Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?
Мт. 19, 16-26
Подібне запитання, яке поставив юнак Ісусові, часто турбує нас. Відчуваючи потребу Божої допомоги, люди деколи питають: Що робити, які молитви молитися, щоб отримати певну ласку, щоб Бог допоміг вирішити дану проблему?
Відповідаючи на це питання, треба мати на увазі, що успіх молитви залежить не від кількості молитов, виду молитви, яку будемо відмовляти, а від якості молитви: тобто від сили віри - чи твердо вірю, що Бог може це зробити, і від надії на Бога - наскільки сильно очікую цієї допомоги від Господа, від довір’я Божій любові, а не від надії на себе. Достатньо відмовляти з вірою щоденні молитви, або можна ще молитися молитви на різні потреби, щоб отримати бажану Божу поміч.
Запитання юнака „що доброго маю робити?” свідчить про велику його надію на себе, свої можливості, що було причиною його душевного неспокою відносно готовності до життя вічного.
Буває в житті так, що люди, звертаючись до Бога про поміч, більше надіються на Божі дари (напр. здоров’я) у вирішенні справ, ніж на Бога, більше люблять Божі дари, ніж самого Бога. Тому духовне життя таких християн часто зводиться до дотримання релігійних звичаїв, закону задля закону, а не з любові до Бога і довір’я Йому і його святій волі.
Відповідаючи юнакові, Ісус сказав, що „Богові все можливо” – все буде можливе тому, хто покладає надію на Бога, довіряє його волі, приймає Божі способи вирішення своїх проблем.
Одного разу покликали священика до родини, в якій була важко хвора молода дівчина. Але прийшовши в їх дім, він побачив, що дівчина не хвора, а одержима злим духом. Священик почав відмовляти молитви на вигнання злого духа. У кінці молитви злий вийшов з неї і сказав: „Давно би забрав тебе, грішнице, як твою подругу (яка повісилась), як би не монахиня з твого роду”.
Як бачимо, хто довіряє своє життя Богу, отримує щедре Боже благословення, що сходить через нього також на родину, діє і захищає їх.
Щоб наше духовне життя і молитовні старання були плідні, а зокрема запевнювали нам життя вічне, дбаймо найперше про любов Бога, довіряймо себе і наше життя Його любові і милосердю, а Він подбає про вирішення проблем нашого життя і спасіння душі.
Мт. 19, 16 -26
Піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі
Улюблені у Христі брати і сестри. У запитанні, з яким звернувся багатий юнак до Христа нібито немає нічого дивного чи незвичного. Месія дійсно навчав зовсім інакше, ніж це робили книжники чи вчені фарисеї. Його слова глибоко западали у серце кожної людини. Але це ще не все. Бо чого б були варті всі ці навчання, проповіді, якщо б не були підкріплені чимось вагомим, переконливими аргументами. Такими аргументами, що потверджували силу і правдивість Божої науки Христа були численні чуда: помноження хлібів, вилікування біснуватого, воскресіння дочки Яіра, тощо. Все це дуже переконувало і притягало юрби народу до Ісуса Христа, викликало у них подив і захоплення, а особливо велику довіру і любов до Нього.
Не був винятком і багатий юнак. Хоча й отримав він добре виховання, був ввічливим по відношенню до батьків, чесним, порядним, моральним, то однак відчував, що чогось все таки йому не вистачає. Тому звернувся до Ісуса із запитанням: ,,Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне” (Мт. 19, 16). Як бачимо юнак звертається до Ісуса із дуже важливим запитанням, турбується не про земне щастя, а про життя і щастя вічне. У відповідь Ісус дуже доброзичливо пояснює йому, чого ще бракує йому для повної досконалості і щастя: ,,Піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною” (Мт. 19, 21).
Сьогоднішній людині, яка звикла до різних вигод і комфорту, слова Христа можливо будуть здаватися надто категоричними. Вона міркує таким чином: „Як це так, роздати бідним, продати все, що маю! А я з чим залишуся? Мені ж потрібно з чогось жити?”
Поширеною проблемою сучасного світу є здобути матеріальний достаток за всяку ціну, який стає самоціллю для людини, щоб не бути гіршим від інших. Все це руйнує духовність, мораль, замикає людину у собі, чинить її самовпевненою, самодостатньою – я все можу зробити завдяки достатку, я більше нікого не потребую.
Якщо уважно прочитати нинішнє Євангеліє і вдуматися в слова Христа до юнака, то можемо зробити однозначний висновок, що проблема є не в самому багатстві, а у ставленні до нього, у способі використання його. Якщо багатство, гроші були б злом, то Ісус не казав би юнакові роздати його людям, адже Христос не може бажати людям зла.
Проблемою багатого юнака, причиною його душевного неспокою щодо життя вічного, був не сам матеріальний достаток, а певне прив’язання до нього, надмірна надія на нього у пошуках щастя. Свій достаток юнак вважав знаком Божого благословення, запевнення вічного життя. Але цей знак не давав йому стовідсоткової певності в осягненні вічного життя. В його душі ще залишався неспокій, хвилювання за свою вічну долю. У пошуках життя вічного йому бракувало ще одного – повної надії на Бога і довір’я Йому. Бо хоч він дотримувався заповідей Божих, вів добре духовне життя, однак у своїй турботі про життя вічне він більше надії покладав на свої старання, ніж на Господа Бога. Тому і виникав у нього сумнів, неспокій у душі, чи все зробив, щоб мати життя вічне.
Слова Христа „Тільки один є добрий” означають, що для людини віруючої, християнина, єдиним скарбом і джерелом повного душевного спокою, вічного життя і щастя є Бог і Його любов. Бо саме Бог у своїй досконалій любові є тим, Хто найкраще розуміє людину, задовольняє найглибші потреби її душі. Достаток давав юнакові певну впевненість у собі, за свою долю, а Христос, кажучи роздати багатство, пропонує юнакові відкритись, довіритись Йому, обрати Його надійним провідником до життя вічного, справжнім і невичерпним джерелом цього життя. Одного разу Христос сказав про це так: ,,І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме у спадщину” (Мт. 19, 29).
Бажаючи допомогти юнакові віднайти правдиву дорогу до життя вічного, Христос радить йому поділитися своїм багатством з бідними. Ісус сказав це не в прямому, а в переносному значенні. Цим Він хотів випробувати досконалість його любові і допомогти йому зробити ще один важливий крок на шляху до досконалості і життя вічного, стати відкритим на Бога, всю надію покласти на Нього. Найкраще свою любов і відкритість Богові ми можемо виявити нашими вчинками, допомогою ближнім. Ось як пояснює це апостол Яків: ,,Коли брат або сестра будуть нагі й не матимуть куска хліба і коли хто до них скаже: „Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь”, і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі” (Як. 2, 16-17). Бо в любові до ближнього закладена і наша любов до Бога, як запорука успадкування життя вічного.
Відкритість душі на Бога через поміч ближнім, це готовність до співпраці з Богом. Бо досконалість, певність спасіння, потребує співпраці з Богом, а умовою співпраці з Богом є надія, довір’я Богу, Його мудрості і провидінню. Людина може бути впевнена, що матиме життя вічне тільки тоді, коли її старання Бог наповнить і зміцнить своєю ласкою, яка дасть людині силу і можливість виконувати заповіді, вірно і впевнено іти до Нього.
Кажучи юнакові роздати достаток людям і піти за ним, цим Христос навчає його і нас, що людина сама з себе, власними зусиллями, навіть духовними стараннями, не може запевнити собі спасіння, життя вічне. Цю певність може дати людині тільки Бог, якщо християнин у своєму духовному житті відкриється на Бога, довіриться Богові і Його любові, і цим дозволить Христові провадити себе Божою дорогою до Царства Небесного, наповнити свою душу Божою любов’ю, основною запорукою вічного життя.
Один старший чоловік мав гарний голос. Коли на парафії почали створювати церковний хор, то його стали запрошувати до нього, але він мав хворобу ніг і йому було важко півтори години вистояти у Церкві. Та все ж наважився. І сталося диво. За короткий час хвороба відступила і після Служби Божої відчував не втому, а приплив сил. Тепер не раз говорить, що служіння в Церкві продовжило йому життя.
Пожертвувавши Богові і людям свій дар співу, він отримав від Нього ще більшу нагороду – здоров’я і довге життя.
Кожен з нас, без сумніву, прагне у житті одного важливого дару – душевного спокою. Тому стараймося у житті ділитися нашим дарами з ближніми, допомагати їм матеріально або духовно, добрим словом поради, потіхи, підтримки, і це буде найкраще свідчення нашої любові і надії до Бога, буде для нас джерелом душевного спокою, надійною запорукою вічного життя.
о. Михайло Чижович, редемпторист