Дорогі брати і сестри!
Цього тижня ми ніби перейшли перевал, який поділяє Великий піст навпіл. Поклоняючись Чесному Хресту Господньому, ми вже зазираємо у майбутній фінал посту - наше єднання із воскреслим Христом. І цей особливий момент, особливий період у церковному житті, дає нам можливість не тільки поглянути ніби із високої гори на перейдений відтинок шляху і на той шлях, що перед нами відкривається, але й ширше озирнути всю нашу дорогу через життя, дорогу духовного зростання, яка, на жаль, далеко не часто буває прямою і висхідною.
І ось в цей час, власне, сьогодні, в цей день, для того, щоб, може, посилити переживання пагорбу посеред дороги, Церква пропонує нам зустріч із кількома епізодами, котрі сталися саме на горі. Двічі сьогодні ми слухали заповіді блаженства: під час входу з Євангелієм і в другому євангельському читанні – читанні на день пам’яти святого преподобного Іоана Ліствичника (Мт. 4:25, 5:1-12). Ці заповіді нагадують нам про ту особливу атмосферу, яка панувала біля Капернауму, на пагорбі над Генизаретським озером, де Господь навчає натовпи людей, які зібралися послухати Його, викладаючи ступень за ступенем етапи, епізоди, рівні християнської зрілості.
Згадуємо, водночас, того святого, якого прославляє нині Церква: преподобного Іоана Ліствичника, який був ігуменом одного з найбільш давніх і відомих православних монастирів - монастиря на Синайській горі. Саме того монастиря, де постійно відчувається духовна присутність Мойсея, який несе із Синайської гори таблиці Завіту. І сьогодні наші православні прочани люблять відвідувати Синайську гору. Добре, що шляхи туди вже набагато легші і простіші, ніж бувало в минулому. Там, на Синайській горі, прочани зазвичай намагаються зустріти світанок, щоб пережити в своїй уяві зустріч із тією неповторною миттю, коли все дрижало довкола й у сяйві Божої слави слухав Мойсей заповіді, звернені через нього до всього людства.
Перше євангельське читання, яке ми сьогодні слухали (Мк. 9:17-31), для кожного, хто не раз перечитував Євангеліє, нагадує про момент, коли Христос зцілив німого біснуватого. Адже це сталося саме тоді, коли Господь разом із Його учнями Петром, Яковом та Йоаном спустився із Фаворської гори, гори Преображення. А перед тим на горі учні, прокинувшись, побачили Його в сяйві небесної слави посеред двох пророків Старого Завіту, Мойсея та Іллі, на розмові з якими перебував Божий Син.
Ці епізоди не просто нагадують нам по давні біблійні краєвиди. Вони допомагають і нам відчути своє духовне зростання як сходження на гору. А кожен, хто здіймався на гору, пам’ятає, що туди не можна підійматися швидко, біжучи. Гора потребує від нас систематичних перепочинків, вимагає врівноважености й постійної готовности долати опір. Так буває і в нашому житті. Трапляється бо, що ми пробуємо відразу штурмом взяти ті фортеці духовної досконалости, які здаються нам доступними, які представлені великими мужами і жінками минулого. Майже завжди така раптова атака закінчується фіаско. Ми зазнаємо поразки, коли, не зваживши об’єктивно своїх сил, рвучко прагнемо змінити все своє життя – раптово й самотужки.
Не випадково ігумен монастиря з Синайської гори Іоан Ліствичник залишив нам свої навчання у формі уявних духовних сходів до неба. Етапи духовного вдосконалення він вибудовує у драбину, сходи, якими, сходинка за сходинкою, ми можемо здійнятися до Бога, до вічного життя. Здійнятися, змінюючи своє життя поступово, але неухильно. І саме в цьому полягає урок нинішнього дня, урок четвертої неділі Великого посту.
Церква вчить нас наполегливости, нестримности в духовному зростанні. Але, водночас, Церква вчить бачити духовне зростання як сходи вгору, якими ми здіймаємося поступово й ритмічно. Часто ми приходимо до сповіді, розчаровані своїми втратами. Ми ж бо так сподівалися, що попередня сповідь стане рубежем, за яким геть усе в нашому житті піде по-іншому. Аж раптом ми знов повернулися до старих помилок, відчули, як вони тяжіють над нами...
Але досвідчені у духовному житті мужі і жінки вчать нас не розчаровуватися після падіння, не сподіватися на аврали. Вони навчають нас змінювати себе поступово, молячись про чудо, та не очікуючи, що чудо станеться неодмінно. Духівники вчать не впадати в розпач через відкриття глибини нашого падіння, а поволі, сходинка за сходинкою здійматися на гору християнської досконалости. А це означає - обирати якусь конкретну мету на кожний день або на тиждень, і тоді вже кожного дня вранці і ввечері перевіряти себе: наскільки я зумів стриматися від цього гріха в цей день, наскільки мені вдається жити без нього, наскільки іншим стало моє життя. А потім, переконавшися, що ми зуміли подолати в собі цей гріх, не втрачати пильности щодо нього й обирати собі за мету боронитися від іншої життєвої проблеми. І так крок за кроком здійматися у нашому духовному вдосконаленні, пам’ятаючи, що тільки разом із Богом ми здатні пройти цю складну дорогу: дорогу до неба, яка простягається у перспективу небесної гори, у простір майбутнього Небесного Єрусалиму, вічного Небесного царства.
Хай же сьогоднішній образ гори – гори Переображення, гори Блаженств, Синайської гори, з якої навчав преподобний Іоан Ліствичник, - допоможе нам не тільки із зітханням озирнутися назад, констатуючи, скільки всього наміченого не змогли ми зробити, але й сміливіше поглянути уперед, на своє майбутнє життя. Хай цей образ допоможе нам побачити перед собою не просто гору, а ту висхідну дорогу, яку ми зможемо здолати, якщо йтимемо, перепочиваючи, але без тривалих зупинок. Йтимемо систематично, врівноважено, вивіряючи своє дихання відповідно до поставленої перед собою мети. І хай у цьому супутником на нашій дорозі буде постійній молитовник за святу Христову Церкву і помічник у нашому доланні сходів до неба - Іоан Ліствичник, ігумен Синайської гори, пам’ять якого ми сьогодні вшановуємо. Амінь.
Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко)