Мт.18:18-27

«…що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?»

Євангельську розповідь про зустріч багатого юнака з Ісусом Христом у цю - 30 неділю по Зісланні Святого Духа, яка випадає під кінець року, Церква подає нам як можливість зробити певний підсумок прожитого року, чергового етапу нашого духовного життя. Словами Євангелія, які ми чуємо кожної неділі, Ісус подає нам різні науки, тобто різні поради, настанови: й, передусім, як правильно будувати своє туземне життя, щоб воно запевнило нам інше - вічне життя.

Минулої неділі ми чули історію про оздоровлення десяти прокажених, а, зокрема, про важливий плід духовного життя – вдячності Богові. Вміння християнина не тільки просити, але також дякувати Богові, свідчить про те, наскільки я вмію бачити кожне добро у житті, як Божий дар. Тобто, наскільки Бог є важливий у моєму житті, наскільки вмію серйозно сприймати Бога і кожне Його слово, з повагою ставитися до Нього Самого.

Сьогоднішнє Євангеліє про багатого чоловіка пропонує подивитися на наше духовне життя за цей рік зі сторони нашого довір’я Богові. Всі науки, які дає нам Христос, мають одну мету – допомогти нам збудувати і зміцнити наш духовний зв’язок з Богом, навчитися у всьому приймати Божу волю і вповні довіряти Богові.

Запитання, з яким звернувся багатий чоловік до Ісуса Христа: „що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?”, так само виникає і у кожного з нас. Кожного разу, коли приходимо до храму на богослужіння, ми приходимо із подібним запитанням: „що зробити, як стати щасливим?”.

На молитву до храму, на зустріч з Христом нас приводять часто різні життєві справи. Однак справжній християнин іде до церкви не просто вирішити свої життєві справи, а, передусім, зустрітися з Богом та почути Його слово, поправити стан своєї душі, свої відносини з Богом, бо від якості цього зв’язку залежить все інше у нашому житті.

Багатий чоловік питається Ісуса не лише про щасливе життя, а про життя вічне. А з яким саме запитанням ми приходимо до Божого дому? Можливо, перша думка є така: „що зробити, щоб мати добре життя?”. А як часто я іду до храму, щоб там отримати відповідь на найважливіше запитання: „що мені робити, щоб мати вічне життя? Як мені жити, щоб бути спасенним?”. Бо хто шукає у Божому храмі насамперед Самого Бога, той, зрештою, знаходить істинно щасливе життя, знаходить поради для побудови щасливого життя з Богом. Хто ж шукає просто доброго життя, той може легко розминутися з Богом, розминутися з правдивим щастям у житті.

Один місіонер розповідає, що в часі своєї подорожі по Гімалаях, сидячи на березі річки, він узяв камінь, що лежав у воді, і розбив його, щоб переконатись, чи він мокрий всередині. Виявилось, що він був зовсім сухий, хоча багато років пролежав у воді.

Сьогодні є багато таких людей, які є також сухі й тверді своїми серцями, як цей камінь. Вони справді проживають під Богом, бо Він всюдиприсутній, але Бог, на жаль, не живе в них. У цьому сенсі наші серця повинні бути подібними до губки у воді, яка наповнює її до глибини. Так і наші серця мають бути в Бозі, а Бог - у них.

Практикуючі християни іноді запитують себе: а що є причиною того, що не завжди вдається знаходити щастя у житті? Коли ми сповідаємося, причащаємося, але, по суті, не виносимо з храму Божого слова і не несемо його у щоденне життя, то тоді ми йдемо з Ісусом лише до дверей храму і залишаємо Його тут. А направду повертаємося у щоденне життя з власними переконаннями, з пустими руками. Таким чином ми продовжуємо будувати своє життя самі, без Бога і Його допомоги.

У відповіді на запитання чоловіка про те, як осягнути життя вічне, Ісус говорить про заповіді. Ті, хто з певних причин охололи в духовному житті і відійшли від церкви, часто-густо "виправдовують" себе приблизно такими от словами: „А для чого мені така віра, така церква, якщо там одні накази і заборони, які обмежують мою волю: це є зле, того не можна робити?”.

Хоч заповіді, здебільшого, і починаються зі слова не, насправді Бог нічого нам не забороняє. Направду ж, як наголошує Святе Письмо, "Господь є Дух; а де Дух Господній, там свобода" (2 Кор.3:17). Себто там справжня свобода: і саме з Ним і в Ньому, в Бозі.

Тим більше, що Він жодним чином не стоїть над нами як сторож, не ходить крок у крок за нами як поліцейський і не карає нас зразу за кожний гріх. Він ніяк не тримає нас за руку, коли ми робимо щось зле і не каже: цього не можна, того не бери, там не йди. Бог лише попереджає і застерігає нас перед тим, що може статися, якщо не дотримуватися Його заповідей, про негативні результати таких наших вчинків. Бог дав нам Свої заповіді й настанови - як дороговкази, як добрі поради у побудові життя: якщо хочеш мати добре життя, чини так і так; якщо будеш чинити протилежно, отримаєш таке чи таке зло. Він просто пригадує нам про особисту відповідальність за власні вчинки.

Сьогодні ми прагнемо докладати всіх зусиль, щоб збудувати в нашій незалежній державі дійсно вільне, цивілізоване й демократичне, справедливе, заможне й щасливе суспільство: для всіх та кожного. Разом з тим єдиний, у цьому сенсі, порятунок і шлях: як для кожної окремої людини й родини, так і для цілого нашого народу й держави та, загалом, усього світу, — правдиве й щиросердне навернення до Бога і виконання Його святих заповідей.

Й тому серед різних обставин життя з твердою вірою просімо, як апостоли: „Господи, до кого нам іти? У Тебе - слова життя вічного”. Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист