"Слава Ісусу Христу! Я звичайно починаю проповідь від Божого слова, яке ми читаємо під час Літургії. А цієї неділі ми слухали уривок з 10 глави листа Апостола Павла до Римлян, та кінець 8-ої глави з Євангелії від Матея, де іде мова про оздоровлення двох біснуватих, і біси вигнані з цих двох біснуватих попросили Ісуса увійтиу стадо свиней, які вкинулися з кручі в море та потонули. Текс сам по собі важкий і є різниця в оповіданні між євангелістами Марком, Лукою і Матеєм. Це чудо Ісуса сталося у поганській країні.
Геразим - це поганське місто, яке належало до декаполю, приблизно 45 km від Генеразетьского моря. Греки і римляни жертвували свині своїм божкам. Tому ці тварини в очах Ізраїльтян уважалися нечистими створіннями, як нечистими вважались теж і погани.
Євреї вважали безрогу не тільки нечистою, але одночасно нерозумною. З такого поняття погани насміхалися.
Iсус має силу виганяти бісів. Біси визнають, що Iсус — це син Божий, і тим самим признають, що вони є нечистими духами, і просяться, щоб увійти у нечистих тварин.
A мешканці Герасиму не радіють з того, що ці два біснуваті стали здоровими і відзискали людську гідність, а, навпаки, просять, щоб Iсус відійшов від них, тому що мають економічні збитки. Загибель свиней сприймається як більше зло, ніж страждання біснуватих. I також сьогодні економічний фактор грає більшу роль ніж віра, істина, загальне добро. Зараз живемо у культурі пост правди. Задля мамони люди зрікаються віри і продають свою душу. Це Євангеліє запрошує до того, призадуматись над тим, які є наші пріоритети. Віра в Ісуса Христа чи інші життєві фактори верховодять нашими життєвими рішеннями.
У листі Апостола Павла до Римлян, тобто до Євреїв, що жили в Римі, Павло визнає, що його молитва, щоб ізраїльтяни, його брати по крові, усі спаслися... Більше цього, Апостол Павло був готовий навіть сам бути відлучений від Христа, тільки щоб спасти своїх братів по крові (Рим 9,3). І Отець Небесний послав свого Сина у світ, щоб шукав і спасав тих, що загинули (Пор. Лк 19,10). Ісус упродовж своєї місії на землі просто біжить там, де людина терпить фізично, психологічно і духовно. І до того він розуміє людські біди, бо спробував на собі те все, що належить людського буття на світі, дійшовши до останніх можливих границь.
Божественна Літургія – це діло Боже і діло людини. Ділом Божим, бо Літургія продовжує, не повторяє, те саме діло, що Ісус виконав на землі. І одночасно є ділом людини, яка живе у світі, у завжди відмінних історичних процесах.
Ми сьогодні, на цій Божественній Літургії, як діло Боже, а як діло людини роздумуємо над двома історичними процесами, які торкають глибоко історію українського народу, зокрема Греко-католицьку Церкву.
По перше, сьогодні проходить сороковий день по відході з цього світу великої постаті, Блаженнішого Любомира Гузара. Божественна Літургія, це перш за все Євхаристія – подяка. Відхід Блаженнішого Любомира не треба брати як скорботу, як втрату великої особи, але як подяку за цей великий дар, яким Господь обдарив нашу Церкву. Прийшов час відходу Блаженнішого, бо всі люди є паломники у цьому світі. Смерть людини належить до її найсуттєвішої природи. Хто прийшов у цей світ, мусить з нього відійти. Смерть - це останній особистийдосвід, яку людини мусить пройти.
Блаженніший Любомир - це дар для нашої історії. В ньому проявлялася глибока мудрість, симпатія, лагідність, спокій, батьківська любов, і пронизував здоровий гумор. Він мав ваду зору, проте втішався проникливим світлом мудрості, пам’яті та віри; віри чистої, щирої, відкритої, прозорої. Словом батько, що любить своїх дітей. Всі знали, що він досконало спілкувався на різних мовах. Проте його дар мови ― це передусім харизма Святого Духа, яка дає можливість говорити різними мовами: мовою дитини і простої людини, молоді і старших; мовою політиків і державних провідників, мовою творців культури і науки; мовою Церкви і Церков, щоб вести екуменічний діалог. Він живе і буде жити. Цим даром будуть користуватись наші нові покоління, як по сьогодні користуємось іншими дарами нашого народу і Церкви, яким є Митрополит Андрей Шептицький і Патріарх Йосиф Сліпий. Отож діло людини, подякувати Господеві за ці дари.
І сьогодні тут Інститут історії Церкви УКУ спільно з Товариством Святої Софії починає Літню школу про «Постать патріарха Йосифа Сліпого в контексті міжнародних церковних і політичних відносин», приурочену до 125-ліття від його народження.
Наша велика трійця відійшла від нас: Андрей Шептицький, Йосиф Сліпий, Любомир Гузар, проте вони живуть серед нас в інших вимірах. Життя має різні виміри, не тільки тілесний. В вимірах суспільних, інтелектуальних, релігійних і духовних їхня постать стає ще світлішою.
Отож, Божественна Літургія – це Євхаристія, подяка, спомин! Діло Боже і діло людське у новому вимірі сопричастя. Небо, що сходить на землю, а ми, що підносимося до неба. Інший вимір життя, яке ми переживаємо вже тут і тепер. Де час є вічний тепер. Де минуле - це тепер через спомин, і де те, що настане - це тепер у сопричастю з вічним Богом. Це «нині і повсякчас, і на віки віків».
Тож ця Божественна Літургія є найкращим початком аналізу цієї особи, яка тому 125 літ прийшла у цей світ, а саме постать патріарха Йосифа Сліпого.
А на кінець сьогоднішнє Євангеліє запрошує нас розмірковувати життя не тільки в одному вимірі, звужуючи його тільки до економічного фактора, бо колись і сьогодні люди цього світу наче просять Ісуса, «щоб він відійшов з їхніх околиць» (Мт 8, 34). І Ісус відходить! А треба, щоб він залишився. Амінь"
+ Діонісій
Рим, Собор св. Софії, 9.7.2017