Ів. 12, 1-18
Шосту неділю Великого Посту Христова Церква називає святом Входу Господнього у Єрусалим. Сьогодні ми згадуємо і святкуємо цю подію не лише як історичний спогад, а подію, яка має глибоке духовне значення для нас. Ісус урочисто в’їхав в Єрусалим, бо Він прославився в ньому Своїм славним Воскресінням з гробу. Цим урочистим в’їздом у Святе місто Ісус засвідчив Свою гідність Царя Небесного, Божого Сина, хоч за кілька днів по тому чекали Його страшні муки і смерть на хресті. Однак Ісус все це переміг силою Своєї любові і Воскресінням з гробу третього дня силою Свого божества.
Ця картина в’їзду Господнього відбувається в душі кожного з нас. Найперше у Тайні Святого Хрещення ми, християни, відрікаємося сатани і всіх діл його, складаємо присягу вірності Христові, обіцяємо любити Христа, виконувати Його заповіді й настанови. Душа охрещеного наповнюється Божою ласкою і це нагадує ті радісні вигуки „Осанна!”. А за короткий час життя саме ми, християни, „що в Христа христилися, у Христа зодягнулися” (Гал. 3, 27), відчужуємося від Христа, переступаємо заповіді Божі, розпинаємо свого Бога нашими провинами, переступами і гріхами.
Скільки разів Христос приходив у наш особистий духовний Єрусалим, до нашої душі, особливо під час cповіді і Святого Причастя? Як тоді душа дякувала Спасителеві і кричала ,,Осанна!”. І скільки разів, чинячи гріхи й беззаконня, противні Богові, та ж душа на все горло кричала: ,,Розпни!”. Тому сьогодні кожен з нас нехай запитає себе: ,,А що очікую я від Ісуса? Що я міг доброго зробити для Ісуса і що зробив за час посту? Чи подобається Йому мій духовний стан, моя душа Ісусові зараз? Чи за весь тривалий період Великого посту ми щиро покаялися у своїх помилках і спотиканнях, укріпили свої духовні сили, у т. ч. через слухання, читання й розважання над Словом Божим, простили образи ближньому, вчинили добре діло чи пожертвували милостиню?”
Коли бачимо, як Бог нам допомагає, ми також готові вигукувати: ,,Осанна!”. Але ось коли зустрічаємося із болями й терпіннями, з важкою працею чи кривдою, чи своєю нетерпеливістю не кричимо тоді: ,,Розпни!”? Задумаймося і даймо відповідь і собі, і Христові: чи готова наша душа умерти і воскреснути з Ним, Який входить нині до Єрусалиму наших душ?
Тому сьогодні, коли весь світ вийшов вітати Небесного Царя, спішімо також і ми привітати Його не тільки зеленими вербовими галузками. Але, насамперед, покладімо Йому до ніг наші плоди покаяння, молитви та посту, а особливо діла милосердя. І на відміну від багатьох мешканців тогочасного Єрусалиму, вітаймо Його з розумінням та переконанням, щоб коли Ісус буде піднесений на хресті, ми змогли побачити в Ньому нашого Царя, піднесеного на Свій трон. І тоді, в ту божественну ніч переходу від смерті до життя, зможемо заспівати словами царя й пророка Давида: „Хай Воскресне Бог і розбіжаться вороги Його! І хай тікають від Його лиця ті, що ненавидять Його” (Пс. 68, 2).
Нехай сьогодні наша радість буде справжня, а пісню прослави співають не лише уста, але й розум і воля. Нехай все наше життя стане прославою Того, Хто відкупив нас від смерті. Бо коли приймаємо Христа у своє життя, називаючись християнами, то будьмо вірними Йому і в радості, і в смутку. Нехай нашу вірність не захитають ніякі терпіння та випробування, бо знаємо, що Господь близько. „І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серце і думки наші у Христі Ісусі” (Фил. 4, 7), а наше життя стане піснею прослави і благословення: „Того, Хто йде в ім’я Господнє” (Мт. 21, 9).
У монастирі помирав монах, який нічим особливим не відзначався у своєму житті. І там був такий звичай, що біля помираючого збиралися всі монахи і були до тих пір, доки він не віддав Богові духа. І ось, стоячи при ліжку того монаха, вони були здивовані, що він почував себе веселим і щасливим. Тоді вони здивовано запитали його: „Скажи нам, брате. Чому ти такий радий та веселий у часі завершення свого земного життя?" Він відповів: „Чесні браття і отці, ви добре знаєте моє життя. Але ось що недавно трапилося зі мною: я бачив видіння, що був на суді Божому. І ангели винесли список всіх моїх гріхів, прочитали їх мені і запитали: „Чи ти знаєш, що це твої гріхи?” Знаю, - відповів я, - але від цього часу, відколи я покинув цей грішний і беззаконний світ і постригся у монахи, я повсякчасно приносив моє щире покаяння перед Господом. І тепер, коли покидаю цей світ, відходжу з повною і твердою вірою, що Господь простив мені всі мої помилки й провини і не відкине мене, Свого вірного слугу”.
Щасливою і блаженною є людина, яка може промовити подібні слова про своє життя на землі. І зовсім навпаки: "Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а [безсмертну] душу свою занапастить?" (Мт. 16, 26).
Дорогі в Христі брати і сестри! Як кожна подія з життя Ісуса Христа, а також Пречистої Діви Марії чи інших святих та праведників, має за ціль чогось нас навчити, зробімо висновок і з історії нинішнього свята. Квітна неділя показує нам нестійкість і проминущість людської слави та, загалом, марність земного щастя, постійної і невгамовної гонитви у збиранні й накопиченні суто земних скарбів. Радість і смуток тут на землі – це як дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо колись тріумфувати з Христом у небі, мусимо, найперше, тут, на землі, перейти з Ним Страсний тиждень і Голготу. І тільки тоді зможемо, як Він, увійти там і туди, де вічний тріумф, неймовірна радість і воскресіння. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист