Лк. 14,16-24.
Ходіть, усе готове


Триває приготування до величного і радісного свята - Різдва Христового, до відновлення нашої спільноти з Богом, участі у Божій сім’ї, зв’язку синівської любові з Отцем через Божого Сина. Весільна гостина, про яку розповідає Євангеліє, це образ відновлення цього родинного стосунку людини з Богом. На весіллі господар і гості радіють разом. Подібно людина може знайти радість і щастя у житті, даруючи Богові відкрите серце, і приймаючи ту любов, яку Він щедро дарує нам. 

Апостол цієї неділі говорить про важливу умову доброго приготування до Різдва Христового - духовне очищення, обновлення духа у Христі. Це вказує на основну мету народження, приходу Христа у світ – відновлення нашої гідності дітей Божих, як основної риси нашого відновлення - нашої спільноти з Богом. 

У Різдві Ісуса Бог є близько нас і хоче щоб ми були близько Нього, разом з Ним. А це означає, що ми є важливі для Нього, бо Він послав свого Сина на землю для нашого спасіння, а наскільки Бог є важливий для нас, яке місце і роль відіграє у житті. 
 
У цю неділю ми згадуємо усіх Праотців, тих праведників Старого Завіту, як Авраам, Ной, Ісаак, Яків, Давид, Соломон, Ісая та інші, які своїм життям будували Царство Боже на землі, приготовляли людство на прихід Спасителя – Ісуса Христа. Вони для нас є прикладом, взірцем, як потрібно жити на землі, будувати щастя з Богом. Дивлячись на них, згадуючи їх життя, беручи з них приклад, ми у теперішньому житті будемо знати, як потрібно жити на землі, щоб бути в духовній єдності з Богом. Вони вміли справді любити Бога, вірно Йому служити, уміли розпізнавати і сповняти Божу волю, уміли бути терпеливими, добрими, смиренними, люблячими та всеперемагаючими. І це служіння Богові, сповнення Божої волі на землі, приносило їм правдиве щастя, правдиву радість. Святі праотці є для нас прикладом як здобути правдиве щастя та радість на землі. 

Не дивлячись на те, що сучасна людина наділена набагато більшими матеріальними вигодами та здобутками техніки, та правдивого щастя, що приходить від Божої Благодаті, від єдності з Богом їй найбільше бракує. Люди часто скаржаться, що у світі бракує доброти, милосердя і любові. А бракує тому, що людина не шукає щастя з Богом і в Бозі. Господь дав людині все, що необхідне, щоб вона була щасливою, як пише апостол Павло: „Не надіялися на  нетривке багатство, але на Бога, який щедро дає нам усього для вжитку” (1 Тм. 6, 17). Але що стається?! Людина має свою думку на життя, тобто вона хоче мати такі радощі, які вона собі уявляє, а не такі, які їй Господь подарував – ті радощі, якими ми нажаль більше не втішаємося. Тому важливим плодом духовного обновлення, очищення є глибше пізнання себе, Божого образу і любові у собі. 

Щастя, радість тільки у земних речах, власних бажаннях не дає людині зрозуміти саму себе, пізнати те добро, яке Бог вклав в нас. Але коли б ми намагалася пізнати самих себе, Царство Небесне, що в середині в нас, то прийшли б до того, до чого прийшли Святі Праотці – до служіння своєму Творцеві. Ісус навчав про це так: „Царство Боже прийде непомітно; ані не скажуть: Ось воно тут! - або: Он там! – бо Царство Боже є між вами” (Лк. 17, 21) - тобто там, де людина віднаходить Божу любов. 

Існує давньоіндійська притча про наставництво. Один лев був вихований серед овець і мав усі звички овець: їв траву, ходив зі стадом. Один старий лев вирішив напасти на це стадо, щоб поживитися. З подивом він побачив серед овець молодого лева, який почав просити його про помилування, дозволити йому повернутися назад у стадо. Тоді старий лев став йому пояснювати, що він не вівця, а могутній лев і йому нічого просити помилування у інших. Він завів його до озера і показав йому віддзеркалення у озері. Тоді молодий лев уперше зрозумів, що він не вівця, а лев. З його грудей полинув могутній рик. Він ніколи раніше не ричав, бо завжди вважав себе вівцею. Молодий лев почав дякувати старому леву, що той допоміг йому стати наново левом. „Ні, я не допоміг тобі стати левом. А тільки допоміг тобі пригадати, хто ти такий, допоміг зрозуміти самого себе” – відповів старий лев. 

Люди, які віддали себе на служіння Богові, для яких виконання Божої волі, а не своєї, є головною ціллю життя, дивляться на цей Божий світ зовсім іншими очима. Сонячне проміння, спів пташок, зелень навколо, навіть ті невеликі здобутки, що вони мають, приносять їм радість, бо все це Дар Божий. Уміння бачити Бога, втішатися Його дарами – ось те, що принесе людині правдиву радість. Біда у тому, що людина намагається бути чимось у світі, не заглядаючи у свою душу, не шукаючи у самій собі відповіді: „Як я можу стати щасливим?” Стремління людини бути щасливою цінностями світу не дає можливості людині віднайти Царство Боже. Людина з пожадливістю черпає інформацію зі світу для того, щоб бути щасливою, але нею не стає, бо забуває, що для правдивого щастя найперше потрібно пізнати Бога і пізнати самого себе. 

Святі Праотці залишили духовне насліддя, духовний досвід, який допоможе нам відмежуватися від думок світу і побачити те, що потрібно для здобуття правдивого щастя – відкритість на Бога. Берімо приклад зі святих Праотців, молімося до них і вони навчать нас правдивої духовності, знаходити правдиве Боже щастя і радість у житті. Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ