«Син людський має владу на землі відпускати гріхи»

Дорогі радіослухачі.

Ці слова сказав Христос, пробачаючи паралітикові і оздоровляючи його.

Ці слова також звернені до кожного з нас зосібна, оскільки ця подвійна ситуація існує у житті кожного. Ми несемо по життєвому шляху різного роду недуги та всі ми маємо гріхи. З цього євангельського уривку ми повинні зрозуміти, що тільки Бог може уздоровити з хвороби. Тільки Він може простити гріхи. Якщо недуга, яка призводить до смерті, нищить зовнішню сторону людини, то гріх є смертельною хворобою, яка нищить внутрішньо людину; є паралічем, який не дозволяє нам рухатись в напрямку до Бога. Ісус через страждання і смерть на хресті – досконалу і вічну жертву, а також через Слово, звернене в спасительній благовісті Євангелія, очищає наше життя від смерті, спасаючи, пробачаючи нам гріхи, і повертає нас на наш правильний шлях.

Катехизм нашої церкви «Христос Наша Пасха» у 757 параграфі навчає: «Християнська традиція розглядає гріх як хворобу особи, що спотворює у ній образ Божий: «Я образ несказанної твоєї слави, хоч і ношу язви гріховні», – співаємо в одній з стихир Парастасу. Отож людина не так заслуговує осудження, як потребує лікування – Божого милосердя та прощення. Тому грішник – хворий, а Христос – лікар. «Здорові не потребують лікаря, а лише хворі» (Мт 9, 12)».

Гріх у арамейській мові означає зійти з правильної дороги, не досягнути цілі, подібно стрілі, що не попадає у мішень. Грішником є особа, яка не осягає своєї цілі. В людину, створену на образ і подобу Божу, диявол через обман увілляв страх і недовіру до Господа. Втікаючи від Бога, людина залишилась нагою, роздягненою сама з себе.

Чим є такий образ – людина, яка віддаляється від Бога, від дійсності, якої є обличчям?

Людина без Бога є відчужена від власного я. Таким є релігійне відчуження сьогодні, врешті і як колись. Тратячи Бога, людина тратить саму себе. Залишається неправильним створінням, без початку і без цілі, без кореня і сенсу. В цій ситуації вона висихає як струмок, джерело якого замулилось. Ностальгія за первісним станом єдності, гармонії, тобто присутності Божої благодаті, залишається назавжди. Людина не може сприйняти себе саму в такому стані, тому тратить своє життя на суперечки із самою собою, з іншими, безрезультатно прикриваючи наготу фіговим листям. Апостол Павло в посланні до Римлян повчає: «Всі ми згрішили і були позбавлені Божої слави». Святий Іван Богослов у першому посланнi стверджує: «Коли ми кажемо, що не згрішили, то Бога чинимо не правдомовцем, і Його слова в нас немає».

Можна коротко сказати, що гріх це ігнорування Божою любов’ю до нас. Ми визнаємо Його Отцем, але тільки як подателя закону і суворого суддю. Ігноруємо Його любов, безмежну відкритість до нас. Гріх у катехизмовому повчанні – це стан особи, який виявляється у вчинках, а гріховний вчинок – це свідоме і добровільне порушення заповіді Божої.

Не меншою мірою від віруючої людини, кожен атеїст є жертвою фальшивого образу Бога – Бога, Kотрого відкидає. Наша епоха в дійсності не є атеїстичною, але натомість позначена ідолопоклонінням, самим собі, неправдивому відчуттю самодостатності.

Людина зі своєї природи не є самодостатньою і потребує підтримки, зв’язку на особистому, родинному чи суспільному рівні. Однак в кінцевому результаті – зв’язку найперше з Богом. Ми або віднаходимо у Ньому свою ідентичність, (і це пов’язане з визнанням власної недосконалості, гріховності, браком власних сил до перемоги над гріхом і несення подвигу). Або губимося в культі власної особи, топимося у теоріях ймовірності, шукаючи інших шляхів самоутвердження, на які так багатий наш час.

Внутрішній неспокій означає відсутність Бога в серці. Якщо ми не повертаємось до Нього через покаяння, навернення, то перебуватимемо в пустці, яку нічим не заповнить жодний ідол сьогодення.

Піст є часом духовної боротьби, очищенням, переосмисленням нашого відношення до Бога, поверненням до нашого первісного стану.

В одній з стихир утрені Великого Посту співаємо: «Нинішній піст умертвляє пристрасті та обіцяє одужання тим, що були поранені гріхом. Пошануймо його, як даного Богом помічника, приймімо його, як і прийняв Мойсей Богом написані скрижалі Закону, не даваймо першості нестриманості, яка їх розбила, не будьмо співучасниками з тими, тіла яких загинули в пустелі, не сумуймо як юдеї, але радіймо по церковному, не лицемірно як фарисеї, але поводьмося по євангельському, хвалячись хрестом Христа, Спасителя душ наших». Амінь.

о. Марко Ярослав Семеген,

Пасторальний координатор для українців греко-католиків в Італії


31 березня 2013 року, в другу неділю Великого посту, Божественну Літургію Святого Василія Великого в каплиці Благовіщення Ватиканського Радіо відслужив та виголосив проповідь о. Марко Ярослав Семеген, Пасторальний координатор для українців греко-католиків в Італії.