Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

Дорогі брати і сестри!

Ми часто говоримо про майбутнє Небесне Царство, зичимо його нашим спочилим родичам й віримо, що Наш Всемилостивий Отець туди нас провадить. Ми сподіваємося на те, що майбутнє життя для нас буде вічним життям і проходитиме воно в повноті радости й постійному переживанні Божої присутності. Але сьогоднішнє євангельське читання нагадує нам про іншу грізну перспективу, яку ми неодмінно повинні враховувати. Це реальність вічних страждань, реальність майбутньої відплати за всі провини, вчинені нами протягом життя. І ця згадка про іншу перспективу має бути застереженням для кожного з нас.

Пам’ять про пекло не повинна вганяти нас у глибокий розпач і тривогу. Не кожен, хто переходить через дорогу, потрапляє під машину. Не кожен альпініст, здіймаючись на стрімкі скелі, падає додолу. Але і пішоходові на дорозі, і альпіністові в горах допомагає вберегтися від небезпеки пам’ять про неї. Ми рятуємося від небезпеки, діючи згідно з визначеними приписами й рекомендаціями. На дорозі – згідно з нормами дорожнього руху, в горах – за альпіністськими правилами. У повсякденному ж житті застереженням від небезпек і порадою щодо запобігання їм є Божі заповіді, котрі допомагають нам подолати часом підступну й небезпечну життєву дорогу. Господні притчі ілюструють, увиразнюють ці поради й застереження.

Друге, що ми сьогодні маємо нагоду обміркувати, – це ціна людських страждань. Мистецтво бути християнином полягає не тільки у тому, щоб стійко і мужньо переносити страждання, які трапляються нам у цьому житті. Життєвий досвід спрямований на те, щоб усвідомити кожне випробування як дар Божої довіри до нас – до нашої твердости, нашої людської мужности. Зрештою, кожне наше страждання є формою співпричетности до Христової жертви. Ми можемо прийняти випробування, які посилаються нам, із розпачем, з образами, можемо без кінця скаржитися на нього: нарікати на сусідів, невдячних дітей або деспотичних батьків, на хвороби, безгрошів’я, податки. Чи стане нам легше від цього? Може й так. Але, може, саме через емоційну втечу від випробувань, через перекладання своїх життєвих тягарів на інших людей ми не зможемо повною мірою спожити плодів від іспиту, посланого Провидінням. 

Коли ж ми зможемо витримувати мужньо, з молитвою на устах, усі життєві потрясіння, коли зможемо сприймати наші терпіння як жертву за провини – свої і всіх інших людей, тоді наші випробування стануть внеском у небесну скарбницю, яку ми збираємо в небі для вічного життя.

Третє, на що неодмінно треба звернути увагу, це, так би мовити, соціяльний аспект притчі. Чи карається багатій за те, що він жив заможно? Ні, самі з себе багатство чи бідність не є ані провиною, ні чеснотою. Багатій карається в пеклі за те, що він протягом усього свого життя так і не помітив страждань ближнього – бідного Лазаря, який жив біля його дому. Може, багатій взагалі не знав, що існує така людина. Він виходив із дому, перейнятий зовсім іншими турботами. Думки багатія були цілком поглинуті проблемами, що існували в його особистому житті, в його бізнесі. Йому було байдуже до нещасть тієї людини, якій, може, він би міг істотно допомогти якоюсь мільйонною часточкою своїх прибутків.

Ціною цієї душевної черствости багатія стала для нього вічність. Адже потім, по смерти, він цілу вічність карається в пеклі за свою людську неуважність і байдужість до страждань ближнього. Ось ця сторона Господньої притчі і є для нас найбільшою пересторогою і порадою. Христос навчає нас завжди пам’ятати про людей, які є довкола, не чекаючи, коли вони звернуться до нас по допомогу і розкажуть про свої проблеми. Євангельська притча делікатно підказує, як важливо вміти вчасно помічати в своїх ближніх потребу в допомозі і своєчасно приходити до них із цією допомогою. А вона може бути найрізноманітнішою. Це може бути допомога грішми, яких особливо зараз, за часів скрути, що насувається на Україну, потребуватимуть від нас бідніші люди. Це й завжди така важлива допомога фізичною працею, яку ми можемо пожертвувати людині, яка знаходиться біля нас і сама не може сходити до крамниці, купити собі їжі, одержати пенсію або заплатити за квартиру. А часом це просто допомога порадою, співчуттям, виявом уваги до самотньої людини. Наші співвітчизники потребують захисту їхніх прав, які так часто порушуються, бо виховані в неправовій державі люди не здатні зорієнтуватися в сучасних законодавчих документах і юридичних процедурах.

Скільки наших ближніх потребують сторонньої участи у своєму житті! Довкола нас є мільйони і мільйони людей, котрі чекають на нас. Зрозуміло, годі сподіватися допомогти кожному з них. Але ми мусимо пильнуватися, аби не уподібнитися багатієві, що день у день байдуже проминав стражденного Лазаря. Може, зустріч із таким Лазарем стане для нас благословенним Христовим даром, який зупинить наше беззмістовне животіння й надасть вищого сенсу нашій присутності в суспільстві, спрямовуючи на служіння ближньому. Колись же, в майбутньому житті, ми з вдячністю згадуватимемо мить цієї зустрічі, завдяки якій нам не доведеться вже волати серед нестерпних мук, просячи, аби крапелька води прохолодила наші спечені пекельним вогнем уста. Амінь.

Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко), джерело: uapc.org.ua