Бог наблизився до нас, а ми покликані наблизитися до Нього. Від цієї зустрічі настає спасіння, а відтак осягає свій справжній зміст християнське свято. Натомість, без цієї зустрічі із живим Богом, наші свята стануть щонайбільше ще однією нагодою відпочити від роботи, розважитися від клопотів, зустрітися із друзями чи просто добре поїсти…

Проповідь на Неділю по Богоявленні

Ще вчора ми колядували про три празники, які і цього року прийшли до нас у гості: Різдво Христове звіщало нам, що «Бог предвічний народився, прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій весь». Відтак другий празник — св. Василя і свято Найменування нашого Господа, якому дали ім’я Ісус, згідно з об’явленням Ангела св. Йосифові: «… ти даси йому ім’я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх» (Мт. 1, 21). А вчорашній третій празник — св. Водохреща, Богоявлення, коли Йоан Предтеча вказував на Господа Ісуса як на «Агнця Божого, що бере на себе гріхи світу» (пор. Йо. 1, 29). Кожне з цих свят, як ви зауважили, звіщає нам благу новину про спасіння, про наше відкуплення від гріхів, про велике Світло, яким є сам Христос, що «просвічує і освячує кожну людину, яка приходить у світ».

Адже й нас як народу, і як окремих осіб стосується Слово Боже, яке ми щойно чули: «О земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! Народ, який сидів у темноті побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, — зійшло їм світло» (Мт. 4, 15–17). Так, над нашою землею вже майже дві тисячі років світить світло віри. І над нашим власним життєвим горизонтом зійшло велике світло віри — в день нашого хрещення. Втім, світло може світити, але людина і народ можуть і надалі «перебувати в темряві», «сидіти в країні і в тіні смерті», як про це говорить сьогоднішнє Євангеліє. Це про таких людей і про такий народ каже св. Йоан Євангелист: «… світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж світло, — лихі бо були їхні діла. Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло, тож і не йде до світла, щоб не виявились діла його. А хто правду чинить — іде до світла, щоб виявилися діла його, сподіяні бо вони в Бозі» (Йо 3, 19–21).

Таким чином, святкувати Різдвяні свята означає не просто вітати Новонародженого колядками, бажати одне одному щасливого Нового року нашими щедрівками і віншуваннями чи занурюватися у крижані потоки нашого Дніпра-Славути. Свято у нашому житті довершується лише тоді, коли ми осягаємо спасіння у Христі Ісусі. Поки блудний син не навернувся, в домі отця не було свята (пор. Лк. 15). І Христова Церква як наша любляча Мати і Мудра Вчителька сьогодні, у неділю після Богоявлення, вказує нам саме цю християнську перспективу Різдвяних свят, коли ми чуємо заклик нашого Спасителя: «Покайтеся, бо Царство небесне близько!» (Мт. 4, 17). Бог наблизився до нас, а ми покликані наблизитися до Нього. Від цієї зустрічі настає спасіння, а відтак осягає свій справжній зміст християнське свято. Натомість, без цієї зустрічі із живим Богом, наші свята стануть щонайбільше ще однією нагодою відпочити від роботи, розважитися від клопотів, зустрітися із друзями чи просто добре поїсти…

Вчора в одному з коментарів під новиною про святкування Водохреща в Києві я прочитав таке: «Ну, ось українці уже другу тисячу років живуть в християнській країні. Але чи всі вони віруючі?» Запитання це дуже важливе і його не можна проігнорувати чи, говорячи мовою сучасних технологій «кинути у спам», як ми часом робимо з чимось, що нас дратує, нас не стосується, чи не цікавить. Це запитання вимагає щирого іспиту совісті і чуйності серця. Можливо, це звучить банально і надто очевидно, проте дозволю собі ще раз озвучити твердження-пересторогу: бути охрещеним ще не означає бути християнином. Подібно, як з народженням дитини започатковується довгий і важкий процес дозрівання до повноти людяності (пригадуєте слова Блаж. Любомира про те, що його бажанням є «бути людиною»), так само і Хрещення ще не робить нас автоматично зрілими християнами. Знаменно, що під час Хрещення священик вручає дитині — через руки хресних родичів, — запалену свічку, скеровуючи до неї такі напутні слова: «Прийми оцю горіючу свічку і старайся у всьому твоєму житті просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб коли прийде Господь, ти міг/могла світло вийти Йому назустріч і увійти беззаборонно у чертог небесної Його слави». Впродовж усього життя просвічуватися світлом віри і добрих діл — ось ознака того, що ми намагаємося жити по-християнськи, ставати щоразу більше тими, ким ми народилися у Хрещенні — християнами.

На Богоявлення відчувається наплив людей: деякі поспішають на Дніпро, щоб стати в чергу і зануритися з головою у крижану купіль, інші — стоять у храмі в черзі до свяченої води. Я сьогодні не хочу давати оцінок цьому народному звичаю, хоч мусимо щиро визнати, що взятий сам по собі цей звичай, є радше тінню, за якою часом буває важко розпізнати справжній зміст величного свята Богоявлення. Я щиро радію тим, що вчора наш храм був наповнений людьми, які брали участь в богослуженні, або які просто прийшли сюди, стоячи довший час у черзі за свяченою водою (мабуть, стоячи в черзі, мали нагоду послухати церковні піснеспіви, а може навіть — проповідь). Проте найбільше я радію третьою чергою — людьми, які стоять у черзі до Святої Сповіді, бо впевнений, що саме ці люди найбільше збагнули сенс християнських святкувань: вони наблизилися до Христа, впустили Боже світло до свого життя, очистилися водами покаяння і обновилися пришестям Духа Божого, стаючи знову улюбленими синами і доньками Отця Небесного. Бо і Христос, хоч не потребував очищення, стояв у черзі разом з грішними людьми, показуючи нам дорогу покаяння, дорогу, що веде до спасіння.

Тому, плекаймо і шануймо наші справжні християнські, а не напівпоганські звичаї, берімо участь у святкових обрядах і освяченнях, однак, не зупиняймося лише на цьому, а робімо наступний крок — назустріч Таїнству, назустріч Світлу, яким є сам Христос Спаситель. І так, наблизившись до Нього в молитві, в Таїнствах і в ділах милосердя супроти наших ближніх, ми самі станемо носіями вічного Божого світла, вказуючи іншим людям, що ще перебувають в темряві гріха і в тіні смерті, шлях до Бога, як це заповідає нам наш Спаситель і Господь в Нагірній проповіді: «Так нехай світить ваше світло перед людьми, щоб вони, бачивши ваші добрі діла, прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5, 16). Амінь.

Владика Богдан Дзюрах

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ