Людина – в’язень власного достатку.
Лк. 12, 16-21 

Людина ХХІ століття, епохи стрімкого й надзвичайного науково-технічного й технологічного прогресу, яка живе у цьому видимому світі і шукає щастя, часто бачить його виключно у матеріальних речах. Хоч матеріальні речі не є злі самі у собі, але небезпека від них є тоді, коли вони закривають людині духовний світ, закривають Бога, інше - вічне щастя. Як це сталося з нерозумним багачем, про якого розповідає євангельська притча цієї неділі. Коли для людини основою щастя стає лише земний достаток, тоді вона не відчуває потреби іншої особи, Бога, замикається в собі. 

Якщо щастя людини є тільки в багатстві, то виникає запитання, скільки його потрібно мати, щоб бути щасливим? Але скільки б багатства людина не мала, вона не буде від цього вповні щаслива, бо земні речі, які проминають, не можуть дати людині постійний душевний спокій, який не проминає, задовольнити потреби душі. Вони заспокоюють тільки потреби тіла і то - на короткий час. Постійний душевний спокій і почуття справжнього щастя може дати людині тільки Бог Своєю любов’ю, яка не змінюється і є невичерпним Його даром і благословенням. 

Христова Церква, стараючись описати стан сучасної людини, називає її в’язнем: в’язнем матеріального світу, пристрастей тіла, гріха, надії - тільки й виключно на себе, самодостатності. Людина, втративши віру в Бога і в позаземне життя, все ж таки боїться смерті, не хоче вмирати, бо бажає жити постійно. Й тому старається захистити своє життя, огородити його муром матеріальних речей. І таким чином замикає себе в мурах цього матеріального світу, подібно як цей багач. І тільки Бог може розвалити мури цієї в’язниці, визволити з неї людину, в якій вона сама себе ув’язнила. Господь Бог, створивши людину, покликав її не лише до земного життя у тілі, а до вічного щастя, щоб радісно й блаженно жити вічно з Богом, дарувавши їй безсмертну душу. 

Причиною нещасливості сучасної людини, її ув’язнення матеріальним світом є втрата основної мети життя – повсякчас бути з Богом. Єдиною метою життя нерозумного багача стало власне задоволення, джерелом якого вважав матеріальний достаток, щедрий урожай. Але людина створена на образ і подобу Бога, тому найвища мета людини – неодмінно прийти до Бога. Людина не створена, щоб вмерти, а жити вічно й радісно. З цією метою Господь вложив у свідомість людини прагнення до щастя, до щастя вічного. Тому, шукаючи щастя, людина не хоче вмирати, а хоче жити вічно. Бо саме думка про можливість жити вічно зроджує в душі людини почуття справжнього і вічного щастя. 

Дуже важливу роль у житті людини відіграє мета. Від поставленої мети життя залежить все: життя і щастя людини. Чітко визначена мета впорядковує життя людини для її добра, створює в ній гармонію, наповнює Божим духом і Божою присутністю. Якщо головною метою життя буде Бог, то людина буде вповні щаслива і буде жити вічно й радісно. Мета надихає людину до праці, дає стимул до духовної боротьби, силу для осягнення мети життя, яку людина поставила перед собою. 

В одному містечку всі дуже дивувалися одному купцеві, який завжди з усього був задоволений. Якось його запитали, яка цьому причина. А він відповів: „Кожного ранку я маю звичай поглянути на три речі. Насамперед підношу очі до Неба, - це є найважливіша справа у моєму житті і мета всіх моїх старань. Далі свій погляд звертаю на землю і пригадую, що не надто багато потрібно для мого тіла. Нарешті, оглядаюся навколо себе, щоб побачити й переконатися, що чимало іншим набагато гірше на світі, як мені, і яким я маю якось допомогти. Саме це приносить спокій моїй душі”.

Роздуми над притчею про нерозумного багача провокують запитання: якщо щиро віримо в Бога і життя вічне, чи Бог справді займає перше і головне місце в нашому житті? 

Нехай наше духовне життя не лише допомагає вирішувати життєві проблеми, а буде виявом основної мети нашого життя – бути з Богом, утверджує її важливість у нашому житті і провадить до неї, допомагає впевнено й успішно осягнути її, осягнути вічне життя і неймовірне щастя з Богом. 

о. Михайло Чижович, редемпторист