Всечесніші отці!
Достойні молільники!
Безмежно вдячний вам, що ви сьогодні прибули у нашу церкву, щоб разом прославляти Бога та роздумувати про чудесне свято – Богоявлення. Назва цього свята надихає нас думати про те, що явився Бог. Як, де і для кого він з’явився? Святе Писання дуже виразно пише, що «Ісус прибув із Галілеї на Йордан» з метою, щоб христитися. Знавці святих писань навчають, що Спаситель пішки пройшов 96 км на річку Йордан, а це значить, що він показав усім людям, що Таїнство святого Хрещення повинно бути для нас надзвичайно важливим та відповідальним, бо він своєю відповідальністю надавав йому такої важності. Христос став у ріці Йордан, у його водах і це давно передбачував автор псалмів, бо написано наступне про дивну поведінку води: «Що з тобою, море, що ти кинулось тікати, і з тобою, Йордане, що ти назад повернувся?» (Пс 114,5). Побожний автор псалмів хоче відобразити несумісність акту хрещення для Божого Сина, котрий мов грішник став у води й наближався до святого Івана Хрестителя, щоб похреститися. Звичайно, Іван боронився, щоб не виконувати цього обряду та пробував вказувати Ісусові, що це йому потрібно у нього христитися, але Спаситель повідомляє його, що в такий спосіб їм потрібно здійснити всяку правду. Ось так спокійно мудрі та божі мужі вирішують питання. Через хрещення Спаситель прирівняв себе з тими, хто подібно як і він входили у воду та приближувалися до Івана отримати хрещення. А ще у цьому акті хрещення вбачають смерть, як вхід і занурення у воду; та воскресіння Ісуса Христа, коли він вийшов із води. І коли Спаситель став на березі після хрещення сталося щось неймовірного: розкрилося небо, на Божого Сина став сходити Святий Дух у виді голуба, що помазав Месію; теж, пролунав голос Отця із неба: «Це Син мій любий, що його я вподобав» (Мт 3,17). Голос Отця, що почули присутні там люди, був важливим свідоцтвом, як пророцтво, що приходить із неба. В Ісуса було два свідки: голос із неба та пророцтво святого Івана Хрестителя. Отже, в такий спосіб людям об’явилася Пресвята Трійця, а з неї Син Божий, як Друга Особа Божа, котрий не перестав бути Богом, хоч прийняв людське тіло. Це – незвичайна подія, дуже важлива подія для усіх народів землі, в котрій сам Бог Отець став свідком для свого Сина, де з’явився також і Святий Дух, що ширяв мов голуб у небесних просторах, а Божий Син стояв разом із мешканцями землі на березі ріки й скромно приймав свідоцтво про себе, але не для себе, тільки для тогочасних людей й усіх мешканців нашої планети, що за чергою появлялися на землі до сьогоднішнього дня та будуть її мешканцями до кінця світу.
Свідоцтво Отця Небесного, про Ісуса Христа, як свого Сина, означає рівність божества, відображення досконалості Небесного Отця, нашого Творця, ясний образ його єства, його суті. Святий Іван Золотоустий про свідоцтво Отця описує так: «Це – Син мій, разом зі мною послав на себе Святого Духа і в той же час прийняв Духа, котрого послав; він роджений перед віками, а не створений; … Це Син мій по природі, а не по благодаті, Син мій – вічний як я, а не молодший, не отримавши буття пізніше; Син мій – єдиносущний мені, як світло від світла, як життя від життя, як правда від правди, як сила від сили, як Бог від Бога. Я родив, він родиться; між мною, а ним немає чогось посереднього … Назва вродження – людська, а предвічне вродження – таємниче» (св. І. Золотоус., промова на слова «Це Син мій любий…»).
Це важливо для нас, щоб ми знали й були твердо переконані, що Ісус Христос – Бог, один із Пресвятої Трійці, а його родитися, означає сутність й вічність Пресвятої Трійці: Отця, Сина й Святого Духа. Щоб нам збагнути до кінця хто такий Бог – неможливо, бо ми люди, його творіння, нам вистачить знати стільки, скільки знаємо, щоб бути спасенними та вічно щасливими. А він, Син Божий ступив у воду й охрестився, щоб змити гріхи всього світу, людства, що він пізніше довершив, помираючи на хресті й воскресаючи з мертвих. До Никодима Христос відізвався так: «Коли хтось не відродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже» (Ів 3,5). Ми з вами відроджені з води і Духа, коли прийняли Таїнство святого Хрещення, але це відродження повинно продовжуватися через звільнення себе від різного способу провин, котрі ранять нашу душу протягом життя. Христос залишив для нас інше Таїнство – Покаяння, з котрого ми повинні часто користати, щоб продовжувати освячувати свою душу через каяття за наші провини. Господь залишив нам різні свідоцтва вірності, як своєму народові, знаки на небесних просторах. Пригадаймо сьогодні, коли говоримо про хрещення Ісуса та святимо воду, як силу Бога, в котрій відроджуємося; про союз між Богом та Ноєм, залишений після потопу, як «лук у хмарах». Ця веселка на небі, котру бачимо після дощу чи в інший час повинна пригадувати нам заповіт Бога, що обіцяв більше не губити людей потопом за їхню невірність йому. Це не означає лише випаровування води й утворення певного кольорового луку, веселки, але цей лук повинен нам пригадувати вірність Бога людям й надихати нас бути завжди вірними Богові. Піднесімо очі вгору, щоб бачити знаки, котрі залишає нам Творець, як знаки, що надихають нас для нашого освячення й спасіння. Хай свято Богоявлення, пам'ять хрещення Ісуса у Йордані надихає нас до вірності Богові, до вдячності йому за його стихії, котрі він покликав не просто для існування. Одна із стихій вода – підтримує у нас життя, є складовою нашого тіла, взагалі без неї неможливо уявити собі життя. Тому, бережно ставмося до води, бо у ній знаходимо і життя, і здоров’я. Не забруднюймо її, бо у ній христився Господь. З вдячністю користаймо з неї, бо її існування встановлено Богом. Стихія слухається Бога, виконує його розпорядження, будьмо й ми, як духовні особи й наділені розумом створіння слухняні Волі нашого Небесного Отця.
† Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ
19.01.2006, св. Юр