Йоан 20, 19 – 31
Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!
Неділя Томина
«Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Йо. 20, 29). І нехай щасливим буде кожен із нас. Це блаженство – останнє в Євангелії, і воно перегукується з першим: «Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа» (Лк. 1, 45). Діва Марія повірила в Слово Отця, і через її віру Святий Дух дав тіло відвічному Слову. Вона носила Його в своєму лоні і народила на світ, але саме через віру вона вчилася кожного дня, аж до Його смерти на хресті, пізнавати і любити Його як Сина Божого. Діва Марія щаслива, як ніхто инший, адже вона завжди жила у вірі (див. Лк. 8, 19-21; 11, 27-28).
Богородиця ніколи не просила знаку для того, щоб вірити. Вона покірно покладалася на вірність свого Господа. Для нас, людей маловірних, дані знаки, щоб допомогти нам вірувати, що Ісус – це Христос, Син Божий, аби, віруючи, ми мали життя в Його ім’я. І це важливо: якщо ми не віруємо в любов нашого Отця, яку Він засвідчив в Ісусі, не можемо жити. Ми існуємо тому, що люблені Ним. І тоді життя – це безперервна перемога над смертю, це воскресення. Наша віра – у Бозі, Який воскресив Ісуса з мертвих.
Дещо недовірлива наполегливість Томи дає нам світло розуміння. Як ми можемо впізнавати Ісуса сьогодні? Після свого воскресення Він присутній серед людей значно більшою мірою, ніж у своєму земному житті, адже для Нього вже нема жодних фізичних обмежень. Але ми все ще перебуваємо у смертному матеріяльному світі. Найбільшого знаку Його присутности Тома торкнувся рукою: він торкнувся Його ран, Його пробитого боку, від яких нам дається Святий Дух, життєдайна любов. А сьогодні ранами на Тілі Ісуса є рани всіх людей, наші рани, рани всіх тих, які страждають у своєму серці, у своєму тілі, у своїй гідності.
Ці рани всього людства ми можемо бачити безпосередньо чи через засоби масової інформації, відчувати перед ними зворушення чи безнадію, але у воскреслому Христі отримуємо инший погляд: погляд віри, котрий сягає поза видимі речі, аж до глибинної сутности людей і впізнаючи в них таким чином Господа, образом якого вони є, який любить їх. Перші християни казали: «Якщо ти побачив свого брата, ти побачив Бога» (пор. Мт. 25. 35-40). І ми віримо в це, і знаємо, що лише, наповнюючись Його світлом, ми зможемо любити і служити тим найменшим, яких воскреслий Христос прийшов спасати насамперед.
Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007