Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішнє євангельське читання (Ін. 20:19-31) про зустріч Христа з Фомою – недовірливим Фомою, який намагався на практиці перевірити те, про що лише чув, – ставить перед нами одну дуже важливу проблему, проблему екзистенційну: як узгодити потребу критичного вивірення почутого і довіри тим, хто на цю довіру заслуговує…

У чому була провина Фоми? Він не покладався на авторитет своїх товаришів. Він виявив їм недовіру. І саме через те Христос м’яко, по-батьківському не те, що дорікнув, а підказав апостолові, а через нього й нам, що віра і є досконалим способом пізнання правди: блаженні, що не бачили й увірували (Ін. 20:29)!

Чи вчить Христос нас легковірности? Ні в якому разі! Навпаки, Церква завжди застерігатиме народ від поверхової довірливости, вчитиме насторожено ставитися до тих, кого Сам Христос визначав як лжехристів, лжепророків, до проповідників сумнівних істин, до шахраїв, яких так багато приходить до нас у різні часи, намагаючись використати нас  у своїх інтересах.

Але є люди, є інституції, які заслуговують на нашу довіру. Зрештою, на взаємній довірі побудована вся людська цивілізація. От скажіть мені: адже ніхто з присутніх не бував ніколи в Австралії, не говорячи вже про Нову Гвінею або якісь інші екзотичні країни? Але ми віримо, що вони існують! Бо ми довіряємо мандрівникам, тележурналістам, ми віримо географам, які описують ці країни. Так само ми приймаємо на віру вчення про будову матерії, про атоми, про молекулярну структуру клітин. Ми віримо серйозним і відповідальним вченим – бо довіряємо їм. І ми обираємо тих, кому варто довіряти.

Сучасне інформаційне суспільство ставить перед нами надзвичайно широку амплітуду вибору. Тільки соціяльні мережі вирують від різних, часом дуже панічних, чуток і оголошень, попереджень та застережень. Усе це звалюється на нас як лавина… І тут мудрість і відповідальність кожної людини повинна підказати, кому саме можна довіряти. Бо перевірити всього ми ніколи не зможемо: ми не зустрінемося з усіма тими людьми, про яких пишуть, не буватимемо в кожному з тих місць, які описуватимуться, не братимемо участь у всіх тих акціях, про які нам повідомляють. Отже, найважливіше – обрати гідну довіри інституцію чи людину!

Христос пропонує нам таку інституцію – апостольське зібрання. Апостоли, яким уже являвся Христос, сповістили Фомі про воскресіння, про те, що Христос явився перед ними в тілі. Фома мав повірити своїм друзям, мав повірити апостольському зібранню  (Ін. 20:24-25)…

Церква Христова і нам пропонується як єдина інституція, яка заслуговує на довіру і яка має завжди триматися так, щоб цю довіру виправдовувати. Чи не робила Церква у своїй історії прикрих помилок і навіть певних падінь? Робила, бо вона не лише Божа, але й людська інституція. Нам часом соромно читати про середньовічну Церкву, про благословення нею хрестових походів, про інквізицію та переслідування інакодумців й іновірців, релігійні війни, співучасть у злочинах жорстокої влади. Та й недавня історія ХХ століття теж не завжди у доброму світлі показує нам Церкву. Але є в Церкві конкретні люди, а є Церква  – як боголюдська інституція: містичне Тіло Христове! Саме ця її природа виявляється в найвищих зібраннях Церкви – церковних соборах, у Святому Письмі і творах Отців Церкви, які пропонують нам найбільш ґрунтовну, важливу доктрину, основи якої не змінюються від часу, і які складають міцний і надійний фундамент для нашого з вами християнського світогляду.

Христос приходить до учнів. Він не дорікає Фомі за те, що той не повірив, Він дає йому торкнутися Своїх ран на тілі. Мабуть, Христові, як людині, все ще болів дотик до цих ран. Але водночас Він навчає Фому: ”Блаженні, що не бачили й увірували”.

У Церкві ми навчаємося віри, вчимося обирати тих, хто заслуговує на довіру. Ми вчимося виростати у людей, які гідні довіри. А що це означає? Це означає ніколи не обманювати, завжди говорити правду і цінувати тих, хто говорить правду.

А кого не варто підтримувати з людей довкола нас? Тих, кого ми вже впіймали на брехні та різних перекрученнях і маніпуляції. Тих, хто ховався від правди, послуговувався напівправдою і обманом із своїх причин, а потім намагався знайти для себе якесь виправдання. Навряд чи варто щоразу публічно засуджувати цих осіб. Але насторожено ставитися до них, дистанціюватися від них ми повинні. Це теж урок для нас. Водночас ми, християни, покликані нести у світ правду, яка формує наш авторитет, підтримує авторитет Церкви – як інституції, котра навіть за найбільшої деградації людства заслуговує на довіру.

Віра і довіра взаємопов’язані. Христос навчає нас бачити Себе у нашому ближньому. А, отже, Він вчить вивіряти нашу віру у Христа на взаємній довірі. Церква будується на довірі один до одного, на взаємній солідарності, яка виростає з цієї довіри і є неоціненним внеском Церкви у скарбницю загальнолюдської суспільної моралі.

Хай же і сьогоднішнє Євангеліє навчає нас цінувати цей дар віри, вчить довіряти один одному, опановувати критерії того, що ж є гідним довіри.

Ім’я Фома невірний хоч і стало прозивним, однак є для нас і взірцем, і застереженням. Взірцем того, що часом людині, аби перевірити чийсь авторитет, треба дослідно - конкретно й безпосередньо торкнутися цього предмета.

Фома спокутував усі свої провини, коли, переконавшись у реальності воскреслого Христа, так палко повірив у Нього, що закричав: “Господь мій і Бог мій!” (Ін. 20:28). Саме це є вінцем нашої віри, коли ми переконуємося на досвіді віри – і своєму власному, і цілої Церкви, у реальній присутності Христа у видимому світі, світі, де ми живемо. Саме тоді і на цій основі Він може прийти до нас із допомогою. Він може явитися нам як та могутня й надихаюча сила, що викликає в нас цей піднесений ентузіазм і натхнення, що їхній взірець дає нам навернений до щирої віри Самим Христом апостол Фома. Амінь.

Архиєпископ Ігор (Ісіченко)