(Мт 4:12-17).
Почувши, що Йоана ув'язнено, Ісус повернувся в Галилею 13. і, покинувши Назарет, пішов і оселився в Капернаумі, що при морі, на границях Завулона та Нафталі, 14. щоб збулося те, що сказав був пророк Ісая: 15. «О земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! 16. Народ, який сидів у темноті побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, - зійшло їм світло.» 17. З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько.»
Після хрещення в Йордані, спокушування у пустелі та арешту Йоана Хрестителя, Ісус повернувся до Галилеї. Насамперед, Він пішов до свого рідного містечка Назарету, - Матей згадує про це тільки побіжно, - в той час як Лука уточнює, що тоді ж Ісус відвідав місцеву синагогу, в котрій Йому дали можливість прочитати уривок з пророка Ісаї та пояснити його присутнім. Ісус сказав Своїм слухачам, що Ісая говорив про Нього та що його місія звернена до усіх потребуючих людей, включаючи язичників. Одначе це Його свідчення викликало таке величезне обурення присутніх його земляків, що Ісуса відразу намагалися вбити (пор. Лк 4:16-31). Відтак залишивши рідний, проте - великою мірою - вороже налаштований, Назарет, Ісус переселився до Капернауму, котрий став місцем Його постійного проживання й звідки Він міг здійсювати Свої подорожі та служіння.
Матей каже, що це сталося не випадково, але щоб збулося пророцтво Ісаї (це вже 6-те пророцтво з СЗ в Євангелії від Матея, й 5-й раз Матей підкреслює, що воно сповнюється в Ісусі) цитуючи уривок з 9:1-2 (частина уривку Ісаї 9:1-7). Цитуючи тут Іс 9:1-2, Матей, безсумнівно, враховує контекст цих віршів: світло - це світло Месії (Іс. 9:6-7), - тим самим передбачаючи проповідь Доброї новини як євреям, так і неєвреям, й поволі вводячи цю тему в своє оповідання.
Назарет був розташований в землі, котра належала племені Завулона в нижній частині Галилеї, тоді як Капернаум був містом в землі племені Нафталі у верхній Галилеї. Капернаум (як і розташовані трохи південніше Сепфоріс та Назарет) був збудований поруч одного з найважливіших торгових шляхів Святої Землі, який називали "морським шляхом"/ римська "Via Maris" (4:15). Це була караванна дорога з Дамаска до Кесарії Приморської, яка була розташована на узбережжі Середземного моря. В такий спосіб Матей вказував, що місія Ісуса пошириться далеко поза межі Галилеї. Спочатку ж служіння Месії впливатиме на всіх, хто проходитиме цією дорогою, а головно - подорожніх з-поза Йордану та язичників.
Починаючи з завоювання Ассирії й падіння Самарії (столиці півнчного царства Ізраїлю) в 722 р. до Хр. (2 Цар 15:29), цей регіон був заселений, здебільшого, язичниками. До того часу, поки в ІІ ст. до Хр. всі галилейські неєвреї не були - причому, часто-густо примусово - наверненні в старозавітню релігію, вихідці з Юдеї ставилися до них з підозрою і пересторогою. Й хоча згодом до Галилеї переселилося безліч мешканців Юдеї і населення цього краю стало переважно єврейським, як в етнічному, так і в релігійному відношенні, це не був цілком однорідний регіон. Крім того, Галилея була оточена з усіх боків (за винятком південного кордону з Самарією) елліністичними містами. Відтак пророк Ісая називає населення цього краю “народом, який сидів у темноті ” (4:16), в такий спосіб означуючи євреїв як тих, котрі очікували визволення й порятунку, живучи серед безнадійності язичників. Тут, в місці, де темрява була чи не найгустішою, євреї першими могли побачити велике світло Божого визволення й відродження в Ісусі. Це світло передвіщало універсальну місію надії, тому що саме з цього безнадійного регіону "напівпоганської Галилеї" Ісус послав Своїх учнів для того, щоб зробити учнями всі народи (28:18).
Останній вірш Євангельського уривку цієї неділі (4:17), вказує, що головною темою проповіді Ісуса була тема Божого Царства (Матей, котрий писав до євреїв, вживає інший варіант - "Царство небесне"). Відтак звістку Ісуса, як і звістку Йоана Хрестителя (3:2), можна коротко сформулювати наступним чином: "Покайтеся, щоб приготуватися до Царства/ царювання Бога". Інакше кажучи, - настали останні (есхатологічні) часи й Бог хоче відновити Своє царювання над усією Вселенною, починаючи з кожного людського серця. Прийшов особливий час сповнення Божих задумів та цілей відносно світу. Боже Царство - це насамперед Боже панування над світом. В Євангелії Ісус показує, що Божа влада насправді проявляється в Його служінні, в зціленні хворих, а особливо у вигнанні бісів: "Коли ж Я ожим перстом виганяю бісів, то, значить, прийшло до вас "Боже Царство/ влада Бога" (Лк 11:20).
Останні часи (есхатологічні) - це часи, про які провіщали пророки. Вони настали з приходом Бога на землю в Ісусі з Назарету, й остаточно завершаться в часі Його славного другого Повернення/ Пришестя (в Новому Завіті ця подія назиається Парусією). Ісус, однак, проповідував не кінець світу, але початок його оновлення. Він закликав усіх до покаяння та прийняття влади Бога, котра здатна переобразити як особу, так і суспільство, а в кінцевому рахунку - і всю землю.
Покаяння не є спонукою вважати себе поганою людиною, але закликом змінити спосіб свого думання та напрям свого життя у відповідності з Божим задумом. Цей задум є настільки унікльним, що його навіть важко окреслити людськими словами: "Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять" (1 Кор 2:9). Щоб сповнити цей задум, який людина відкинула через гріхопадіння, Господь став одним із нас, жив нашим життям та був подібний до нас у всьому, окрім гріха. А вкінці дав Себе розп'ясти, щоб після Його воскресіння гріх та його неминучі наслідки (прокляття й недуги, немочі та скорботи, залежності і злидні тощо), диявол і сама смерть уже не могли нас тримати у своєму рабстві…
Яким би не було наше життя, важливо не боятися дозволити Богові навести в ньому лад. Ісус є гідний найбільшої довіри. Він не забере від нас нічого, окрім різного внутрішнього хламу та непотребу, а натомість подарує нам нове життя - радісне вічне життя, сповнене гідності Божої дитини та спадкоємця (-миці) Його Царства.
Трохи далі в Євангелії від Матея Ісус запрошує кожну людину: "Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. 29. Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я - лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. 30. Ярмо бо Моє любе й тягар Мій легкий" (11:28-30). Інакше кажучи, замість непомірного ярма закону, який комплікували книжники та фарисеї, Ісус закликає нас прийняти ярмо послуху Його життєдайному слову Євангелія, котре очищає, зцілює та оживляє усіх, хто його приймає.
Сьогодні і кожного разу, коли Ти і я читаємо чи слухаємо ці та інші слова Євангелія, Ісус стоїть при дверях Твого і мого серця й стукає, щоб увійти й оселитися в ньому, - подібно до того, як Він колись увійшов в темряву язичницької Галилеї, щоб назавжди перемінити життя її мешканців, принісши туди світло, відродження та надію Євангелія.
о. Юрій Щурко