Дорогі брати і Сестри!

Сьогодні ми переживаємо священнодійство Великого Четверга - день, коли Ісус установив таїнство Пресвятої Євхаристії і таїнство Священства, яке має служити, щоб продовжувати спасительну дію Ісуса Христа до кінця віків, кажучи Апостолам: «Це робіть на мій спомин!». Таїнства, які символізуються обмиванням ніг один одному, бо каже Ісус: «Приклад я дав Вам, щоб й ви так робили, як оце я Вам учинив. 
Євхаристію Ісус Христос приніс з неба у цей світ, з Його життя у сопричастю Отця і Духа Святого, від Його співучасті у житті Пресвятої Тройці. Пресвята Тройця – це вічна Євхаристія. Це вічне сопричастя любові між Трьома особами, яка творить одного Бога - Бога любові. З євхаристійного способу життя живиться Церква, яка покликана до сопричастя у любові, а любов чинить те, що Церква є одна, свята, соборна… Отже, три найбільші таїнства: Пресвята Тройця, Євхаристія та Церква – це одне і те саме таїнство – таїнство спасіння, таїнство Любові, небесне Царство, яке починається тут на землі. Церква завдяки Євхаристії вже тут і тепер є таїнством спасіння світу та одночасно є провісницею майбутнього спасіння. Це Царство, яке вже між нами, але треба просити, щоб воно прийшло, щоб воно втілювалося у житті християн.

Євхаристія є центром життя Церкви. Всі Таїнства Церкви прямують до Євхаристії як до точки завершення. Хрещення, Миропомазання і Покаяння ведуть до Євхаристії. Священство створене заради Євхаристії. Подружжя - це життєва Євхаристія, сопричастя тіла і духа, з якого родяться діти і продовжується життя людства і Церкви. Єлеопомазання у свою чергу є введенням в остаточну Євхаристію – Небесне Царство. Тому Другий Ватиканський Собор каже, що «Євхаристія є тією вершиною, до якої прямує діяльність Церкви, й одночасно є і тим джерелом, звідки випливає вся її сила» (LG, 10).

Папа Iван Павло II у своїй промові до учасників зборів щодо пастирських проблем Католицької Церкви візантійського обряду в Румунії каже, що «служіння Євхаристії – це місце, де виражається свідчення і богопочитання, сопричастя і братерство серед віруючих – це справжня вихователька християнського життя і найдовершеніше поєднання його різноманітних аспектів» (Osser. Rom. 20.1.1994). Отож разом йдуть відправа і життєве свідчення, сопричастя і братерство. А в енцикліці про Пресвяту Євхаристію чітко наголошується: «Євхаристія створює сопричастя і виховує до сопричастя».

Завдяки Пресвятій Євхаристії Пресвята Тройця («Благодать Господа нашого Iсуса Христа, любов Бога і Отця та причастя Святого Духа») присутня у цьому світі; через Євхаристію Церква стає таїнством спасіння світу (Sacramentum salutis, Sacramentum mundi). Церква, завдяки своєму євхаристійному характеру, спасає світ. I спасають світ ті члени Церкви, які готові на жертву; які готові в житті дати «своє тіло їсти» і «свою кров пити»... на відпущення гріхів.

Папа Венедикт в Енцикліці «Deus Caritas est, 14 – Бог – це Любов) пише, що «Єдність з Христом є водночас єдність з усіма, кому Він себе дає. Я не можу тримати Христа лише для себе; я можу належати Йому лише в єдності з усіма тими, хто також став або буде Його. Причастя виводить мене за мої власні межі – до Нього і, водночас, до єдності з усіма християнами. Ми стаємо ´одним тілом´, повністю поєднанні в одному існуванні».

Божественна Літургія пов'язана з щоденним життям, і якщо людина не живе жертовно-євхаристійно, то участь у євхаристійній жертві перетворюється для неї «на суд і осудження» (пор. І Кор 11, 29), на життєве роздвоєння і протиріччя. Про цей зв'язок говорить св. Йоан Золотоустий у проповіді на Євангеліє від Матея: «Хочеш принести честь Христовому тілу? Не забувай Його тоді, коли це тіло наге. Не приноси Йому чести у шовкових ризах тут, у храмі, якщо нехтуєш ним надворі, де воно терпить голод і наготу. Той, хто сказав: «Це Моє тіло», Той так само каже: «Я був голодним і ви Мене не нагодували» і «все, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили»... Що вам поможе те, що жертовник переповнений золотими чашами, якщо Господь вмирає з голоду? Почни годувати голодного, а згодом, тим, що залишиться, зможеш прикрасити жертовник» (Проповідь на Єв від Мт, PG 58,508;509).

Видатний професор літургіст Роберт Тафт, на Соборі монашества, який відбувався у Львові в 2004 році, сказав, що «мета Євхаристії – це не тільки перетворити хліб та вино, а перемінити тебе і мене у Христа». Відправа Євхаристії є «для нас», щоб «нас усіх, що від одного тіла і чаші причащаємося, з'єднати одне з одним на причастя єдиного Святого Духа» (Епіклеза Літургії св. Василія).
Але вся природа і все життя – це велика євхаристія. Все, що Бог створив, має жертовний характер, воно існує в постійному сопричасті між собою. Земля вирощує різні плоди, і все живе з цих плодів користає: п'є воду, дихає киснем, стає поживою тварин і тварини жертвують себе одні одним... Коли б перервалася жертовність природи, пошкодився б увесь ланцюг життя, а це тягне за собою смерть. Очевидно, у світі природи сопричасність здійснюється несвідомо, інстинктивно. Також людина була створена для сопричастя з Богом, людиною і природою. Вона одержала від Бога право споживати всі плоди землі, крім плодів дерева, що «посередині саду», – дерева пізнання добра і зла (пор. Бут 2 : 16-17). Але, як нам відомо, людина не послухала Творця – згрішила і тим самим стала єдиним створінням, що заперечує загальний «євхаристійний» закон – порух сопричасності. Стала вона закрита у собі, самолюбною, а вона в собі не може знайти життя, хіба порожнечу життя . Життя завжди у зв´язку, у сопричасті з іншими.

Ісус запрошує нас іти за Ним, а тому на Євхаристійне таїнство треба дивитися очима Ісуса Христа (менше філософськими категоріями).

В Євангеліях є багато мови про хліб і вино. Ісус з учнями ходить полями, серед пшеничних ланів. Він розповідає притчу про господаря, який посіяв добре зерно, але прийшов уночі ворог і засіяв кукіль. Він оповідає про сіяча, що сіє зерно, і воно паде на різний ґрунт. Каже, що зерно гірчичне криє в собі великий динамізм: маленьке воно, а виростає деревце... Йде мова про зерно, яке господар посіяв, і воно, незалежно від того спить господар чи відпочиває, кільчиться, сходить, росте. Він рахує скільки зерна у пшеничному стебельці.

Отже, коли Iсус бере хліб у свої руки і складає подяку, і каже: «Це моє тіло, що за вас ламається…» в Його думці та в серці виринає довга історія хліба. Скільки ж потрібно праці, щоб хліб покласти на стіл! Господар мусить підготувати поле, посіяти зерно: воно, як паде в землю, завмирає. Згодом сходить стебельце, росте, розвивається, цвіте і рясний плід приносить... Приходить час жнив: господар жне пшеницю, згодом молотить і просіює, очищаючи добре зерно від полови. Потім меле, а жінка місить та пече. Нарешті хліб на столі, його ламають або нарізають, їдять – його проковтують і таким чином хліб перетворюється у тіло людини. У цьому хлібі життя Ісуса Христа!

Коли Ісус бере чашу з вином, і каже: «Це моя кров, що за вас проливається на відпущення гріхів». I додає: «Кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу звіщаєте смерть Господню, аж поки він не прийде» (пор. І Кор 11:25-26). Це Новий Завіт у крові Христа, не проливається більше кров козлів і телят, щоб відпускати гріхи, а Ісус проливає свою кров заради любові до інших. І каже: «Це робіть на мій спомин!..., під час служіння Євхаристії, і упродовж свого життя.

Це історія вина, яке стає кров'ю. Довгий процес поки вино появиться на столі… Приготувавши поле, господар садить саджанці, які приймаються, розвиваються, приносять плоди. Настає час зривати виноградне гроно, чавити, квасити, аж поки воно стане вином. Вино наливають у чаші та п'ють його – і так вливається воно в кровообіг людини.

На відпущення гріхів… Євхаристійне життя забирає гріх світу: «Ось Агнець Божий, який забирає гріх світу» (Йо 1, 29). Грішні люди судять Iсуса, б'ють, терням увінчують, вбивають. Але гріх людей завмирає в особі Iсуса Христа, гріх не відбивається на інших, як в законі «зуб за зуб, око за око». Він не віддає злом за зло. Зло зникає в його Особі, не поширюється далі, не творить структури зла або культури смерті.

Треба тих, що роблять на «спомин Ісуса Христа», Агнців Божих, що гріх світу забирають... Такими є християни, що беруть участь в євхаристійному таїнстві, у таїнстві хліба й вина. Християни, які живуть євхаристійно не дозволять, щоб гріх, який впав на них, переходив на інших, не дозволять перетвoрювати гріх у гріховну структуру. Гріх інших людей завмирає в їх особі, і тим самим вже тут і тепер звершується спасительна дія.

Тому Євхаристія – це повнота історії спасіння людського роду. Бог Отець жертвує свого Сина, щоб відновити первинний закон дарування. І Син себе жертвує, іде до бідних, калік, прокажених, грішників, і нарешті віддає своє життя, і залишає той самий закон для нас: «Це моя заповідь, щоб Ви любили один одного як я Вас полюбив. Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів життя своє віддає» (Йо 15, 12-13). Ісус Христос залишив нам євхаристійний закон жертовності: «Це моє тіло, що ламається; це моя кров, що проливається». І таким чином закон жертовності повертається у життя людини.

Але це стається у житті людини тільки тоді, коли вона повірить і охреститься, коли людина зодягнеться у життя Ісуса Христа. Щойно тоді буде можливе справжнє християнське життя тут на землі, що є зародком вічного життя. Все, що ви зробили одному з моїх братів найменших, мені ви зробили. Життя вічне через пожертвування себе і чогось свого з іншими. Однак людина може вибрати дорогу самолюбства, закритості у собі, яке може повести її на загибель.

Дорогі! Переживаємо Великий Четвер коли Ісус встановлює Таїнство Євхаристії і Священства: «Це робіть на мій спомин!»

Таїнство Євхаристії продовжується у кожній Літургії, яку священнослужителі служать по цілому світі, коли вимовляють у різних мовах слова: «Це моє Тіло…, Це моя Кров…» в імені Ісуса Христа… Проте, кожний священнослужитель водночас покликаний це робити і в своєму імені. Адже священик також повинен бути готовим поламатись в імені Ісуса Христа, бо хто любить, той готовий віддати своє життя». І далі він просить Святого Духа, щоб зійшов «на нас і на освячені дари» для того, щоб усі причасники (священнослужитель і вірні) могли самі стати Тілом і Кров’ю Христовою, стати Церквою, Божим Народом, щоб «святе подавалося святим».

Безмежне і невичерпне Таїнство Пресвятої Євхаристії, яке має свій початок у Пресвятій Тройці, Його нам об´являє Ісус Христос, і воно продовжується у тих, що в Христа охрестилися…
Христос полюбив своїх учнів до кінця, незважаючи на Юду, що Його зрадив; незважаючи на Петра, що Його відрікся, незважаючи на учнів, які повтікали. Він себе віддає, незважаючи на те все. Так і ми, незважаючи ні на що, покликані ламати себе і проливати свою кров заради інших. Тоді будемо Тілом Христовим, народом Божим, народом святим, і зможемо сміливо сказати в Літургії: «Святе дається святим!».

Ісус, «полюбивши своїх, що були у світі, полюбив їх до кінця!» (Йо 13,1).