Минув той час, коли доступ нашим людям до духовно-релігійних знань і, зокрема, до знання Святого Письма, був обмежений, а то й неможливий в часи комуно-большевицького атеїзму. Люди все одно, по можливості, святкували церковні свята, але про них мали дуже туманне поняття. 

Свято Стрітення, на думку багатьох, було подією, коли зустрічається зима з літом. Тому настання весни пов’язувалося з погодою в день Стрітення. Якщо в цей день холодно, то ведмідь своє житло розвалює: отже, буде рання весна. Якщо погода тепла, то ведмідь хату ремонтує – весна буде пізня. Існують інші легенди і пов’язані з ними забобони. 

На сьогодні таких людей, які не знають історії і значення свята Стрітення Господнього, все менше. Церковна проповідь та особисте ознайомлення з текстами Святого Письма з року в рік доносить до свідомості людей правди віри, а з ними - зміст і значення біблійних історій. На кожній вечірні в кожному нашому храмі вже понад тисячу літ звучать такі слова: "Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму з миром: бо виділи очі Мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення поганам, і на славу людей Твоїх - Ізраїля." 

Старець Симеон, що слугував при Єрусалимському храмі, довгі роки очікував цієї зустрічі, обіцяної йому Господом. І тепер, піднявши на руки Сина Божого – Немовля Ісуса, висказав саме ці знаменні слова. Він, ревний служитель жертовника Всевишнього, сьогодні з легким серцем покидає цей світ, бо збулися пророцтва стародавніх пророків, сповнилась належна міра часу. Він знає, що народ, який так довго знаходився в тіні смертній, відсьогодні вступає в нову фазу своєї історії, в нову еру. Коли починає здійснюватися план Бога Отця, що з любові Своєї до творіння, яке впало внаслідок гріха, одержує ласку усиновлення народу Божого.

В відбулося це Стрітення на грані двох епох – Старця і Дитини, здійснення обітниці. Бог ніколи не віддаляв від Себе впавшу людину, піклувався нею, посилав їй Свої ласки і чекав наближення до Себе. Все Святе Письмо Старого Заповіту переплетене текстами про близькість Бога до людини, про можливість зустрічі, лиш би людина захотіла її. Псальмопівець, натхненний Духом Святим, про це часто говорить: "Кликне до мене і я почую Його" (Пс. 90, 15); "Поклич мене в день скорботи, Я звільню тебе" (Пс. 49,15); "Близький Господь до всіх, хто призиває Його" (Пс. 144,18). 

Настав час Христової проповіді і Його чудес. І з Ним зустрічалися тисячі, торкалися Його одежі, торкався їх Він: зціляв і оздоровляв, виганяв демонів і навчав, разом з ними терпів. Після відходу Господа, тобто після Вознесення, Ісус не перестав бути із Своєю паствою, бо перед Вознесенням пообіцяв: "Я з вами у всі дні до кінця світу" (Мт. 28,20); "Просіть, і буде вам дано, шукайте, і знайдете, стукайте, і відчинять вам" (Мт. 7,7). 

І запитає маловір: "А як зустрінутись з Богом в наш час, на початку третього тисячоліття?"

І тут можна йому відповісти: а хіба можна розминутися з Богом, хіба можна Його уникнути, заховатися від Нього, коли все, що ми маємо, чим користуємося, чим живемо – походить від Бога. Без Бога ми не могли б зробити кроку, не змогли б один раз вдихнути повітря. Часто можна почути: я сьогодні чудом врятувався, мене мало роздавити авто. Але ж чудес на світі не буває - самих від себе. Навіть апостоли Христові та подальші - святі й праведні служителі новозавітної Церкви здійснювали чуда тільки іменем і силою Господа нашого Ісуса Христа. Вони самі однозначно про це говорили.

Отже, чудо неможливе без волі Бога. І коли тебе, брате, не роздавило сьогодні авто, то це тому, що там був присутній Христос. І чомусь не допустив до твого нещастя. Але чи ти задумався чому, чи якісь висновки ти зробив для себе з цього чуда? А висновок може бути тільки один – Бог дав тобі час для того, щоб ти до Нього наблизився. У всіх випадках твого життя, в добрі і лихі хвилини, Христос поруч з тобою: і там, де спіткало тебе лихо, і там, де воно тебе обминуло. Коли даєш милостиню бідному чи інваліду, вдовиці або сиротині, поруч стоїть Христос з простягнутою рукою, приймає твій дар, і колись скаже тобі: "Я був голодний і ви нагодували Мене, Я був спраглий і ви напоїли Мене." І тоді запитаємо Господа: "Коли це було?" У відповідь же почуємо: "Це ви зробили цьому бідному, вдовиці та сиротині, отже зробили Мені". 

Кожної неділі і свята, а то й кожен день, в наші храми приходить Христос і пропонує Себе Самого кожному з нас. Бо ж сказав: "Якщо не будете їсти Мого Тіла і пити Моєї Крові, не увійдете в Царство Небесне". Він стукає в наші серця, кличе і запрошує. Чи чуємо цей зов, чи відкликуємося на нього? Христос закликає нас якнайчастіше брати участь в Найсвятішій Трапезі, інакше кажучи, запрошує якнайчастіше брати участь у Стрітенні з Ним. І це повторяється щодня.

Якщо ж ми духовно глухі на цей зов, то уявімо собі, як би ми почувалися, коли б когось із своїх близьких запрошували до себе в гості, а вони - з дня на день - погорджували нашими запросинами, нехтували ними і відповідали: "Ще колись прийду, а сьогодні - вибачай". Ми, напевно, перестали б запрошувати і відвернулись би від них. Христос же не відвертається від нас ніколи – терпеливо чекає.

Є, напевно, між нами люди, які вважають, що зустрічі з Богом можна уникнути. І коли Він закликає: "Де двоє чи троє зібралися в Ім’я Моє, там Я посеред них" (Мт. 18,20). А це зібрання двох, трьох і більше відбувається в храмі Божому під час проповіді Слова Божого і молитви. І коли ця молитва щира і глибока, охоплює всю людську сутність, ми відчуваємо ту близькість Бога до нас – це присутність Христа серед нас. Але і це не спонукає окремих людей ні до приходу в храм, ні до бажання Стрітення з Христом. Але навіть для таких ніяк не минути тої зустрічі, яку перейдемо ми всі у свій час.

Після закінчення земного життя - чи захочемо того, чи ні, - але така зустріч неминуча. Якими щасливими будуть ті з нас, котрі, стоячи по праву руку Преведного Судді, почують Його голос: "Прийдіть, благословенні Отця Мого, унаслідуйте Царство, приготоване для вас від сотворення світу" (Мт. 25,24). І водночас горе, вічне жахливе горе спаде на тих з нас, що почують інший - страшний вирок Небесного Судді! 

Праведний Симеон, зустрівший в Єрусалимському храмі Господа–Немовлятко (а Євангеліє дало і нам натхнення подумати сьогодні про наші зустрічі з Христом), своїм прикладом говорить про те, коли ця зустріч з Господом буває радісною, мирною і щасливою для людської душі. Протягомі довгих-довгих літ він жив вірою в грядущого Спасителя світу. І ця тверда віра в ньому ніколи не похитнулася, не зблідла. Ця віра керувала всіми його помислами, поступками, бажаннями. І, натхненний нею, він очистив своє серце і душу від гріха, прикрасив себе внутрішньою красою, став "праведним і благочестивим, і Дух Святий був на ньому" (Лк. 2, 25)

Такий шлях, який пройшов праведний Симеон, веде до радісної останньої зустрічі з Господом в день Його останнього суду, за яким вже ніколи не буде жлдної розлуки. Для злих це також буде остання зустріч, але після того наступить вічна розлука. Одухотворившись прикладом праведного Симеона, нам варто йти тим же шляхом.

Господь Ісус Христос показав нам дорогу до Неба, до вічної й невимовно блаженної радості. Він дав нам сили, дав нам і допомогу на цьому шляху. Він зустрічається з нами безконечно в нашому житті земному, щоби дати нам відчуття великої радості бути з Ним в безконечних віках. Тож почуймо Його голос, і йдім за Ним! Амінь. 



о. Зиновій Карась

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ