Послання Апостола Павла до Євреїв 1, 10 – 2, 3. 

В уривку Послання до євреїв, який читається у Святій Літургії другої неділі Великого посту, чуємо про величчя Божого Сина та про спасіння, принесене Ним людям. Уривок починається цитатою з Псалма 102 (101), в якій псалмопівець визнає Бога єдиним одвічним Джерелом Буття та Сотворителем.

Усе сотворив Він: небо і землю, але сотворене не є безкінечними у літах. І небо, і земля пройдуть, матимуть своє завершення, тоді як Творець – незмінний. У ньому бере початок всяке створіння, покликане до буття силою Його безмежної животворної любові.

Далі автор Послання до євреїв підсилює своє твердження про величчя Сина Божого ще однією цитатою з Книги Псалмів, вказуючи, що Син значно більшу і незрівнянно більшу славу та велич посідає, аніж ангели, адже ангели – служебні духи, а Син – відвічний Бог по правиці Бога Отця.

Ангели посилаються Богом до людей, тобто до тих творінь з-поміж видимого світу, які мають успадкувати спасіння. Це велике спасіння, власне, є принесене Сином Божим, але людина здатна його занедбати, «зійти з дороги» правди, не вважати пильно на благовість, яку почула. За те, однак, муситиме дати відповідь.

Великий піст є унікальним часом, коли Церква докладає значних зусиль, щоб привернути увагу людини на зранений образ світу, в якому живемо. Характер посних Богослужінь дораджує нам відволікти увагу від самих себе. Оглянутися навколо, допомогти ближньому, проявити увагу та милосердя до всього, що маємо від Бога, що дане нам у користування.

Як бракує нам цього «пробудження», як тяжко нам подолати гріх гордості, егоїзму, заздрості, осудження, очорнення, які заважають інколи розуміти й усвідомлювати повноту відповідальності за свої вчинки. Так ми забуваємо і про нашу відповідальність – про бережливе ставлення до навколишнього середовища.

Що тут мається на увазі? Ми забуваємо про те, що саме на нашій відповідальності лежить сотворена Богом природа! Адже сам Бог сказав до Адама управляти всією живою природою, а не нищити її. За екологічний гріх, про який ми дуже часто забуваємо, ми несемо таку саму відповідальність, як за гріх гордості чи самолюбства. Коли ми спалюємо суху траву, забруднюємо навколишнє середовище, свавільно зрубуємо дерева, яку ми приносимо користь? Що у нас тоді проявляється? Проявляються у нас виключно такі гріхи як гордість, самолюбство чи користолюбство. Варто все ж таки задуматися, яку ми при цьому несемо шкоду не лише навколишній природі, але й насамперед собі, нашим дітям та своїм ближнім!

Перебуваючи сьогодні в часі Великого Посту, варто задуматися над своїми вчинками. Цей час даний Богом для нас і для нашого спасіння. Спасіння приходить тоді, коли ми починаємо навертатися. Саме тому Свята Церква пригадує нам і закликає всіх вірних до бережливого ставлення до природи, до навколишнього середовища, а також і до екологічного навернення у всьому своєму житті і вчинках. Таке навернення є ключем до спасіння у Христі. Знаємо, що «віра без діл – мертва». Тому ми повинні своє навернення підтвердити ділами. Дивлячись на красу Божого творіння, не спотворюймо її. Пам’ятаймо завжди, що ми несемо відповідальність за цю всю красу. Саме бережливим ставленням до неї, ми зможемо засвідчити нашу віру в Бога Творця і уприсутнити християнську любов ближнього. Амінь!

Підготував: о. Андрій Сем'янчук, референт Бюро УГКЦ з питань екології Коломийської єпархії

Євангелія від Марка 2, 1-12

Друга неділя Великого Посту переповідає через особу Євангелиста Марка історію чергового оздоровлення, яке робить Ісус у Капернаумі. Після Назарету, де Христос жив зі своїми батьками, він перебирається, власне, до Капернаума, тому це місто стали звати «Його місто».

У цьому місті Ісус зцілював багатьох: оздоровив слугу сотника, зцілив дочку старшини синагоги Яіра, оздоровив від гарячки тещу апостола Петра, де, зрештою, сам апостол  жив та працював.

Бачимо, що це було особливе місце у житті нашого Господа. Отже, сьогоднішній уривок з Євангелія говорить, що відбулася певна подія, яка була доволі не звичною та не очікуваною.

Четверо друзів через розкриття стелі спускають свого приятеля перед Ісуса, щоб Той його вилікував.

Спробуймо подивитися на цю подію трохи в іншому контексті, це буде екологічна призма сьогоднішньої Євангельської розповіді.

Сьогоднішня цивілізація Homo sapiens чи Людини розумної, так як ми себе класифікуємо, через три найважливіші етапи свого розвитку, які ми називаємо "революціями", а саме: когнітивна, сільськогосподарська та наукова, загнала себе у доволі непросте становище. У чому ж проблема?

Розуміємо, що Біблійна історія створення світу та людини не може дати нам відповідей на всі деталі, які стосуються етапів формування перших людських об’єднань, як люди сприймали навколишній світ і яких надзусиль потрібно було їм прикладати, щоб вижити.

Цього на сторінках Святого Письма ми не знайдемо. У співпраці із наукою, археологією, та іншими дисциплінами ми можемо побачити, як саме поводили себе наші прародичі після гріхопадіння та яким чином вони співпрацювали із Божою волею, щоб бути добрими управителями Його дарів.

І тут не все так весело, як може здаватися на перший погляд. Згідно знахідок палеонтології, перші люди, які жили на території Африки, Європи та Азії почали, в пошуках їжі, досліджувати та шукати нові території, які б підходили їм для комфортного проживання. Це змусило їх подорожувати на великі відстані та, навіть, на інші континенти. Так, наприклад, близько 45 000 років тому, коли першим людям вдалося дістатися до Австралії, за деякий час діяльності людини, вона знищила 90 % австралійської мегафауни, а коли Маорі, перші колонізатори Нової Зеландії, досягли цих островів близько 800 років тому, вже не через повні два століття, як більшість місцевої мегафауни вимерли, разом із 60% усіх видів птахів.

Ці всі негативні зміни стосувалися також і двох Америк 16 000 та 10 000 років тому. Напрошується неминучий висновок, що перша хвиля колонізації світу розумними стала однією із найбільших та найшвидших екологічних катастроф, що випали на долю тваринного царства. І ці події відбуваються і сьогодні, щоправда, можливо, з іншими темпами та не в тих розмірах, адже надто багато вже втрачено.

Дивлячись на діяльність людини, Господь не зміг просто спостерігати, бо ті, яким Він довірив усе, руйнують і не можуть зупинитись. Тому космічний вимір спасіння через воплочення Божого Сина має також і екологічний відтінок, адже, дивлячись на своє створіння, Господь бажає через відкупительну дію Свого Сина також і “воскресити” Ним сотворений світ. І це ми можемо простежити в момент народження Церкви, яка починає задавати тон у стосунках людина – Боже творіння.

Якщо події розгортатимуться з нинішньою швидкістю, цілком ймовірно, що кити, акули, тунці та дельфіни скоро підуть у небуття слідом за дипротодонами, наземними лінивцями та мамонтами. Єдиними з усього світу великих створінь, хто переживе людський потоп, будуть самі люди та сільськогосподарські тварини, які слугуватимуть галерними рабами нового Ноєвого ковчега. 

Підсумовуючи сьогоднішню екологічну екзигезу Євангелія, можемо побачити у тому розслабленому чоловікові, якого принесли четверо друзів до Ісуса, наше суспільство, яке, бажаючи отримати максимальну вигоду, задля задоволення власних амбіцій та споживацької ментальності не може побачити, що його  дії  призводять до катастрофічний наслідків, в яких навіть ті, що стоять на вершині харчового ланцюга і називають себе Людиною розумною можуть зникнути. 

Проте варто зауважити, що є інша сторона сьогоднішньої Євангельської розповіді, яка представляє друзів розслабленого, це ті, що пізнали волю Божу і бажають вилікувати своїх ближніх і допомогти їм “пізнати  Отця”. Власне, ця кількісна перевага тих, хто повірили у можливості Христа, взяли свого товариша, наштовхує на думку, що допоки більшість у світі буде жити в чистоті стосунків із Богом та буде йому довіряти тих, хто є зранений та хворий, ми маємо великий шанс не втратити те, що отримали задарма. Амінь.

Підготував: о. Роман Романович, референт Бюро УГКЦ з питань екології Київської архієпархії

Ці проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2019 р