Відтепер ми не лише вписані у довгий ланцюг людської історії, позначеної гріхом і беззаконням, страхом і безнадією; ми, поряд з Марією і Йосифом, належимо рівно ж до нового людства, до людства, яке стало місцем приходу нашого Бога, місцем об’явлення Його любові, місцем дії Його благодаті.

Слухаючи цей довгий список імен, переплетених рефреном «породив», який ми чуємо аж 40 разів, у нас може виникнути запитання: яке відношення це все має до мене?

Відповідь проста – безпосереднє. З одного боку, ми вплетені у цей ланцюг людської історії, описаної цим довгим переліком імен і поколінь – історії гріха, нужди, відступу від Бога і невірності супроти ближніх. Ми теж можемо сказати разом із псалмоспівцем царем Давидом: «Це бо в беззаконнях я зачатий і в гріхах породила мене мати моя» (Пс. 50, 7). Наше «породила» також міститься у цьому довгому переліку імен і поколінь, переплетених висловом «породив».

Проте, у цій історії настає зворотній момент: Бог у своєму милосерді не відвертається від цієї гріховної людської історії, а входить в неї, щоб її перемінити зсередини. Зробити з історії беззаконня історію спасіння, з історії гріха – історію милосердя і любові. Ангел заповідає праведному Йосифові, одному з тих, котрі були вписані у той довгий перелік імен і поколінь: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх» (Мт. 1, 20-21).

Відтепер ми не лише вписані у довгий ланцюг людської історії, позначеної гріхом і беззаконням, страхом і безнадією; ми, поряд з Марією і Йосифом, належимо рівно ж до нового людства, до людства, яке стало місцем приходу нашого Бога, місцем об’явлення Його любові, місцем дії Його благодаті.

Св. Павло мав цю свідомість приналежності не тільки до поколінь грішних предків, але й до нового відродженого у Христі Ісусі людства: «Благодать же Господа нашого надмірно вилилась на мене з вірою і любов'ю, що в Христі Ісусі. Вірне це слово й повного довір'я гідне, що Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я – перший» (1 Тим. 1, 14-15).

То ж сьогодні ми на порозі не лише Різдва Христового, але і нашого відродження в Христі Ісусі. Бо через народження Сина Божого і на нас щедро вилилась Божа благодать, яка спасає грішників та обдаровує нас «вірою і любов’ю, що в Христі Ісусі» (пор. 1 Тим. 1, 14).

Сьогоднішнє Євангеліє відкриває нам історію спасіння як історію Божого милосердя над грішною людиною, наді мною і тобою, брате і сестро.

Тому, сьогодні бажаємо відродження у «вірі і в любові, що в Христі Ісусі» собі самим і одне одному. Бажаємо духовного відродження нашим братам православним, які отримали благодать приналежності до великої світової християнської родини, не будучи більше позначеними принизливими етикетками «неканонічних» чи «безблагодатних», а насправді, не будучи більше обтяженими путами духовних недругів.

Прагнемо, щоб Томос не став ще однією невикористаною нагодою чи можливістю, а Різдво не залишилося простою історичною подією, яка не матиме жодного відношення до нас. Адже повинна мати, бо «Він задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес і воплотився від Духа Святого і Марії Діви і стався чоловіком», - як визнаємо у нашому Символі віри.

В одному з різдвяних привітань певна близька мені духовна особа написала розповідь про одного Равві, який дивував багатьох вчених, що його відвідували, запитанням: «Де живе Бог?» Вони сміялися з нього: „Що ти говориш? Увесь світ повен Його слави!» А він сам відповідав на своє питання: «Бог живе там, де ми Йому дозволяємо» (Мартін Бубер).

Впустити Бога в кожну ситуацію нашого життя – можливо, саме це є найбільшим викликом для кожного із нас. Впустити його до наших домівок з різдвяною вечерею і колядками, впустити до наших відносин з ближніми, щоб Його присутність зцілила в них те, що хворе, гріховне і недосконале, впустити до наших щоденних клопотів і турбот, а навіть, і то в першу чергу – впустити Його до темряви наших гріхів, наших страхів і безнадії, щоб Він їх наповнив Своєю присутністю і перемінив своєю благодаттю.

Бажаю всім нам, щоб ми впустили Господа Ісуса до нашого життя. А сьогодні, перед тим як сядемо за родинним святковим столом, ми ще раз зібралися у цьому храмі як велика Божа родина, як новий рід спасенних і відкуплених людей та з вдячністю співаємо Богові, що родиться у Вифлеємі: «З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог!». Амінь.

Владика Богдан Дзюрах