Проповідь
З давніх-давен Христова Церква радісно святкує празник Успіння Пресвятої Богородиці. Жаль і радість зливаються в одно у цей святий день переставлення Божої Матері, бо свята Церква називає кінець земного життя Пречистої Богородиці не смертю, а сном - Успінням, цим виявляючи віру, що Мати Ісуса Христа, Сина Божого, будучи Всесвятою, тобто вільною від найменшого гріха від першої хвилини зачаття і аж до останньої хвилини її перебування на землі, також була захоронена і від наслідків гріха - смерті та зітління тіла. Той сон - смерть Пречистої були без жодного болю і тривоги, тому одна церковна пісня каже: «Уснула Мати Божа, уснула і сном блаженним спочила. Не знала смерти, болю не знала з життям ся легко розстала».
В Західній Церкві празник Успіння Пресвятої Богородиці називають Внебовзяття, тим підкреслюючи той вінець, котрим удостоїлась Божа Матір. Вона після Успіння була взята на небо і душею і тілом, сподобилася ввійти в Небесну Обитель, яку їй і всім побожним християнам приготував її Син. І не тільки увійти, як звичайна християнка, але бути Царицею Неба і Землі, вищою від ангелів і Матір\'ю всіх людей, що шукають її помочі і Небесного заступництва.
В нашій східній традиції цей празник святкується, як Успіння, тобто Богородиця не покинула нас, а тільки переставилася перед лице Бога. Пресвята Богородиця не могла померти так, як вмирають всі люди, бо смерть є карою за первородний гріх, який перейшов на всіх нащадків Адама і Єви. Святий Павло в посланні до римлян пише: «Через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили» (Рим. 5.12). Ми знаємо, що Пречиста була захоронена від первородного гріха, бо інакше не могла стати Матір\'ю Сина Божого, тому і смерть її мусила бути іншою. І вона померла, щоб уподібнитися до свого Сина Ісуса Христа.
Христос помер на хресті, був зложений до гробу і третього дня воскрес. Подібно і Пречиста Діва Марія через браму смерті перейшла до щасливого вічного життя. Душа Марії, на відміну від її Сина, не сходила до пекла, але сам Божественний Спаситель, на третій день воскресив її нетлінне тіло, з\'єднав з душею, і з ангельськими хорами прийшов і підняв із землі до неба «чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів», щоб Вона, як Цариця ангелів і людей, возсіла у Небесній славі праворуч Свого Сина і у Тройці Єдиного Царя і Господа слави.
Чому так? Бо та, яка своїм материнським серцем і душею була найтісніше з\'єднана з Ісусом Христом протягом усього Його земного життя, а особливо у найтяжчі хвилини, як його приходу на світ, так і Його мученицької смерті, має бути подібна до Нього і в вічній з Ним прославі. Тому вона, перейшовши брами смерті, «стала увінчана вінком нев\'янучої слави» і стала найближче до нашого Господа у блаженній вічності, як каже Псалом: «Стала Цариця праворуч тебе, в ризи позолочені одягнена, прикрашена» (Пс 45.9).
Ця славна і велична подія тріумфального безболісного блаженного переходу Матері Ісуса до спільного дому Небесного Отця та вічна її прослава і щастя наповнює і наші серця радістю, бо те, що було прокляттям і карою - тілесна смерть, для неї стала Воротами до Царства Небесного, драбиною до Неба.
Смерть є страшна для тих людей, які провадили грішне життя, які не думали про Бога, про вічність, не працювали на спасіння своєї душі. Такі люди, бачачи невпинне наближення своєї смерті, починають розуміти, що прийдеться здати перед Богом справедливий рахунок з цілого життя, і це викликає страх і відчай.
Пресвята Богородиця померла радісно, спокійно, «з любові», як каже Книга Псалмів. Після Вознесіння Христового на Небо в серці Марії панувала безмірна любов і туга за Божим Сином. Каже Святе Письмо, що «любов, як смерть сильна» (П. піс. 8.6), і ця любов Богородиці вийняла її душу з непорочного тіла і підняла до Неба. Безмежна любов до Христа положила кінець її земному перебуванню. Вона «заснула» подібно, як дитина засинає в обіймах своєї матері. Саме тому смерть пречистої називає Церква «Успенням», бо вона перейшла від життя дочасного до життя вічного.
З книги Буття знаємо, що Творець створив тіло Адамове з пороху земного. І коли первородичі всього людства Адам і Єва згрішили, Господь промовив до них: «Ти є порох і повернешся в порох» (Бут. 3.19). Але це не могло відноситися до Благословенної Творцем Матері Христа-Богочоловіка, бо вона була святинею Бога Живого, тою живою чашею, в якій замешкав Предвічний Син Божий, що прийшов на спасіння всьому людству. Тому Господь не дозволив, щоби «було знищене тіло, з котрого Він прийняв своє Тіло і свою Найсвятішу Кров», і тіло Пречистої було взяте на Небо.
Про це ми знаємо з апокрифічної літератури, яка розповідає, що коли апостол Тома, який не був в Єрусалимі в часі смерті і похорону Пречистої, забажав востаннє побачити її Пресвяте Тіло, то в гробі залишились тільки її одяг і квіти, а тіло Богородиці Господь забрав до Неба.
Святий Іван Дамаскин пояснює нам це таїнство Прослави Пречистої Богородиці: «Годилося, щоб Той, хто зберіг її Дівицтво при Своїм народженні, зберіг її тіло нетлінним по смерті. Годилося, аби та, що в обіймах своїх носила Творця як Дитя, перебувала в небесних палатах. Годилося, аби Та, яка бачила свого Сина на хресті та серце якої прошив меч болю, що їх вона не зазнала при народженні Ісуса Христа, аби вона оглядала Його, що сидить по правиці Отця».
Ісус Христос сказав: «Отець не судить нікого, а Синові дав увесь суд, щоб усі почитали Сина так, як почитають Отця» (Ів. 5.22). Син Божий прийняв собі увесь суд Небесний, а Пресвятій Богородиці передав право на Милосердя. Тому Мати Милосердя день і ніч молиться за нас, грішних. Вона - заступниця, охорона, посередниця і прибіжище грішників. І хто має щиру набожність до Матері Божої, той справді буде спасенний, бо якщо Мати скаже: «Так», то Син її не відповість: «Ні».
Тому у свято Успіння Матері Божої, кожна мати має можливість особливо звернутися до своєї Небесної Матері і Наставниці. Ті матері, що мають хворих дітей, чи ті, що передчасно поклали своїх дітей до гробу, повинні віддати своє терпіння Діві Марії. Вона також дивилася на смерть свого Сина, але знала, що це є необхідним для спасіння нас усіх, тому сказала: «Нехай так станеться». І кожен, хто переносить тяжкі терпіння в своєму житті, і хто скаже так само, жертвуючи ті терпіння і труднощі за своїх дітей і ближніх, той отримає нагороду в Небі і Божу ласку.
У цей день всі дівчата і матері, які, можливо, зрадили своїм життям Божого Сина і Його небесну Матір, а тепер бажають прощення, впадіть на коліна у молитві перед Марією. Вона має для вас в своєму серці особливу любов.
Батьки, які плачете над дітьми, що заблукали далеко від Божого Серця, припадіть до Марії. Марія буде шукати їх, як шукала свого дванадцятилітнього Сина. І через ваші молитви Вона віднайде ваших дітей і запровадить їх до Бога.
Зрештою, в кожного з нас буває час, коли ми не сміємо звертатися до Бога і наша гріховність видається нам страшною стіною між Богом і нами. Тоді шукаймо втіху у спілкуванні з Пресвятою Богородицею, бо впевнені, що Вона, як рідна мати, не відвернеться від нас, з якою б ганьбою ми до Неї не прийшли. Засилаймо щирим серцем до Матері Милосердя молитвенну жертву «Богородице Діво» і з довірою, надією і любов\'ю кличмо: «Пресвятая Богородице, спаси нас!» І вона вислухає і допоможе, бо «ще не чувано ніколи, щоб Вона не помогла».
о. Олександр Селезінка
"Сівач", серпень 2008 Ч. 8 (107) рік 10