Лк. 19,1-10.
Я сьогодні маю бути у твоїм домі.
У популярній українській пісні є такі слова: „Все минає, все минає, літо в осінь йде, ... а любов не минає, ні”. Поволі відходить від нас радісний час Христового Різдва і веселих коляд, затихає торжество Йорданських свят і у віконце нашого духовного життя заглядає перший подих Великого посту. Неділя про Закхея розпочинає чотиритижневий період приготування до доброго пережиття часу святого Великого посту. Себто, часу, котрий завершиться найбільшою радістю у церковному році і в історії спасіння – славним Воскресінням Ісуса Христа, Його урочистою, тріумфальною перемогою над гріхом, дияволом і смертю.
Сьогоднішня Євангельська подія розповідає нам про те, як Ісус Христос завітав до дому старшого митаря в Єрихоні Закхея. Те, що ця зустріч відбулася саме у домі, а не на вулиці, не випадково. Бо завданням чотирьох неділь до Великого посту і часу самого посту є допомогти відчинити, очистити дім нашої душі й серця, нашого життя для Ісуса. Щоб Він наповнив увесь його простір Своєю присутністю, духом Своєї любові. Саме дар Божої любові й благості може принести душі новий подих життя і радості.
Зі слів Євангелія цієї неділі, бачимо, що Ісус Сам визначив місце зустрічі з Закхеєм, кажучи до нього: „Закхею, злізай швидко, бо Я сьогодні маю бути у твоїм домі” (Лк. 19, 5). Роздумаймо сьогодні над тим, чому Ісус захотів зустрітися з Закхеєм саме у його домі і яке це має значення для нашого духовного життя.
Багато зустрічей і оздоровлень і навіть воскресінь Ісус вчинив у домі хворих і стражденних. Дім у Святому Письмі має особливе значення. Гебрейське слово бет – „дім” має безліч значень: „дім”, „рід”, „родина”, „покоління” і т. д. Оскільки давній Ізраїль довгий період часу вів мандрівне життя, то його люди не пов’язували дім з чотирма стінами, бо їх у них не було. Дім асоціювався з тим, що залишалось і що можна було взяти з собою, коли потрібно було знову перебиратися на нове місце. Зокрема, з домашнім теплом, з вогнищем, біля якого батько або дідусь розповідав про великі чудеса Бога ЯГВЕ, з мацою, яку ламали у пасхальний вечір, з лагідною усмішкою матері, яка запалювала світло на шабат (суботу)… Одним словом, для віруючого єврея дім – це, насамперед, домашня атмосфера тепла і любові.
Щоб потрапити до свого дому, до себе, віднайти у житті атмосферу тепла і любові, потрібно спочатку потрапити до дому Ісуса. Наш Господь, по суті, не мав на цій землі Свого дому, а єдиний дім, до якого Він усіх нас кличе, - це дім Отця.
Потрапити в дім Ісуса – це увійти з Ним в домашні, братні відносини, перестати бути чужинцем і приходнем, а стати Його приятелем, відчути себе дитиною Небесного Отця. Це стало можливим завдяки жертві нашого Спасителя: „Він прийшов і благовістив мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; бо через Нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі. Отже, ви - не чужинці більше і не приходні, але співгромадяни святих і домашні Божі” (Еф. 2, 17-19).
Коли перші учні шукали Ісуса, то запитали Його: „Равві – що в перекладі означає: Учителю, - де перебуваєш?”, той відповів їм: „Ходіть і подивіться” (Ів. 1, 38-39). Метою євангелиста Івана є показати життя з Ісусом як початок нового творіння, нового способу життя людини. Розміщуючи опис покликання учнів після прологу – опису Божого Сина, Іван прагне показати цю дійсність як фундаментальну в житті людини. Бути покликаним, бути християнином – учнем Ісуса, означає для Івана прийняти рішення жити з Господом, незалежно від того, де саме Бог мене поставить у житті.
Учень в нашому мисленні – це той, хто ходить до школи або до університету, де проходить відповідне навчання, здобуває певну інформацію. Після навчання усі повертаються до дому, і рідко хто має якісь особисті стосунки з вчителем чи викладачем. За часів Ісуса, коли хтось прагнув бути учнем того чи іншого равві, дуже часто приходив і жив у нього. Наука полягала не стільки в тому, щоб навчитися якихось вмінь і знань, скільки перейняти стиль життя вчителя. Набагато важливіше було те, як вчитель живе, ніж будь-які інші навики, знання чи вміння. Подібно Ісус хоче дати нам Своє життя, як зразок правдивого щастя, щоб учень жив так, як живе його Вчитель.
Метою Святого Письма є не стільки достовірно, хронологічно передати факти, скільки описати людські постави, вказати на потреби людського серця. Коли ми входимо в родинні стосунки з Господом, отримуємо світло на своє життя, починаємо краще бачити себе. Також і вихід з нашого грішного стану, паралічу чи сліпоти пролягає через дім Ісуса, через братні стосунки любові з Ним. Тому це не випадково, що Біблія починається від літери бет – „дім”. Вже на самому початку Святого Писання Господь скеровує Своє запрошення до Своїх дітей: запрошення зібрати їх в домі Свого серця.
Якось один подорожній мав дивний звичай: прибувши до якогось міста, він відразу відвідував кладовище і прочитував та фотографував надписи на надгробних плитах. І ось на одному кладовищі він побачив величавий надпис: „Тут спочиває прах раба Божого (ім’я). Він помер, проживши на землі вісімдесят років, але жив лише три роки. Чужинцю, помолись за спокій його душі!”. Такий надпис здивував мандрівника, і він, попросивши упорядника кладовища розказати йому про особу покійника, отримав таку відповідь: „Чоловік, похоронений у цьому гробі, проживав безбожно і грішно 77 років, але в останні три роки перед смертю зрозумів мету життя на землі і навернувся до Бога. У своїй останній волі виявив бажання, щоб такий напис був поміщений на його надгробному пам’ятнику.”
Поведінка Закхея і такі щирі слова покаяння - „Господи, ось половину майна мого даю убогим, і коли я чим кого покривдив, верну вчетверо” (Лк. 19, 8), - свідчать про те, що Закхей дозволив Ісусові завітати не лише до його матеріального помешкання. Він, Господь, назавжди увійшов до дому його душі і серця. Зауважмо, що Ісус не ставить Закхеєві жодних вимог, не вимагає від нього віри чи інших знаків готовності. Закхей почув голос любові Спасителя і відчинив для нього свою душу і серце, дозволив оздоровити її з гріхів, наповнити Божим теплом і любов’ю. Так що вже не відчував себе більше залежним від земних речей, котрі несправедливо набував.
Своїми словами: „Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він - син Авраама” (Лк. 19, 9), Ісус потвердив щире навернення Закхея, те, що його душа відтоді справді стала домом Божим, бо вона наповнилася духом Божого тепла і любові.
Можливо, хтось із-поміж нас опинився десь далеко від Бога у духовному розумінні. Можливо, комусь важко навернутись і прийти до Христа. Так от, погляньмо на Закхея і навчімося у нього віри і надії на Боже милосердя і благість. Бо Господь близький для всіх, Він бажає прийти у домівку до кожного з нас. Відкриймо Йому лише двері своєї душі, як це зробив колись старший над єрихонськими митарями - Закхей. І вірмо, що Господь перемінить наше життя, перемінить наше серце і зробить його таким, яким воно у стало єрихонського Закхея після відвідин Господом його домівки. Щоб у нашому серці запанував правдивий - Божий мир і спокій, а Господь зміг би назвати нас Своїми синами і доньками. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист