Кожен з нас має Ангелів. Говорю Ангелів в множині, адже маю на увазі не тільки Ангела-Хранителя, але і інших ангелів — Божих посланців, отих осіб, яких Господь ставить нам на дорозі нашого життя, яким дає завдання вказувати нам Божу дорогу і Божу волю. Важливо тільки, щоб ми вміли їх зауважувати, слухати і чути. Ми не повинні боятися різних Іродів, яких чимало є на нашому життєвому шляху. Ми радше повинні боятися не слухати наших Ангелів, бо в цьому справжня небезпека і трагедія для нас.

Сьогодні Церква Христова вшановує славних предків і родичів по тілу нашого Господа: царя Давида, св. Йосифа і святого Якова, апостола. Зокрема, вражає постать св. Йосифа, який має так багато чого нам сказати, адже був названим батьком самого Сина Божого, Опікуном Пресвятої Діви Марії і Божого Дитяти, втішався їхньою близькістю, приймав життєво важливі рішення стосовно себе та своєї сім’ї.

Але ж як сказати? Адже в Євангеліях, якщо ви звертали на це увагу, не записано жодного слова, яке б вийшло з його уст. І це, можна з певністю сказати, перша наука, яку дає нам св. Йосиф: вміти слухати більше, ніж говорити. А якщо вже говорити, то більше ділами, ніж словами.

Ми живемо у світі галасу і безупинної балаканини. Ми здатні говорити про все на світі — по телефону, в соціальних мережах, при зустрічі віч-на-віч. Але чи вміємо ми слухати — батьки дітей, діти батьків, сусід сусіда, товариш товариша, подружка подругу? А остаточно, чи вміємо ми слухати Бога? Адже навіть у наших відносинах із Богом ми звикли більше говорити, а не слухати. Пророки, перш ніж відкривали свої уста, щоб звіщати іншим Боже Слово, спершу самі занурювалися у Нього всім своїм єством, як про це свідчить пророк Ісая: «Господь Бог дав мені язик учнів, щоб я підтримував моїм словом знесиленого. Щоранку будить він, будить моє вухо, щоб я, як учень, слухав. Господь Бог відтулив мені вухо, і я не спротивився, назад не сахнувся» (Ісая 50, 4–5). Є люди, які, як їм здається, мають відповіді на усі питання, дають поради «наліво і направо», не дуже замислюючись, не кажучи вже про те, щоб спершу уважно слухати іншу людину і слухати Бога, щоб дати справді Божу пораду. Таким чином, щоб могти підтримати знесиленого своїм словом, ми повинні дозволити Господеві і нам відтулити наші вуха і зробити здатними до слухання.

І тут переходимо до другого уроку, який нам дає сьогодні св. Йосиф: щоб жити правильно на цьому світі, нам треба слухати голосу Ангела, Божого посланця. Саме він нам об’являє Божу волю щодо нас і щодо тих, за кого ми відповідаємо в житті: за рідних, друзів, підлеглих, країну. Вражає ця відкритість св. Йосифа на Боже слово, на Божі накази і заклики. Йосиф слухає Ангела, який з’являється йому уві сні і дає дуже важкі і вимогливі накази. Йосиф повинен вирушати до Єгипту, повинен вийти назустріч великим випробуванням, повинен прийняти труднощі, які випадають на його долю і на долю найближчих і найдорожчих йому осіб — Ісуса і Марії. Він робить це все, щоб здійснились слова пророків, тобто щоб здійснилась на ньому і на його рідних воля Божа, Божий план, записаний у серці Бога і проголошений стародавніми пророками. Він робить це, незважаючи на усі труднощі, виклики і утиски, які траплятимуться їм на цій дорозі.

Де ми із вами в усьому тому, що стосується нашого життя? Чи шукаємо світла, поради і натхнення? Чи ми пам’ятаємо, що Господь Бог має стосовно нас певний план, який записано у книзі нашого життя, автором якої є наш Отець Небесний? Чи ми ставимо собі питання: А що Господь очікує від мене і від моїх близьких у цій чи іншій ситуації, у тих чи інших життєвих обставинах? Що Бог хоче нам усім цим сказати? Куди кличе піти? Чи ми, радше, не йдемо туди, куди манить нас світ і князь цього світу, туди, де легше, вигідніше, комфортніше? Чи ми шукаємо вигідних і зручних шляхів, чи шукаємо правильних і Божих? І чи готові заплатити певну ціну, йдучи, за прикладом Ісуса, Йосифа і Марії, цією Божою дорогою?

На Різдво я мав нагоду спілкуватися з одним чоловіком старшого віку, який поділився спогадами про дядька, що вчив його життєвої і Божої мудрості. Одного разу, той побожний старший чоловік сказав тоді ще підліткові, своєму небожеві Олегові: «Олеже, якщо ти захочеш вірити в наших часах, то тобі буде дуже важко»… Той чоловік не мав легкого життя і не має досі достатку чи розкошів. Але має те, що всі навколо нього зауважують: життєву мудрість, спокій, мир і велику радість.

Бо хоч дорога Божої волі не раз буває важкою і вимогливою, все ж, якщо ми станемо на неї, Бог, подібно як Йосифові, і нам пошле ангела, порадника, супутника, який вкаже нам шлях, додасть відваги і запалить тихе світло в нашому серці.

Кожен з нас має Ангелів. Говорю Ангелів в множині, адже маю на увазі не тільки Ангела-Хранителя, але і інших ангелів — Божих посланців, отих осіб, яких Господь ставить нам на дорозі нашого життя, яким дає завдання вказувати нам Божу дорогу і Божу волю. Важливо тільки, щоб ми вміли їх зауважувати, слухати і чути. Ми не повинні боятися різних Іродів, яких чимало є на нашому життєвому шляху. Ми радше повинні боятися не слухати наших Ангелів, бо в цьому справжня небезпека і трагедія для нас.

І третє, хоч не останнє, чого нас вчить сьогодні св. Йосиф (на сьогодні це буде останнє): ми, християни, покликані бути для інших Ангелами. Це твердження, мабуть, дещо змінює перспективу наших роздумів, але воно дуже правдиве. Сучасна людина часто наражена на численні небезпеки, дезорієнтована, або ж надто несмілива, щоб зробити крок у правильному, Божому напрямку. А християни покликані бути для цього світу Ангелами, щоб вказувати правильну дорогу, вірний напрямок, Божі принципи, Божі способи мислення і поведінки. Інколи вистачить делікатного слова, заохоти, спонуки, щоб у житті людини розпочалася захоплююча пригода крокування Божою дорогою.

Вчора я спілкувався з однією із наших київських парафіянок і вона між іншим пригадала, як одного разу не встигала з роботи на богослуження і взяла таксі. Коли приїхала до собору, мимовільно сказала до водія: «Ходіть і Ви до храму». На що той відповів: «Але ж я не одягнутий як слід, хіба мені можна ось так просто увійти до цього храму?» Вона відказала: «Очевидно, можна». І побігла. Десь за рік часу випадково знову зустріла цього чоловіка, який сказав їй, що той момент був переломним у його житті. Він почав ходити до храму, наблизився до Бога. Можливо, він і сьогодні є тут між нами. Є тут, бо зустрів і послухав Ангела, якого Бог йому послав в дорозі…

І саме в цьому полягає завдання, місія, які ми отримуємо від Христового Різдва. Багато хто, можливо, думає, що після Різдва Христового головне завдання, яке постає перед нами: розпочинати дієту. Але це не так. Адже ми скріпилися духовно і тілесно у ці свята, щоб ставати для інших людей провідниками до їхньої особистої зустрічі із люблячим Богом.

Нехай св. Йосиф усім нам випросить дар слухання, додасть нам відваги шукати Божу волю для нас і для наших рідних і ставати для інших людей добрими Ангелами, Божими посланцями. Амінь.

Владика Богдан Дзюрах