Проповідь на дев’ятнадцяту неділю по Зісланні Святого Духа

Чин, вчинок – спільна дія розуму (думки, наміру), волі, слова чи діла і нашої душі, яка дає змогу оцінювати таку людську дію – чи вона добра, моральна, побожна – згідна із заповідями Божими, чи ні.

Первородний гріх пошкодив цілісність нашої людської природи, вніс в нашу душу постійне роздвоєння, про яке говорить апостол Павло: «Я бо чиню не те, що хочу, а те, що ненавиджу» (Рим. 7.15) Хто може сказати, що йому приємно гніватися на другого, обзивати, проклинати, робити другому зло? Розуміючи свою слабкість, а через це і неможливість цілковитого очищення від гріхів власними силами, християнин всю свою надію покладає на безмежне Боже милосердя. Але Бог обіцяє бути милосердним лиш до тих, що самі були милосердними. Тому той, хто хоче знайти ласку у Бога, як у дочасному, тілесному житті, так і у вічному, намагається завжди співчувати й допомагати своїм ближнім, тобто творити їм милосердя. Милостивою або милосердною є та людина, в котрої добре і миле серце. Якщо ми робимо якісь добрі вчинки, а в них не бере участь наше серце, то ми не творимо християнського милосердя. Добро, зроблене нашому ближньому, якщо воно не зігріте любов'ю нашого серця, не є християнським милосердям, але вимушеною жертвою. А Христос виразно каже: «Милосердя Я хочу, а не жертви» (Мт. 9.13).

Можна, подібно до старозавітніх фарисеїв, жменями розкидати гроші жебракам, можна, подібно до сучасних олігархів, що пограбували Україну на десятки мільярдів, вділити людям декілька гривень чи мільйонів і не мати перед Богом з того жодної заслуги. А можна спекотного дня подати ближньому з любові горнятко холодної води і одержати в нагороду Небо.

Милостиня буває матеріальна або тілесна – голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого одіти, подорожнього обігріти, хворому послужити, ув'язненого звільнити, померлого похоронити.

Є ще милостиня духовна або душевна. Любити душу свого ближнього, рівно ж як і свою власну душу, турбуватись про її спасіння, бути готовим задля порятунку людської душі перенести найбільші страждання, образи, зневаги і навіть смерть, і через це спасти власну душу. Завжди старатися полегшити ближньому його горе й терпіння. Як каже апостол Павло, плакати з тими, що плачуть і радіти з тими, що радіють (Рим. 12.15).

Якщо матеріальну або тілесну милостиню ми не завжди можемо успішно творити, то духовну милостиню ми можемо робити повсякчасно. Ця милостиня дуже вартісна в очах Божих і в той же час дуже легка і доступна для нас. Деколи одне добре слово, один співчутливий погляд, одна усмішка, один потиск руки є вже духовною милостинею, дуже милою для Бога.

Один чоловік вертався додому. Край дороги сидів з протягнутою рукою старенький жебрак. Не знайшовши в своїх кишенях жодної монети, чоловік потиснув жебракові руку і сказав: «Вибач, брате, сьогодні я не маю, що тобі дати». Жебрак розплакався і сказав: «Ви, пане, сьогодні дали мені найбільше. Ви мені, вбогому, потиснули руку і назвали мене братом. Інші давали мені гроші, а ви віддали мені своє серце».

А є інші випадки, коли милостиня є, а милосердя немає. В нас, у нашому селі Королівці, кілька місяців тому сталася пожежа. Ми оголосили в церкві збір коштів, багато хто пожертвував більшу чи меншу суму, чи з милосердя, чи з вимушеної жертви. Але, на жаль, були і такі бесіди в селі, що то неправда, що то вигадки і т.д. Ні одна людина з тих, хто обговорював і поширював плітки, не підійшла до нашої співпарафіянки, не поспівчувала, не помолилася, не виявила до неї милосердя.

Незабаром скінчиться наша земна мандрівка і кожен із нас стане перед всемогучим і справедливим Богом, що за добро нагороджує, а за зло карає. Знаємо, що немає людини, щоб жила і не згрішила. Тому кожен із нас, стоячи по смерті перед Христом нашим Спасителем і Богом на Його праведному суді, буде уповати лиш на Його милосердя. І Христос сьогодні обіцяє кожному велике Боже милосердя, кажучи: «Велика буде ваша нагорода і будете синами Всевишнього» (Лк. 1.35). Але Господь, будучи Справедливим Суддею і Богом, проявить Своє безконечне милосердя лише до тих, котрі в житті самі чинили милосердя – тілесне чи духовне. Амінь.

ПРИКЛАДИ

1. Отець Омелян Ковч, родом з Космача. В часі війни через свої проповіді проти фашистів, захист євреїв і їх масові перехрещення на християнську віру був арештований і відправлений в концтабір Майданек. Там він був єдиним священиком, відправляв підпільні Літургії, сповідав в’язнів, приготовляв їх до смерті.

Він писав: «Тут бачу Бога – Бога єдиного для нас усіх, незалежно від релігійних різниць, які є між нами. Може наші Церкви відрізняються між собою, але у всіх них панує той самий Всемогутній Бог. Всі моляться різними мовами – але чи Бог не розуміє всіх мов? Помирають різними способами, а я помагаю їм пройти поріг смерті. Чи то не є найчудовіша корона, яку поклав на мою голову мій Бог? Не плачте за мною, а радійте зі мною! Моліться за творців цього концтабору і тої ідеології. Вони потребують ваших молитов. Нехай Бог змилується над ними». Отець Омелян помер в Майданеку, а в 2001 р. був проголошений Папою Іваном Павлом ІІ блаженним. Він направду був блаженним у Бозі і справдив своїм життям слова євангеліста Івана: «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває у Бозі і Бог перебуває в ньому» (1 Ів. 4.16). Подав о. Олександр Селезінка.

2. Святий Іван Золотоустий каже: «Кожен, хто милосердиться над своїм ближнім, робить своїм боржником самого Бога». Про це Христос сам неодноразово казав: «Усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви Мені зробили» (Мт. 25.40). І ще «Блаженні милостиві, бо вони будуть помилувані» (Мт. 5.7).«І хто напоїть, як учня, одного з цих малих тільки кухлем водиці холодної, істинно кажу вам, той не залишиться без нагороди» (Мт. 10.42).

Одного разу святий Амброзій Медіоланський із своїм дияконом подорожував до Риму. По дорозі їм зустрівся каліка-­жебрак, одягнений в лахміття, що тремтів від холоду і голоду. Святий Амброзій, зворушений до глибини душі, звелів, щоб диякон віддав жебракові 3 золоті монети. Диякон, будучи за характером занадто ощадливим, запротестував: «Отче, це всі наші гроші, якщо їх віддамо жебракові, самі будемо в дорозі бідувати». «Нічого, – відказав Амброзій, – Бог про нас подбає». Наступного дня наздогнав святих подорожніх якийсь вершник, представився слугою дуже багатого пана – великого шанувальника святого Амброзія і передав їм в дарунок два мішечки з грішми. Коли в час перепочинку святий Амброзій розв’язав мішечки, там виявилося двісті золотих монет. Тоді святий прикликав до себе диякона і лагідно його запитав: «Скажи мені, любий сину, чи ти докладно виконав моє повеління, чи ти віддав тому жебракові три золоті монети?» Диякон засоромлено відказав: «Згрішив я, отче, супроти неба й супроти тебе. Мені стало шкода віддавати жебракові три монети і я віддав йому лише дві. Одну монету я залишив, щоб ми могли собі в дорозі купити хліба». «Ось бачиш, сину, – сказав святий Амброзій, – через твою скупість ми втратили аж сто монет. Бо, коли б ти віддав жебракові три монети, то Всемогучий нам за наше добро спонукав би нашого добродія подарувати нам не 200, а 300 золотих монет».

Святий Іван Золотоустий звертається до кожного із нас і каже: «Віддай тлінне і візьми нетлінне, віддай дочасне і візьми вічне, віддай хліб і візьми Небо». Тому, дорогі брати і сестри, чинімо не просто жертву, але милосердя, і отримаємо Боже благословення у дочасному житті і щасливу вічність. Подав о. Олександр Селезінка.

о. Олександр СЕЛЕЗІНКА