Преподобні та преподобні отці, сестри й брати!
Достойні учасники моління!
У сьогоднішньому євангельському читанні зібрані події обряду очищення Марії і це сталося сорокового дня у святині. І було встановлено, щоб багатші батьки приносили ягня на всеспалення, а бідні – пару горлиць або двоє голубенят. Інший описаний обряд – представлення Ісуса в єрусалимському храмі, тому що Господь наказав людям, щоби народжений перший син належав йому. «Посвяти мені всіх первенців; усе, що між синами Ізраїлю вперше розкриває матірну утробу…» (Вих 13,2). Сталося так, що Ісуса зустрів праведний та старшого віку чоловік на ім’я Симеон, котрий прибув теж до святині. Надприродним способом цей старець дізнався, що принесене дитя – обіцяний Месія. І тут надзвичайно важливо те, що подія відбувалася у святині. А про даного старця Святе Писання говорить, що він був праведний й побожний, а до усього цього, через його чесний стан життя сам Святий Дух провадив його. Це Святий Дух відкрив йому, що він не зазнає смерті аж поки не побачить Господа. Важливо, що прихід людини до святині на зустріч з Богом відбувається за справою Святого Духа. Тому, приписувати собі даний чин було б великою помилкою. Надзвичайно важно й те, що духовний стан Симеона, в котрому він знаходився, дозволяв йому взяти на руки Ісуса Христа та промовити пророчі слова, котрими він вбачає спасіння та світло на просвіту поганам. Старець, також, вказуючи на Ісуса Христа, представляє його як рівень, знак, по котрому люди будуть орієнтуватися на падіння та вставання. Він – слава Ізраїлю, а Марії пророкує, що меч прошиє її душу. Ось, яка сила від спілкування із Святим Духом, котрий стається завжди духовним провідником кожної людини, якщо вона цього забажає. Вдумаймося в це, що Симеон досягнув поважного віку, котрому Господь продовжував життя, для виконання певного завдання у храмі, коли до нього принесуть дитя-Ісуса. Він прийняв дитя на руки та пророкував й радо проголошував, що тепер готовий відійти до вічності. Подібно й пророчиця Анна, котра, як вдова посвятила своє життя перебуванню та служінню при храмі. Святе Писання звертає увагу, що вона не відходила від храму, а вдень та вночі служила Богові в постах та молитвах. Її вік сягнув, мабуть, поза сто років, тому що сім років жила з своїм чоловіком, вісімдесят чотири роки перебувала як вдова, а в тринадцять чи чотирнадцять років, мабуть, вийшла заміж і разом це складає 104 або 105 років. Її служіння – це молитва й піст; вона, пророчиця, теж прийшла до святині в цю пору, коли туди принесли Ісуса. Сповняла свою місію бездоганно, на що звертає увагу писання, бо вона прославляла Бога та розказувала усім про нього. Ось, така коротка історія свята, котре полягало на принесенні Ісуса до святині, де посвятили його Господові та принесли відповідну жертву.
У даному тексті нічого не згадується про священиків святині, котрі приносили жертву, про прислугу, звертається увагу на головних осіб, котрими поза святою Родиною були праведний Симеон та пророчиця Анна. Їх, можемо сказати, Господь тримав при житті для того, щоб вони, як вірні слуги Божі, сповнили своє завдання, котре полягало на короткій зустрічі з Богом, але вимагало довголітньої та солідної підготовки до цього. Ісус Христос – це осередок їхнього життя, це той, від кого вони почули слова "встань і ходи" і не перестають ходити путями заповідей Господніх.
Коли згадуємо про наше покликання до стану чернечого, священицького чи мирянського, воно також вимагає насамперед гідної відповіді, що полягає не в здобуванні та нагромадженні дочасного добра, не в придбанні та ношенні одежі, не в шуканні вигідних умов життя, але вимагає праведності та постійної вірності Богові. У читаному сьогодні тексті згадується, що Анна постійно перебувала при храмі та служила Богові. Господа вона не бачила, але послугу, котру чинила, завжди виконувала в його присутності, бо знаємо про всюдиприсутність нашого Творця.
Усім вам відомо, що єпископи нашої Церкви брали участь в «ad limina Аpostolorum» (до погорів Апостолів), котра проходила від 28 січня до 2 лютого 2008 р. Це означає, що ми мали зустріч у Ватикані з Святішим Отцем та з представниками різних Коґреґацій, на чолі з їхніми Префектами-Кардиналами. Цей візит означав єдність нашої Церкви у Вселенській Церкві, означав увагу проводу Вселенської Церкви до життя, зокрема духовного у нас. Святіший Отець у своїй промові до нас дякував Богові за розвиток Богопосвяченого життя, але згадав про «деякі труднощі, зокрема у вихованні відповідальної слухняності ченців та черниць і їхньої співпраці в потребах Церкви» (Св. Отець, Промова 01.02.08’). «Папа підтримує нас та супроводжує у нелегкій місії, і вітає священиків, представників чернецтва, дітей, молодь, родини, хворих; тих, хто зазнає труднощів та увесь християнський люд». Духовний візит наших єпископів у Ватикан повинен стати глибшим викликом служіння Богові кожної особи нашої Церкви, починаючи від наших маленьких мирян і закінчуючи рядом нашого священства, чернецтва та єпископату. А тому, що сьогоднішнє свято присвячене у винятковий спосіб тим, хто покликаний жити у чернечому стані, дозволю собі звернути увагу на те, на що вказав Папа: присягу слухняності. І суть чернечої слухняності чи послуху полягає у тому, щоб підпорядкувати себе особам, котрі відповідають за провід у Церкві. А такими будуть Святіший Отець, наші єпископи, різного рівня настоятелі у чернечих спільнотах. Ніхто не може виключати себе з-під послуху законній владі, стверджуючи, що «бажаю бути вірним своїм внутрішнім натхненням». Шлях тривання при своїх переконаннях здебільшого це – ставатися фанатиком певних ідей, часто помилкових. Бо в історії не бракувало й не бракує у сьогоднішній час людей, теж духовних, котрі непохитно вірні своїм помилковим й фанатичним поглядам. Через слідування за своїми власними бажаннями, такі особи приносять шкоду не лише собі, але й інших впроваджують у блуд. Спаситель строго звертався до книжників та фарисеїв, як до лицемірів, що замикали Царство Небесне людям і самі туди не прямували (пор. Мт 23,13). Слів Ісуса Христа ніхто не відмінив, вони знані й актуальні до сьогодні: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує, гордує тим, хто послав мене» (Лк 10,16). Тому, хай це свято Стрітення ГНІХ допомагає нам усім збагнути волю Бога, котрий кличе кожну людину до вічної радості, встановлюючи певні правила та наставників, щоб легше осягнути вічне спасіння. Це відноситься і до богопосвячених душ, і до кожного мирянина. А в цьому чудовий приклад дала нам Пресвята Родина, виконуючи докладно приписаний закон, а також праведний старець Симеон з пророчицею Анною, котрі вірно служили Богові кожного дня і не віддалялися від проводу тодішніх представників.
Вітаю сьогодні поставленого у священство отця Андрія, котрого Господь покликав до праведного служіння. Бажаю тобі, дорогий наш брате у священстві, щоб твоя дорога була «одяганням в правду та праведність». Цього шукай, за тим лише побивайся, все інше залиши, щоб ти не відступив від вірного служіння. Ти покликаний бути слугою, а слуги не надіються пошани та поваги, їхнє завдання гідно виконувати свою службу. Дорогий священику, візьми собі глибоко слова святого І. Золотоустого, котрий картав священиків та єпископів, що займалися та дбали про доходи у церкві, а забули про своє властиве призначення. Він пригадував про безплідність служіння, бо священики Божі не займаються відповідним ділом (пор. св. Іван Золотоус., Бесіда 85 на Мт). Віддаю тебе, дорогий священику, в опіку Божій Матері та ангелові-хоронителеві, хай ведуть тебе дорогою праведності та постійного освячення.
† Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський
Церква св. арх. Михаїла, Львів
15.02.2008