Зцілення десятьох прокажених (29 неділя по Зісланню Св.Духа)

Одного разу коли Господь Ісус Христос йшов до Єрусалиму на свято Пасхи. При вході в одне з селищ зустріли Його десять прокажених. Не можна було без жалю дивитися на цих нещасних, бо проказа - ця страшна і заразлива хвороба, в той час була сильно поширена, - вона викликала неймовірні страждання. Одержимі цим тяжким недугом покриті були смердючими виразками. Тіло страждальців піддавалося гниттю і розкладанню. Відгнивали і відпадали їхні частини. Обличчя їх робилися невпізнанні. Ці нещасні, крім нестерпних фізичних страждань, відчували і гіркі моральні муки, бо за законом Мойсея вони при захворюванні повинні були показатися священикам, які, встановивши дійсність захворювання проказою, зобов'язані були оголосити їх нечистими і тоді вони виганяли з товариства, не мали права мешкати в містах і селах, змушені були поневірятися в безлюдних місцевостях, не мати навіть права пити воду з річок та інших громадських водойм, щоб не заразити їх. Архімандрит Рафаїл (Карелін) каже : « Коли прокажений помирав де-небудь у лісі або при дорозі, то навіть хижі птахи не клювали його труп, заражений смертоносною отрутою, і звірі обходили його. Інші прокажені повинні були закопати тіло або спалити його.»

 

Ось чому ці десять «живих мерців», вигнані і знедолені усіма, не наважувалися наблизитися до Христа, але вірячи в Його могутню цілющу силу - побачивши взивали до Нього : «Ісусе наставнику, помилуй нас». Змилосердився над ними Господь і сказав : «Ідіть, покажіться священикам», бо тільки священики, за тим же законом Мойсея, мали право оголосити їх знову чистими і повернути їх до життя в суспільстві.

Удвічі прикро було тим, що мали проказу, бо вони були позбавлені надії на милосердя суспільства - на те, що друзі не потішать в скруті та утисках, що дбайливі руки близьких не перев'яжуть виразки-рани. Щоб хтось випадково не підійшов до прокаженого, той зобов'язаний був здалеку кричати: «нечистий, нечистий!». «Хворий на проказу носитиме подерту одежу, (ходитиме) з розпущеним волоссям, він покриє підборіддя й гукатиме: Нечистий! Нечистий! Доки його недуга, він буде вважатися нечистим, бо він справді нечистий; на самоті мусить жити; геть поза табором буде його оселя.» (Лев. 13, 45-46).

Далі св. Євангеліст Лука розповідає про те, як йдучи, вони очистилися. Уявіть собі приречених на повільне гниття страждальців : знедолених рідними, матір'ю, батьком, дітьми, друзями і всім суспільством. Вони вже втратили надію на своє одужання, поневірялися довший час в подертій одежі в пустельних місцевостях. І ось по дорозі отримують зцілення. Їх страшні рани зарубцювалися. Шкіра, схожа на луску, спала; показалася нова - чиста і біла, як у дитини, і ось вже вони виразно уявляли, як повертаються до сімей, як зустрічають їх сльозами радості, як вони обіймають своїх дітей, сидять у колі друзів і розповідають про велике чудо. Вони вже бачили перед своїми очима вогні рідної домівки і стіни Єрусалиму, тільки Одного вони забули: Того, Хто зцілив їх!.

З десяти чоловік дев'ять, хоча вони були й євреї – всі залишилися невдячними за дар цілення. Єдиним вдячним серед них виявився самарянин, і те що він був чужого роду (ассірієць) не завадило йому повернутися до свого Благодійника.

Праведний Йоан Кронштадській нас з цього приводу вчить « Дивуючись невдячності дев'яти зціленних, ми звернімо свою увагу самі до себе і подивимось, чи краще ми цих дев'яти та чи схожі на десятого ?» Усі ми страждаємо духовною проказою, тобто гріхами; перед чистішими і світлішими очима Божими усі люди сповнені духовної прокази і нечистоти, як ось: гордості, осудження, марнославства, суєтності, маловір’я, зла, лукавства, розпусти, нестриманості, і т.д. і т.п.
« Озвавсь Ісус і каже: «Хіба не десять очистилось? Де ж дев'ять? І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?» І він сказав до нього: « Встань, іди: віра твоя спасла тебе.» (Лк. 17, 17 - 19).

Задаючи питання, Господь дорікає невдячним людям, які отримали зцілення, але втратили Зцілителя. Юдеї хвалилися своєю вибраністю і тим, що перевершували всі інші народи кращим пізнанням Бога. Але ось - ассірієць з'явився володарем більше просвітленого розуму і благородного серця, ніж самовдоволені юдеї. Але, на жаль, ця історія повторюється з обраними і не обраними до наших днів. І сьогодні деякі з язичників і мусульман мають більш відкритий до Бога розум і вдячні Йому серцем, ніж багато тих які називають себе християнами.

«Чудо це натякає й на загальний порятунок, яке має бути для всього роду людського. Десять прокажених символізують всю людську природу, прокажених злобою, що носять на собі потворність гріха, через те вони за свою нечистоту живуть поза межами небесного міста і відстоять далеко від Бога» -блаженний Феофілакт Болгарський.

«Ніщо так не приємно Богу, як вдячна душа» - сказав святитель Іоанн Златоуст. Хоча людська подяка не зробить Бога ні більш могутнім, ні більш живим, але вона збагатить і зробить більш могутніми і живими самих людей. Подяка Богу нас звільняє від прихильності до того, з чим ми одного разу, незалежно від нашого бажання, повинні будемо розлучитися. Подяка приліплює нас до Безсмертного Бога, поблизу якого ми ніколи не будемо в житті вічному, якщо не пристанемо до Нього у житті тимчасовому. Будемо тікати невдячності, щоб сподобитися майбутніх благ.

Підемо ж за закликом Спасителя, за голосом Церкви, прислухаємось до цього що було сказано вище і подякуємо Господу за Його великі милості до нас, грішних - за радості і скорботи, за хвороби і навіть важкі втрати.
Припадімо до Його стіп, приносячи в дар Тому хто хоче народитися - Немовляті подяку, покаяння і любов і лише після цього смиренно, з теплими сльозами розчулення будемо старанно молити не тільки про свої потреби, а в першу чергу про зцілення цілої багатостраждальної України, яка довший страждала, покритої гнійною, небувало-жорстокою проказою - комунізмом - Батьківщини нашої, яка волаючи разом з пригнобленими її дітьми : «Ісусе наставнику, помилуй нас» і нехай сподобить нас Господь відчути у серці своєму Божественний тихий голос Найсолодшого Ісуса : «Встань, іди: віра твоя спасла тебе». Амінь.

Автор: протоієрей Тарас Огар, джерело: sv-paraskeva.if.ua

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ