Мт. 25, 31-46.
Христова Церква, приготовляючи нас до доброго пережиття Великого посту, минулої неділі притчею про блудного сина закликала нас до щирого покаяння і навернення, повернення до Бога, пригадуючи нам про безмежну любов і милосердя Бога до нас. Хоч як би тяжко ми не образили Бога і далеко відійшли від Нього, але, коли ми каємося за свої провини, Бог, як добрий і люблячий Батько, постійно чекає на нас і завжди готовий прийняти нас назад до Себе. Та наново дарувати нам Свою любов і милосердя, повернути нам втрачену ласку освячення і спасіння, гідність дітей Божих.
Наука Ісуса Христа про Страшний суд відкриває нам неначе другу сторону медалі. Вона пропонує нам переглянути нашу любов до Бога через любов ближнього, діла любові і милосердя ближнім, які є виявом нашої любові до Бога. Бо, як навчає Христос, все, що ми робимо нашим ближнім в дусі любові і милосердя, ми робимо Самому Христові, виявляємо на ділі свою любов до Нього: „Усе, що ви зробили, одному з Моїх найменших братів, ви Мені зробили” (Мт. 25, 40).
Служіння ближнім і в них - Христові - свідчить про те, що можливості здобути для себе Божу любов, ласку спасіння є близько нас, і їх є багато у житті. Наше служіння ближнім, котрі потребують матеріальної чи духовної допомоги, доброго слова, підтримки, розради є нагодою, джерелом, де ми можемо отримати для себе Божу любов, потрібну для нашого спасіння.
Була неділя. Батьки вернулися після Служби Божої додому. Мати на кухні готувала обід. Син сидів за столом у своїй кімнаті і записував свої постанови на Великий піст: „Коли побачу когось, хто потопає, відразу кинуся у воду і витягну його з води. Якщо загориться будинок, виноситиму із вогню дітей. Коли трапиться землетрус, без жодного страху піду серед будинків, що валяться, рятувати людей із-під завалів. А потім все своє життя присвячуватиму бідним усього світу”. Через хвилину пролунав голос мами: „Сину, будь такий добрий, піди до крамниці і купи хліба”. На що син із докором відповів: „Мамо, а хіба ти не бачиш, що на дворі падає дощ?”
Скільки подібних нагод здобути собі ласку спасіння дає нам Бог у житті, але чи ми вміємо їх розпізнати і використати.
Своєю наукою про Страшний суд Ісус не має жодного наміру лякати нас вічними карами і муками. А вказує нам на важливість заповіді любові до ближнього, діл милосердя і закликає відповідально до цього поставитися, бути завжди готовими на прихід Христа і могти без перешкод увійти в Царство Небесне. Адже ніхто з нас не знає, коли саме Бог покличе нас із цього земного життя до життя вічного: „Тому і ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, про яку ви й не думаєте” (Мт. 24, 44). Бо той, хто творить милосердя ближнім, той в нагороду отримає милосердя від Бога у вічності, радість вічного життя згідно слів Ісуса Христа: „Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя” (Мт. 5, 7).
Розповіддю про Страшний суд Ісус також навчає, що людина способом земного життя сама визначає собі долю по смерті, у вічності, сама є суддею собі, а діла любові і милосердя є її захисником на Божому суді. То голос сумління людської душі сам визначить її місце у вічності - відповідно до діл, які людина зробила за земного життя, як пише апостол Павло: „Кожний з нас сам за себе дасть відповідь Богові” (Рм. 14, 12), „Всім нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добро, чи зло” (2 Кор. 5, 10).
Просімо в наших молитвах Христа, щоб постійно зміцнював нас духовно і допомагав завжди бути готовими робити вчинки добра і милосердя ближнім. Котрі у хвилині нашої смерті стануть для нас ключем, яким зможемо відчинити собі двері Царства Небесного.
о. Михайло Чижович, редемпторист