Мт. 6: 14-21
"Ти ж, коли постиш, намасти свою голову і вмий своє лице."
Сьогоднішня неділя, яку називають Сиропусною чи також Неділею прощення, розпочинає особливий час, який триває десяту частину від цілого року: час покаяння, покути та особливої молитви. Час, котрий християни всіх віків, неначе ту біблійно-євангельську десятину, віддають Богові. Цією десятиною і є Великий піст, період особливої християнської аскези та духовного подвигу, бо приготовляє нас до особливого, найбільшого християнського свята – Пасхи Христової.
Сиропусна неділя - це остання неділя в приготуванні до Великого посту. Вона є порогом, дверима до Великого посту. Для того, щоб гідно провести час посту, необхідно виконати певні умови. І ці умови та мету пригадує нам Христос у Євангелії цієї неділі.
Піст - це не тільки і навіть не стільки дієта щодо певних страв, а це - засіб, який, у поєднанні з ревною молитвою, має допомогти нам очистити душу з гріхів. Й завдяки цьому осягнути основну мету посту - відновити зв’язок любові душі з Богом. Тому діла покути і покаяння потрібно виконувати не лише для самого обов’язку, а наповнити їх духом любові й милосердя.
Піст – стриманість від окремих страв, надмірних, гучних забав та натхненна, посилена молитва мають користь для душі і вартість перед Богом лише тоді, коли наповнені духом любові. Подібно - як віра без діл мертва, - так піст без любові мертвий. Правдивий християнин під час посту має стримуватися не тільки від якихось страв, зайвих забав, а старатися - причому, і не тільки в період посту, а ПОСТІЙНО, ПОВСЯКЧАС - стримуватися, передусім, від всяких гріхів. І що набагато приємніше Богу.
Хто справді постить, той не зневажає сотворених Богом і добрих та корисних плодів землі, а навпаки - за їх допомогою відмовляється від участі у ділах диявола. Тобто від всіх тих гріхів, що неодмінно ведуть нас до згуби й погибелі. Постити – означає шукати правди і спасенного та зцілюючого світла Божого Слова, Божественного та Святого Причастя, Святих Тайн, плекати в собі діла любові та справедливості. Це значить перемогти некорисні й гріховні бажання тіла та його пристрасті. А хто стримується лише від харчів, водночас перебуваючи в причетності до діл темряви, - той по-справжньому не постить.
„Ти постиш, - каже Іван Золотоустий, - добре, але покажи мені це в своїх ділах. Не лише твій рот щоби постив, але й око й вухо, ноги і руки, всі члени тіла. Руки, щоб були чистими від несправедливого майна, ноги нехай постять так, щоб не ходили по недозволених забавах, очі нехай постять так, щоб не дивилися похітно і лакімно. І твої вуха нехай постять, а піст вуха є в тому, щоб ти не слухав очернення і брані, і злих поголосок. Із цього видно, що тільки той християнин правдиво і достойно постить, котрий не лише здержується від скромних страв, але й гріхів стережеться”.
Отже, час посту – це час покути, покаяння і навернення, духовного очищення, відновлення зв’язку любові з Богом. Все це має вартість, коли провадить до любові Бога і ближнього, відновлення єдності, спільноти з Богом і ближніми.
Другою важливою умовою доброго посту є прощення, примирення з ближніми. В ньому виявляється щирість нашої любові, зв’язку з Богом. Примирення з ближніми провадить душу до примирення з Богом. Таким чином осягаємо мету посту – відновлення спільноти, єдності з ближніми і з Богом.
Важка кривда, несправедлива образа створює в душі рану, біль, відразу - невидимий бар’єр до кривдника. Через непрощення образ і кривд ближнім людина робить шкоду, насамперед, сама собі. Бар’єр гніву позбавляє людину можливості користати з Божих ласк і благодатей. Бо холодом гніву ніколи неможливо розтопити льоду образи. Прощення образ і неправд кривднику дозволяє позбутися цього внутрішнього бар’єру, який закриває доступ Божій ласці й благодаті, Божому світлу до душі.
Історію життя неможливо змінити, повернути назад. Але прощення допомагає нам змінити спосіб підходу, пережиття минулої неприємної події, образи – сприймати її більш спокійно, без болю. Все те, що не буде порушувати нашого душевного спокою.
Один філософ у старості написав дуже цікаві спогади зі свого життя. Він пише: „У молодості я молився: „Господи, дай мені силу, щоб я міг змінити світ”... Ставши дорослим чоловіком і зрозумівши, що пройшла половина життя, до мене дійшло, що я не змінив жодної душі. Тоді я почав молитися отак: „Господи, зроби так, щоб я міг змінити всіх тих, із ким спілкуюся, мою родину, друзів, і тоді буду вдоволений”... Тепер я вже - стара людина, дні мої полічені, починаю розуміти, яким я був нерозумним... А тепер моя одна із молитов звучить так: „Господи, дай мені ласку, щоб я сам змінився!” Якщо би я просив Господа про це від самого початку, то не змарнував би свого життя”.
Отож, нехай благословенний час Великого посту буде для нас радісним часом пошуку за тим неоціненним скарбом, яким є Божа любов. Нехай нас від цього пошуку ніщо не відволікає: ні лінивство, ні пустопорожні земні розваги, ні тлінні "скарби" цього світу - гріховного, беззаконного й безбожного.
Нехай радісний ентузіазм шукача вічного - Божого скарбу буде символом нашого духовного подвигу. Щоб тоді, коли в день Пасхальної радості з лона землі вийде Небесний скарб - наш Воскреслий Спаситель, з нашого нутра могла вийти - разом з ним - наша обновлена й очищена особа, наша душа. Та, яка засяє золотом у Небесному світлі та стане причасницею вічного - блаженного життя у Царстві Божому.
о. Михайло Чижович, редемпторист