Йоан 5, 1 – 15 

Не маю нікого, пане

Оздоровлення недужого при Витесді

Тридцять вісім років! Час завжди триває надто довго, коли ми поневіряємося на цій землі, поки нас не візьме, врешті, за руку Ісус. «Добре чекати мовчки від Господа спасення» (Пл. Єр. 3, 26). Та для нас з’явилося дещо нове, і оздоровлення паралітика було знаком цього, – це погляд Отця, яким Він подивився на Ісуса, коли той був у гробі, – а смерть гірша за параліч – і той самий погляд Він сьогодні звертає до кожного з нас. Його погляд шукає нас: «Бачу я, бачу бідування народу мого» (Вих. 3, 7), – сказав Господь. Віддаймо себе цьому люблячому погляду, зверненому на нас, разом з усіма дітьми Божими, а отже, з усіма людьми, які поневіряються на землі у своїх злиднях.

Цей погляд любови, співчуття нашого Отця завжди новий, Він ніколи не покидає нас. Подивімося, що ініціятива походить від Нього. Він бере все в свої руки, але в безмежній повазі до нашої людської величі, нашої свободи Він запитує: «Бажаєш одужати?» (Йо. 5, 6). І тоді час починає йти швидше. Чи відповімо ми щиро, чи скажемо з глибини серця своє бажання? Для цього потрібне наше бажання бути щирими в молитві серця. Бути щирими – означає визнати, як той чоловік: «Не маю нікого, Господи!» (див. Йо. 5, 7). Так, я не маю нікого, хто б витягнув мене з моєї біди.

Наше визнання вже багато означає, бо так чи инакше, поневіряючись у цьому світі, ми завжди розраховуємо на когось, на щось, і, зрештою, на себе самих. Якщо ми визнаємо, що всі ці наші опори нетривкі, це вже стає початком нашого визволення, нашого шляху до правди. Ісус нагадує нам: «Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5), нічогісінько. То ж важливо бути відкритим, уміти чекати, бути впевненим в Його словах. «Добре чекати мовчки...» (Пл. Єр. 3, 26).

Ми можемо помітити, що, як це часто трапляється в Євангелії, Ісус порушує приписи формалістської релігії саме суботнього дня, щоб показати, що насправді означає субота. В цей день людина має перестати працювати, тоді як Бог не перестає працювати ніколи. «Отець мій творить аж по сю пору, то ж і я творю» (Йо. 5, 17), – каже Ісус. Справжня субота полягає в тому, щоб дати можливість Отцеві діяти, в той час, який Він вибере. В нашій молитві нема ультиматумів. Нам потрібно вміти чекати терпляче, у тиші, з надією; і тоді, якщо ми не відступаємо, твердо триваємо у вірі, ми вже з Ним, ми вже воскресли.

Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007