Вступаючи в період Великого посту, ми стаємо співучасниками відродження Божого створіння – нас самих та навколишнього середовища. Очолює та звершує цей процес невидимий Голова Божого створіння – Ісус Христос. Він, будучи Взірцем уособлення Божого Плану спасіння світу, робить кожного з нас спроможним до участі в порятунку Божого створіння.
В часі м’ясопусної неділі, споживаючи м'ясо, ми в такий спосіб визнали наш сьогоднішній статус як руйнівника і насильника Божого створіння. Замість того, щоб створіння бачило в нас його захисників та господарів (Бут 1, 28), воно має перед нами «страх і ляк» (Бут 9, 2). Ця утаєна правда повністю стається явною тоді, коли приходить Суддя. Саме тому дійсність м’ясопусної неділі розгортається у світлі та реальності Страшного Суду. Особливість м’ясопусної неділі полягає в тому, що не ми своїми мудруваннями об’являємо правду про себе як насильників, але це відкривається нам у літургійному пережитті Божого суду, якого ніхто не може уникнути.
«Що ми робили, тим ми і стались», – наголосив у своїй проповіді у м’ясопусну неділю Блаженніший Святослав. Згідно з Євангелією, Суддя відділяє козлів від овець за ознаками, які в них побачив. Однак, цей суд, в якому ми літургійно брали участь, відрізняється від Страшного Суду, який прийде вкінці, оскільки він служить для того, щоб відвернути покарання від винного. Виявлення і відділення грішника звершується заради спасіння його самого. Літургійно це виражається тим, що у м’ясопусну неділю дозволяється споживати м'ясо, подібно як це було після потопу, за часів Ноя (Бут 9, 3). Натомість, відразу після цієї неділі відбувається зміна нашого духовного статусу – ми відмовляємось бути «козлами по лівиці Господній», тобто руйнівниками, насильниками і вбивцями Божого створіння, а приймаємо образ невинного Агнця. Цим самим ми стаємо співучасниками у реалізації Божого плану спасіння світу, який відбувається в таїнстві, в невидимій реальності сьогоднішньої Церкви.
Сиропусна неділя об’являє нам спасаючу силу Божого суду, який триває в часі нашої земної мандрівки. Головним принципом цього суду є прощення (звідси одна з назв цієї неділі – Неділя прощення). Однак, що означає простити? Якими є умови, ціна і наслідок прощення, яке спасає грішника? Єдиний, хто спроможний здійснити це прощення і зробити людину вільною від зла, яке «робить її козлом» на Страшному Суді, є Ісус Христос. Він єдиний, Хто немає жодної плями гріха, і водночас є зневажений і зранений нашими гріхами. Це стається явним, коли Він приймає видиме тіло, яким є усе Боже створіння. Відповідно за ним залишається право першого слова: або віддати грішника правосуддю, яке настане вкінці світу (єврейською мовою – «мішпат»), або вже сьогодні літургійно розпочати судовий процес (єврейською мовою – «рів»), щоб визволити злочинця від «настигаючого гніву», від якого застерігає Предтеча. Христос, щоб відвернути покарання від винного і здобути його навернення, не тільки відмовляється від оскарження, будучи по суті потерпілим, але й бере відповідальність («мішпат», покарання відповідно до скоєного злочину – смерть на хресті) за винного: «тоді Пилат відпустив їм Вараву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття» (Мт 27, 26).
Отож, прощення – це висунення звинувачення грішнику з метою відвернення від нього справедливого покарання. Це означає звернутись до свідомості грішника, яка зараз є приготована до сприйняття його визволення (сліпець який прозрів і Закхей, які приготовані, щоб бачити Світло). Це звинувачення є пропозицією, щоб змінитись – перестати бути насильником та руйнівником. Тому грішник має дві можливості: або, проігнорувавши, відмовитися прийняти це звинувачення, або визнати, що він є грішником (м’ясопусна неділя) і, відрікшись від такого способу життя, розпочати нове життя разом з Христом в Церкві (сиропусна неділя). Відповідно, розділивши з Ним Його непорочне Єство, робити те, що Він робить – прощати. Це означає прийняти реальність створіння такою яка вона є, смиренно, в дусі Ісуса Христа, прийняти наслідки його кризового становища та робити все можливе для його захисту та збереження. Для цього є необхідними кардинальна зміна нашого сьогоднішнього способу життя і відмова від егоїзму та споживацької ментальності, які несуть смертельну загрозу для всього Божого створіння – природи. Перебуваючи в єдності з Христом, відновлюємо первозданну гармонію відносин із Богом Творцем і починаємо по-новому (по божому) ставитись до своїх ближніх та всього оточуючого нас світу, що має знайти вираження не тільки у скромності та обмеженні в поживі, але й, рівно ж, у більш раціональному та поміркованому використанні технічних засобів та природних ресурсів, заощадженні води, тепла, електроенергії тощо. Таким чином ми дієво виражаємо свою свідомість християнського покликання: бути добрими садівниками та пастирями у створеному Богом світі, відповідально ним управляти, стаючи співучасниками відродження Божого створіння із руїн гріхопадіння.
о. Володимир Лось