"Сівши у човен, він (Христос) переплив і прибув у своє місто".
(Мт. 9, 1),
а... "біснуватий став його просити, щоб бути з ним".
(Мр. 5, 18).
 

Слава Ісусу Христу!
Прийде час, коли учні Христові розповідатимуть як-то мешканці гадаринського краю випровадили учителя зі своїх околиць. Десь у своєму оточенні, дивуватимуться їх нерозумові й заскорузлості. А для нас ще зрозумілішими стають слова євангелиста Івана "і світ не пізнав його". Залишуться свідки, котрі свідчитимуть про Христа, зрештою, ми і є тими свідками, але хтось серед нас буде більшим ніж свідок — стане докором суспільству, так як гадаремський біснуватий став не лише свідком уздоровлення, але й докором громаді, котра вирішила позбутись чужинецького вчителя.
Коли б можна було змоделювати розмови очищеного біснуватого із своєю громадою, вони виглядали б приблизно так:
— Він вигнав з мене нечистих духів!
— Ну то й що?
— Я був жахливий, ви мене прив'язували, але я трощив найміцніші пута.
Я хотів іти до вас, та лють моя унеможливлювала те. Ніхто не смів навіть пройти повз мене.
— Ну то й що? Ми давно вже поховали тебе і викреслили із своєї громади.
— Але я став здоровим і тепер зможу жити серед людей, трудитись з вами, вирішувати справи громади, може ще й одружусь!
— На тобі увесь час лежатиме тавро біснуватого, тому ти ніколи не станеш одним із нас!
— Сам Христос сидів зі мною і мило розмовляв!
— То чому ти не пішов з ним, що збирає по усюдах таких як ти і тобі подібних?
— Я просив, але він говорив мені залишитись, щоб свідчити чудо!
— Це чудо позбавило нас свиней!
— Що таке свині в порівнянні з тим, що дає Христос?!
— Свині — це їжа нам, нашим жінкам і дітям. їжа — це життя, це впевненість, це здоров'я, це добрий гумор, це ігрище і задоволення. Твій Месія, що нам дасть? Він сам худий, вигляд стомлений. Видно, недоїдає і недосипає, а може, і не має власного дому. Блукає містами і селами із своїми ідеями. Та для людей важливішим, аніж нагодувати себе і рідних своїх, немає нічого важливішого. Що ж дасть нам твій Месія їсти?
— Хіба ж їжа втамовує вічну тугу?
— А ми її заїдатимемо!
— Свині не зроблять вас щасливими!
— А ми не хочемо щастя, ми прагнемо насититись. Цього достатньо, щоб не думати про усілякі дурниці. Життя коротке, його потрібно використати вповні.
— Христос сповіщає життя вічне. Навіть коли хто й помре у вірі в Сина Чоловічого, той матиме життя навіть після смерті. У Царстві Божім ніхто не їсть і не п'є.
— Як можна жити, не харчуючись. Це нісенітниця. Таке неможливо. Людина живе, щоби їсти, пити, відчувати задоволення. А життя після життя? Може воно і є, може воно таки дійсно є. Але "є" десь і "не сьогодні", а нам потрібно "тут" і "зараз". Так що іди із своєю ідеєю, нам ніколи розводити теревені.
— Прийде час, коли люди перестануть думати так як ви. Полюблять Бога, тішитимуться життям, але не присвятять його їжі і свиням.
— Такий час не прийде. Ми завжди будемо і нас вважатимуть за здорових, а от вас із своїми Христовими ідеями завше вважатимуть біснуватими. Прийдуть дні, коли вас виганятимуть в ліси, в поля, в ущелини. Будете ховатись, а вас переслідуватимуть. Тому вам не має місця в цьому світі.
— Може мені вже іти від вас?
— Можеш бути, поки що. Поки такі як ти не стануть закваскою християнських ідей — викликатимуть лиш сміх і зневагу. Ми сильніші були, є і будемо — читай знаки часу!
Така от розмова. Та читаючи знаки часу, що самі про це скажемо? Амінь!

о. Орест МОКРИК