Лк. 17:12-19.
"Один з них, побачивши, що видужав, вернувся."

Читаючи євангельську історію про чудесне оздоровлення Ісусом десяти прокажених, на перший погляд здається, що там немає нічого надзвичайного, якихось зворушливих подій. Десять осіб, хворих на проказу, зустріли Ісуса і попросили Його, щоб Він їх оздоровив. За порадою Ісуса вони пішли показатися до священиків і в дорозі стали здоровими. Насправді, якщо заглибитися роздумами у кожну деталь цієї історії, то ми відкриємо там для себе велику таємницю Божої мудрості, але до цього дійдемо поступово. 

Хвороба проказа за часів Ісуса Христа була великим терпінням і стражданням для людини і мала три виміри: 

- фізичне – тіло прокаженого було вкрите численними ранами, котрі спричиняли сильні болі. Боліло, страждало усе тіло хворого. 

- соціальне – прокажені жили за містом, щоб не заразити інших, були відлучені, виключені із громади, місцевої спільноти, вважалися особами іншої категорії. 

- моральне, духовне – хвороба вважалася карою за гріхи. Така особа відчувала себе відкиненою від Бога. 

Як бачимо, проказа дотикала фізичну, соціальну і духовну сферу людини. Історія оздоровлення десяти прокажених показує нам, що Ісус має багато способів оздоровлення людини: Своїм словом, дотиком рук, через послух і довіру людини наказам Ісуса Христа тощо. 

Наказуючи прокаженим показатися священикам, Ісус бажав їм подвійного оздоровлення: тілесного і духовного. Тут бачимо тісний зв’язок духовного і тілесно оздоровлення людини. Серед десяти прокажених було дев’ять євреїв і один самарянин. Євреї послухали поради Ісуса, бо вважали це за належне їм по праву, членам вибраного народу Божого. Вони, мабуть, вважали свою хворобу несправедливою покутою, тому їм, мовляв, і належало оздоровлення. Поведінка дев’яти оздоровлених під час їхньої подорожі до храму виявляє, що у них було хворе не тільки тіло, їхня душа була прокажена хворобою гордості і самолюбства, виключно власного добра, тому вони не спромоглися прийти і подякувати Ісусові. У цій їхній поведінці виявилася вся правда про них, як казав Христос: „По їхніх ділах ви пізнаєте їх” (Мт.7:16). Бо вчинки людини зазвичай свідчать про правдивий стан її духа, є дзеркалом її душі. 

Самарянин прийняв пропозицію Ісуса про оздоровлення – піти до священиків у щирості й покорі. Оздоровлення його стало для нього знаком великої Божої любові і милосердя, великим Божим даром. Його покора дала йому можливість побачити це і пробудила у нього віру, любов і вдячність Ісусові і спонукала вернутися і подякувати Спасителеві. З цього бачимо, що самарянин отримав подвійне оздоровлення. Він оздоровився, найперше, на тілі і став фізично дужим і сильним, повноцінним громадянином суспільства. А ще більше – оздоровився духовно, що засвідчив Ісус словами: „Встань, іди: віра твоя спасла тебе” (Лк.17:19). Самарянин відчув себе приятелем Бога. 

Оздоровитися означає відчути силу Божої ласки у собі. Щоб людина відчула силу Божої ласки у собі, у подоланні різних негараздів і трудностей, потрібно зробити два кроки: 

- найперше звільнитися від емоційної залежності, тобто сприймання всього, що відбувається довкола нас, через сферу емоцій і почуттів, навчитися не покладати надію на себе чи інших людей, а лише на Бога. 

- друге – це покласти всю надію на Господа Бога.

Для цього потрібно зробити три речі: довір’я, перемогти страх, послух Божій науці. Довіритися Богові - означає навчитися все у житті переживати разом з Богом, сприймати як Божий спосіб вирішення моїх справ і проблем. Щоб зародилося довір’я Богові, людина повинна перемогти у собі страх, тобто перевести надію з себе чи на інших людей, власне, на Бога. А для цього потрібен послух Богові і Його науці: передусім через щире намагання правдиво дотримувати записані у Святому Письмі основні Господні заповіді й настанови, уважне ставлення до голосу Святого Духа у своєму серці, а, крім того, послух досвідченим духовним провідникам і пастирям, котрі також є Божим голосом для людини. 

Всі ці кроки сприяють глибшому пізнанню Бога і Його любові, створюють тісніший зв’язок особи з Ним. А де є любов, там є довіра. Ця довіра може зародитися у душі людини, найперше, через її особисті старання. У духовному зростанні, пізнанні Бога є певні речі, котрі ніхто за нас не зробить, крім нас самих. Бо неможливо іншому побачити Бога, Який об’являється мені, не може хтось інший почути Божий голос, котрий промовляє саме до мене. Неможливо взяти від одної людини і передати іншій свій спосіб переживання зв’язку віри, любові, довір’я з Богом. До цього людина має дійти сама, співпрацюючи і співдіючи зі Святим Духом. Тільки особиста зустріч з Христом, як у самарянина, зароджує правдиву віру і любов, довіру та вдячність, дає відчути на собі силу Божої ласки. Оздоровлення душі неминуче запевнює людині оздоровлення тілесне. 

Один хлопчик був дуже бідний, ходив босий і обдертий до школи. А багач докучав йому, бо його серце було холодне до Бога, віри і своїх ближніх. Одного разу він сказав до бідного хлопця: „Якщо Бог тебе любить, то чому Він не скаже комусь, щоб дав тобі краще вбрання?” Хлопчик подумав хвилинку і промовив: „Я думаю, що, можливо, Бог не одному говорить, але вони на це не зважають...”

Як бачимо, Господь у різний спосіб заохочує людей до добрих, милосердних учинків, але людина не слухає голосу Божого через свої зачерствіле, скам’яніле серце та всуціль занедбане сумління.

Тож вчасно очищаймо наші прокази душевні й духовні і завжди за все дякуймо Господу Богу. Щоб виразно чути Божий голос у своєму серці і ніколи не почути цих слів докору від Ісуса: „Чи не десятеро вас очистилось, а дев’ятеро де? Чому вони не прийшли віддати хвалу Богу?” Намагаймося і стараймося жити так, щоб почути з уст Божих слова: „Встань, іди: віра твоя спасла тебе”.

Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ