Мт. 18, 18-27

ніхто не добрий, хіба один Бог

Земне життя людини наповнене різними потребами, справами і обов’язками. У їхньому вирішенні виникають запитання: що і як зробити, щоб від цих старань було найбільше добра. Бог, створивши людину на свій образ і подобу, вклав в її природу прагнення добра і життя вічного. Однак природні можливості людини не завжди задовольняють її прагнення і вона шукає додаткової, більш надійної допомоги.

Про це розповідає нам сьогоднішнє Євангеліє, як знатний чоловік прийшов до Ісуса і запитанням: „Учителю добрий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне” (Лк. 18, 18). На його важливе і благородне звернення Ісус відповів дещо критично: „Чому мене звеш добрим? Ніхто не добрий, хіба один Бог (Лк. 18, 19). Чому Ісус так відреагував на звернення цього чоловіка? Бо Він побачив у ньому певну самохвальбу, надію на себе. Знатний чоловік шукав особливих Божих дарів, хотів відповіддю Ісуса зміцнити надію в собі, що з їх допомогою зможе здобути життя вічне. Подібно деякі християни просять Божої допомоги у житті, щоб все вирішилось легко і зразу, але не мають повної надії на Бога і довір’я його волі.

Одного разу перед Різдвом два хлопчики голосно молились. Молодший просив собі в Бога деяких подарунків, але так молився, що майже кричав. Нарешті, старший не витерпів і перервав його молитву запитанням: „Чого ти так кричиш до Бога, адже Він не глухий?” „Це я знаю, - відповів молодший хлопчик, але бабця не дочуває”. Отже, він просив подарунків, ніби то від Бога, але сподівався їх отримати від бабусі. Є багато таких людей і між дорослими: вони також до Бога моляться, а на людей надіються.

Продовжуючи свою відповідь чоловікові, Христос говорить про заповіді, як дороговказ до життя вічного. Свої відповіді Ісус вкінці зводить до однієї думки, що щастя і спасіння людині дає Бог, а не самі людські старання. Спасіння, це не є чисто людська заслуга. Заповіді і добрі вчинки людини, це лише середники, які провадять людину до Бога, а Бог дає людині спасіння і життя вічне, бо Він є джерелом життя. Тому людині для спасіння не достатньо мати самі Божі дари, а з їх допомогою потрібно шукати самого Бога. Бог і його дари нероздільні. Хто шукає спасіння з допомогою Божих дарів, той повинен шукати самого Бога, котрий дарує, запевнює людині життя вічне. Ось як про це пише святий Яків: всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходить з висоти від Отця” (Як. 1, 17).

Потреба Божих дарів у праці над успадкуванням життя вічного має бути проявом надії людини на Бога, здійсненням слів Христа: У Бога все можливо” (Лк. 18, 26). Відповідаючи знатному чоловікові словами „ніхто не добрий, хіба один Бог”, Ісус хотів сказати: „Я є тим, хто може дати тобі життя вічне, воно є близько тебе”. Цим Спаситель хотів пробудити у нього віру у своє Божество, пропонує визнати Його Богом, а Він запевнить йому життя вічне.

У вирішенні різних життєвих справ ми, християни, повинні пам’ятати, що кожен успіх, чи можливість успіху, це не наша заслуга чи здобуток, а все вирішує, у всьому допомагає Бог. Кожне отримане добро є даром Божої любові. Від нас потрібна лише міцна віра у Божу всемогутність і повна надія на Нього.

Добрим підсумком наших роздумів про зустріч знатного чоловіка з Ісусом Христом може бути заамвонна молитва, яка підсумовує і завершує Літургію Івана Золотоустого кожного разу, коли вона відбувається. Ось як вона звучить:

„Господи, Ти благословляєш тих, що Тебе благословляють, і освячуєш тих, що на Тебе надіються, спаси людей твоїх і благослови спадкоємство Твоє, повноту церкви Твоєї охорони, освяти тих, що люблять красу дому твого. Ти їх прослав божественною Твоєю силою і не залишай нас, що надіємось на Тебе.

Мир світові Твоєму даруй, церквам твоїм, ієреям, Богом береженому народові нашому, правлінню і всім людям твоїм.

Бо всяке добре даяння і всякий звершений дар з висоти є, сходячи від Тебе, Отця світла, і Тобі славу, і благодарення, і поклоніння возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків”. Амінь. 

 

о. Михайло Чижович, редемпторист