Бог наш Небесний Тато, наш рідний Тато

У притчі “Про Доброго батька і блудного сина” Ісус нам відкриває нове ім’я Бога, як Небесного Батька, Люблячого Бога – МИЛОСЕРДЯ. Ця притча є дуже близькою для багатьох сімей. Історія із двома братами і добрим батьком/матір’ю повторюється часто, щоправда не з такими наслідками. Тому кожного разу, читаючи її, дивуємось доброті батька, адже кожний із нас цю доброту відчув на собі.
Розчарування в дітях чи у своїх мріях?
Батьки стараються, щоб їхнім дітям було добре, тому вони із самого малку забезпечують їм майбутнє, приготовляють до дорослого життя, а пізніше, для  дорослого життя готують спадщину, кажучи: «щоб їм було легше і щоб рід наш продовжувався».
Не завжди діти оправдовують батьківські сподівання. Деколи, а може і часто, приходять хвилини розчарування. Важко тоді, коли рушаться надії, коли перекреслюються плани, коли не бачиш того, що мало би тобі принести радість. Саме тоді даєш собі багато запитань і в цьому приходить перевірка твоєї любові до дітей. Саме тоді ти просвічуєшся і розумієш, що їхнє життя різниться від твого і як ти, так і вони мають право вільного вибору свого майбутнього. Може бути так, що їхнє майбутнє буде відмінним від твоїх мрій і , якщо тобі щось забезпечувало щастя, то для них може бути зовсім інше і деколи протилежне твоїм переконанням.
Дарувати багато батьківської любові, а потім і матеріальні добра
Часто у період кризи для батьків відкриттям стає проста істина: матеріальні цінності мають іти поруч із духовними, або ж ще краще сказати: матеріальні є на служінні духовних.
Подивляємо доброго батька, який не переживав за втрату половини свого маєтку, хоч і був готовий до цього. Натомість радів із духовного зросту свого сина, радів, що син навернувся, що переконався, що з батьком є добре. Таке враження, що батько був переконаний, що син повернеться. А як могло бути інакше? Пам’ять про доброту батька була настільки переконлива, що син був згідний бути рабом, але при батькові.
Небесний тато
Хочеться відразу пригадати, що у нашому приході на світ ми маємо завдячувати татові і мамі, котрі дарували нам тіло, а за нашу душу маємо благодарити Бога, котрий є її Сотворителем. Ось тому ми називаємось Божими дітьми, і між собою братами-сестрами. Дивно звучить, правда? Тато і мама є нашими батьками, але водночас і братом і сестрою перед Богом, адже маємо спільне пряме душевне начало від Бога.
Наш Небесний батько любить нас.
Він ставить на перше місце духовні цінності. Найбільшою духовною цінністю для Бога є бути з Ним. Хто є ми без Бога?
Якщо людина не визнає правдивого живого Бога і не зустріне Його, вона його собі або видумає, або ж зробить його із себе. Людина, яка живе без Бога, стає подібною до блудного сина, який шукав щастя і перепробував все, дійшовши, навіть до низин гріха і матеріальної бідноти. Та все ж щастя не знайшлося. Так став ситротою при живому батькові.
Повернення до Бога – це повернення Бога
Однією із основних причин повернення сина була пам’ять про батьківську любов. Син вернувся, як раб, а батько повернув йому синівство. Вернувся, як сирота а батько повернув йому синівство. Вернувся нагий і голодний, а був огорнений обіймами батька, був небажаний у чужині, а очікуваний в рідному домі.
Тому після цього набагато важче знову покинути Батька.
Важко поставити під сумнів те, що відчуваєш і що дає тобі радість до життя.
Втрачаючи, починаємо цінувати, а в гіркому досвіді пізнаємо більше Божу Любов. Бог це допускає і хоче нашого духовного зросту навіть через випробування нашої свободи вибору. Бог допускає, бо знає, що “До кого ми підемо? у кого ще є слова життя вічного?” Бог завжди тримає свої обійми, щоб тебе прийняти і тобі повернути втрачене. Він знає, що без благодаті, Його діти загинуть.
Каже св.Іван Золотоустий: «Ти згрішив? Зайди до церкви і загладь свій гріх. Скільки б разів ти не падав посеред майдану, —кожного разу встаєш: так, скільки б разів не згрішив, — покайся у грісі, Не впадай у відчай: згрішив вдруге, вдруге покайся, щоб зовсім не втратити тобі надію на обіцяні блага. Ти у глибокій старості, і згрішив? — зайди (до церкви), покайся: тут лікарня, а не судилище; тут не катують, а дають прощення гріхів ».

Як ти себе відчуваєш: сином/дочкою чи сиротою при живому Бозі?

Дивним залишається факт: Хто щиро кається, хто приймає Божу любов у своє серце, той стає ще ближче до Бога ніж був перед упадком. Може тому і Бог дарував нам свободу вибору, щоб вільним серцем зробити вибір Божої Любові. Адже любов не полонить.

о.Віталій Тарасенко.