Люди привикли використовувати одні одних. Не бракує осіб, що стараються жити коштом інших, щоб тільки самим не торкатися пальцем багатьох речей. Часто, трапляються ліниві люди, які нічого не чинять, зате бажають так добре жити, щоб мати усього надміру. Інші, добравшись до джерела наживи, не оглядаються на майбутні наслідки, стараються, щоб їхні кишені наповнювались матеріальними добром, кривдою ближніх. Людина часто забуває про потреби інших, не ставить себе на місце потребуючих, бо судить по своїх можливостях та потребах. Бувають особи, котрі бачать інших в крайніх потребах, але їхнє серце черстве та звернене на своє збагачення, й зовсім не бажають нічим ділитися, бо вважають, що, даючи потребуючим, вони тратять. Натомість святий апостол пише: «У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам'ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: Більше щастя - давати, ніж брати» (Ді 20,35). Коли Господь дає комусь якийсь дар, то він це чинить не для самої людини, але для того, щоб вона служила цим даром іншим. Так може бути і з маєтками, з посадою, чи з певними лікарськими здібностями, або даром оздоровлювати; бо людина не від себе прийшла на світ, а отримала душу від Господа з певними дарами. Людина не може бути самодостатня, вона потребує інших, бо вона, теж - соціальне створіння. Тому й сказано Богом, щоб любити ближнього так, як себе. А це не тільки означає, щоб не чинити ближньому кривди і недостатньо любити лише словами, але необхідно й подбати за ближнього у потребі щиро на ділі. Служити братам своїми здібностями чи матеріальним добром, це - необхідна й корисна річ для спасіння душі. На жаль, світ на це страждає. Пам'ятаємо про притчу, котру розповів Спаситель про багача й Лазаря. Багата людина не чинила жодної кривди бідному Лазарю, але, бачачи останнього у потребі, багач не допоміг йому нічим. А життя біжить до кінця і Господь буде запитувати кожну людину про справжню й активну любов до ближніх. Бог запитає про наше милосердя до ближніх, котрого й ми потребуємо, можливо, навіть більше, як хтось нашого гроша.

Розуміється, що багатьох людей болить серце, коли вони свідомі, що більші й менші посадовці, користаючи із свого положення, обкрадають бідніших та людей, що не посідають жодної влади. Уряд, котрий і у нашому краю, приходить по черзі до влади, завжди критикує попередній за помахи, за позики валюти, наприклад, у МВФ, хоч самі урядовці, приходячи почергово до влади, чинять ще більші позики за попередніх провідників держави. Усе це, разом взяте, лягає на плечі простого люду. Це - закабалення свого народу, а до усього, ніхто не дає правдивого звіту із використаних коштів. Ось, яких урядовців ми вибираємо, тому що загальна свідомість у наших краян на низькому рівні, а особи при посадах використовують наївність та безвідповідальність народу, який вибирає їх до уряду. Бракує таких керівників у державі, щоб хоч трішечки дбали за свій народ. Лозунгів та балачок-обіцянок дуже багато чуємо від тих, хто стремить до уряду, коли ж приходять, усе міняється на свої кишені... Ніхто не вважає, що президенти, міністри чи інші урядовці мають жити у бідноті, але вони не повинні красти, бо це - великий гріх перед Богом, кривда народу, а вкінці, кривда кличе про помсту до неба. Нікому й ніколи крадіж не вийде на користь, мимо того, так багато людей на посадах у різний спосіб присвоюють собі народне добро.

Святий апостол Павло, звертаючись до мешканців Коринту, пише про своє право утримуватися із духовної праці, із служіння людям. Апостол наводить приклад, що волові не зав'язують рота, коли він молотить, йому належиться щось із корму. Святий Павло трудився із запалом над спасінням людських душ. Йому часто грозили різні небезпеки, його ловили й били палицями, а він тікав, також через віконце в мурі, спущений кошиком вниз. Не мав претензій до людей, виконував своє діло і не користав із того, щоб жити із утримання людей. Сам трудився як тільки міг й утримував себе. Він уболівав над тими, кому проповідував Євангеліє, тобто, сіяв духовне, бо з болем переконувався, що в багатьох особах проростало тілесне. Святий апостол народів писав, що ми не живемо для себе, а лише для Господа живемо й вмираємо для нього (пор. Рм14,8). Хто живе для Господа, така людина буде виконувати його закон. А Господня Заповідь закликає нас, любити всіх людей. І любити їх праведним милосердям та співчутливою допомогою. Спаситель, навіть виразно навчав про необхідність любити тих, хто ворогує з нами. А любити їх лише словом, замало, але він наказував чинити добро таким людям. Святий апостол Павло мав велике бажання, щоб люди, котрим він проповідував слово Боже, зростали духовно. Він бажав у них знаходити добру зміну, зміну духовного життя на краще. Його дуже дивувало те, що, хоч його слухали радо, однак не всі дозволяли діяти слову Божому у своїх серцях. Він бажав, щоб інші були такими, як він, слугами Ісуса Христа, котрого він колись переслідував, а тепер ревно проповідує про нього, як про Бога. Він прив'язався до Спасителя й бачив такими інших, бо написав: «Ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові» (Рм 8,39). Савло вчинив правдиве навернення, бо, покаявшись раз, старався, щоб більше не засмучувати Бога своїм життям. Був вірний Господу до кінця своєї життєвої мандрівки. Апостол боявся чим-небудь образити свого Спасителя. Стараймося і ми, щоб наше життя після кожної зустрічі з Богом: на особистій молитві, під час сповіді, у святому Причасті, на Службі Божій, з поданої милостині тощо, змінювалося на краще. Не забуваймо, що ми подібні до орла, що падає вниз на свою здобич, - летимо з прискоренням у вічність. Без жодних зусиль та жодних старань люди сотнями тисяч відходять у вічність кожного дня. Ми з вами у певному моменті складемо також одиницю із тих тисяч, що відбувають до вічності й не повертаються на землю. Усім потрібно до цього щиро готуватися, до важливого моменту нашого життя: переходу у вічність. Бо найважливіше прибути туди не з матеріальним багатством, не із винятковими здібностями, не з посадою, не з авторитетом, не головне мирські досягнення в науці, техніці, космосі, медицині тощо. Ні! Головне - чистота душі, котру кожна людина, якщо тільки забажає легко може здобути. Бо, коли б люди, які відходять у вічність, нагороджувалися за здобуті матеріальні блага, за силу й значення у світі чи наукові досягнення, тоді мало б людей мали шанс бути щасливими. А так, усі люди мають неповторну і єдину можливість бути навіки щасливими, і це щастя здобувається праведним життям на землі, а не жодними багатствами і не авторитетом. Необхідно трохи старань, певних зусиль, щирого духовного бажання, що усім під силу. Багато наших рідних, близьких та знайомих здобули небо і тепер вічно щасливі, хоч можливо, на землі бідували й бракувало їм кусочка хліба. Також, у вічності зустрінеться не мало знатних й багатих, авторитетних й великих керівників держав, що рядили світом, котрі втратили вічну радість, а здобули вічну кару. Не стане у пригоді зібране величезне багатство, здобутий на землі авторитет й сила, не пригодиться могутнім цього світу погроза й зброя, - усе марнота. Рятує любов до Бога та ближніх, милосердя над потребуючими та щире покаяння у гріхах. Користаймо із дарів духовних, котрі дарує усім Спаситель, вони доступні кожній людині без зусиль та грошей, щоб були спасенні наші душі. Сотні людей гине несподівано і ми з вами не певні, що помремо легкою та спокійною смертю, а до неї потрібно завжди бути готовими. Ось, в Інтернеті написано, що у Фінляндії помер росіянин Владимир Ладиженский, котрий приймав участь в чемпіонаті світу по сауні. Йому стало погано, відвезли у лікарню і там помер. Дотримувалися усі правила, були лікарі, а людина померла. Вони змагалися із одним фінляндцем, хто довше витримає у сауні при температурі 110 градусів по Цельсію. Їхав по медалі, а знайшовся у вічності. Чи він був готовий до того, щоб зустрітися із Богом та здати добрий звіт із свого життя? - Не відомо. Стараймося, щоб наше життя направляти до Бога. Часто контролюймо себе, щиро сповідаючись протягом року та приймаймо до свого серця святе Причастя, щоб, коли нас покличе Господь у мирі та праведності зустрітися з ним.

Хай Пресвята Богородиця допоможе нам у цьому, бо багатства й урядові посади не спасають.

+ Ігор (Возьняк),
Архиєпископ Львівський УГКЦ
Архикатедральний Собор Святого Юра, 8 серпня 2010 р.Б.