися відповідно до наших виборів, часом допомагаючи нам, але дуже делікатно, не нав’язуючи нам Свою волю, швидше радячи, підказуючи.
І коли Він являється на Йордані, то це явлення не супроводжується якимись грізними потужними знаками, що могли б настрашити, стривожити людину і змусити її чинити Божу волю. Бог відкриває Себе як слабку звичайну людину, Йоанового родича з віддаленої Галилеї. Правда, Йоан Хреститель не бачив ще Ісуса від часу народження. Але водночас Голос із Неба нагадує: «Це - Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав»!» (Мт. 3:17).
Христос приходить, щоб відкрити нам правду, яку ми часто забуваємо в житті: Бог ніколи нас не залишає. Він приходить не тільки, щоб супроводити Свою громаду протягом недовгих понад трьох років проповіді. Він приходить, щоб назавжди лишитися у Своїй новозавітній Церкві. І найвиразніше, наймогутніше явлення сили благодатних дарів Святого Духа, яке буде продемонстроване тисячам прочан у Єрусалимі в день П’ятдесятниці, стане здійсненням того, про що Христос говорив: «І Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20).
Христос лишається з нами завжди. Ми можемо тікати від Нього. Ми можемо наївно ховатися, сподіваючись, що, мовляв, Бог не помітить наших провин і не покарає за них. Ми можемо, як персонажі гумористичних фільмів, затуляти ікону фіранкою (пригадаймо старий радянський фільм «Ніч перед Різдвом» за мотивами повісті Миколи Гоголя), або як діти – ховатися під ковдру, вважаючи, що Бог нас не побачить. Він же бачить нас завжди і всюди. І наші спроби приховати щось від Нього, чинити таємно, виглядають не менш наївно, ніж кінематографічні затуляння фіранкою ікони. Бог бачить усе і завжди. Водночас Він готовий нам і про-бачити все те беззаконня, що ми вчинили. Але для цього необхідно, щоб ми пішли шляхом правдивого покаяння. І не просто покаялися і зупинилися в цьому, а - натхненні й проваджені Божим Духом - змінили свій життєвий шлях, пішли далі слідом за Христом.
Коли сьогодні, в день Богоявлення, в церкві здійснюється освячення води, то це і є нагадуванням нам про живлющу силу Божої благодати, що спадає на наші душі, як дощ на землю або як ранкова роса на рослини. Роса Божої благодати готова живити нас, зміцнювати і допомагати нам розвиватися, очищуючи нас від попередніх провин і падінь, немочей та недуг, залежностей і злиднів. Але якщо ми самі цього хочемо. І саме це бажання бути з Богом, свідомий вибір життя із Христом і пропонує нам сьогоднішній день – день Богоявлення. День, коли Господь дарує нам усім на спасіння святі таїнства, а також Своє Слово Боже та благословенну дію й провід Святого Духа. Бо перше з них, цих таїнств, – таїнство хрещення, яке приймав кожен із нас, повторюючи більш або менш символічно те, що вчинив був Христос у цей день над Йорданом, коли омив Своє людське Тіло, щоб позначити прагнення обмити і людську душу від гріха.
Хай же бажання обмитися, звільнитися від бруду й тягаря гріха зростає в нас, як зростає трава після щедрого літнього дощу! І нехай наше бажання бути з Богом не зникає разом із тим, як проминатимуть свята, а залишається з нами завжди, освітлюючи, зцілюючи й благословляючи наше життя щоденною радістю і щастям перебування із Христом. Амінь.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)